Ідол успіху

Якось батько сказав мені в присутності свого сина-підлітка: “Ви знаєте, як це, йти в церкву і знати, що всі там говорили і молилися за вашого неслухняного сина? Чи знаєте ви, як почуваєшся, коли приходиш на служіння, а всі очі звернені на вас із запитанням, як ви і ваша дружина справляєтеся?”

Він продовжував: “Так не повинно бути. Ми намагалися сумлінно робити все, до чого Бог покликав нас як батьків, і подивіться, що ми отримуємо! Я задаюся питанням, якби я знав раніше, як все обернеться, чи ми б вирішили мати дітей? Складно описати, моє замішання і розчарування”.

Того дня батько при своєму синові висловив те, що багато батьків відчувають, але ніколи не говорять про це. Бачите, як правило, ми підходимо до виховання дітей з очікуваннями, нібито в нас є тверді гарантії. Ми вважаємо, що якщо робимо все зі свого боку, наші діти стануть зразковими громадянами. Ми підходимо до виховання з почуттям власності: це наші діти і їхня слухняність – наше право.

Ці припущення ведуть до того, що наша ідентифікація прив’язується до наших дітей. Ми потребуємо, щоб вони були “такими, як треба”, тоді ми відчуваємо почуття досягнення й успіху. Ми починаємо дивитися на наших дітей як на трофеї, а не як на Божі створіння. Ми потай бажаємо поставити їх на камінну полицю нашого життя як видимі свідчення добре виконаної роботи.

Коли вони не відповідають нашим очікуванням, ми не радіємо їм і не боремося за них, але злимося на них і боремося проти них, і шкодуємо, насправді, про себе і свої втрати. Ми злимося, бо вони відбирають у нас щось цінне, що стало для нас скарбом, що править нашим серцем, – репутацію успішної людини.

Так легко втратити з уваги той факт, що вони є дітьми Божими. Вони не належать нам. Вони не для того, щоб приносити нам славу, але – Йому. Наші діти даровані Ним, існують через Нього, і слава їхнього життя вказує на Нього. Ми лише посередники в досягненні Його планів. Ми лише інструменти в Його руках. Наша ідентифікація криється в Ньому і в тому, до чого Він нас покликав, а не в наших дітях та їхньому послуху.

Батьки завжди опиняються в біді, випускаючи з уваги цю “вертикальну реальність”. Щоразу, коли виховання дітей зводиться до нашої важкої праці, показників нашої дитини і репутації сім’ї, нам стає дуже важко відповідати безкорисливою вірністю на невдачі нашої дитини.

Моменти, призначені Богом для служіння, перетворяться на запеклу конфронтацію, наповнену критикою. Замість того щоб знову вести нужденну дитину до Христа, ми будемо бити її нашими словами. Ми не будемо любити, але відкидати, не будемо говорити слова надії, але засуджувати. Наші почуття набагато більшою мірою наповнить власна обтяженість, гнів і біль, аніж жаль про норовливість нашої дитини перед Богом.

Я хочу попросити вас сьогодні бути чесним. Дослідіть своє серце. Чи є у вас власницьке або владне ставлення? Можливо, ви не помітили, як вами почала керувати репутація? Вас пригнічують думки про те, що інші думають про вас і вашу дитину? Цим питанням, ні, дозвольте мені перефразувати, цим ідолам потрібно протистояти, якщо ми хочемо бути батьками, якими Бог покликав нас бути.

Отже, будьте чесними. Визнайте сфери, де проявляється ваше батьківське ідолопоклонство. Але не втрачайте надії, бо Христос помер, щоб зламати захоплене поклоніння собі. Бог сповнений рішучості заволодіти нашими серцями безроздільно. Його мета полягає в тому, щоб наше життя формувалося поклонінням Йому і більше нічим. І почуйте це: у той час як Бог діє у вашому серці, у той же самий час Він послав вас, щоб ви були Його представником у серці вашої дитини.

Оригінал © Paul Tripp Ministries, переклад © Help for Heart.