Ідентичність, яка може впоратися з успіхом і невдачею

Сьогодні я хочу поговорити з вами про ідентичність [не плутати з ідентифікацією; ідентичність визначається власними цінностями людини, а ідентифікація визначає її ставлення до певного соціуму. – Ред.]. Особиста ідентичність – це моральний абсолют сучасної культури, і він звучить так: “Ти маєш бути собою”. Це єдиний наявний моральний абсолют. З іншого боку, це в якомусь сенсі те, що означає бути християнином. Бо християни не просто люди, які намагаються бути кращими, християни – це люди, які мають нову ідентичність, подаровану їм. Ми ще повернемося до цього питання.

Отже, я хотів би поговорити про дві речі. Ідентичність знаходиться ніби в серці нашої сучасної культури. Ідентичність – це, можна сказати, суть і серце Євангелія. Спочатку я хотів би поговорити про погляд нашої сучасної культури на ідентичність і християнську альтернативу цьому погляду. Але спочатку я збираюся досить докладно зупинитися на погляді нашої культури на поняття ідентичності. І знаєте чому? Тому що більшість християн перебуває під її сильним впливом і навіть не підозрює про це. Вони підписуються під доктринами, вірять Біблії і водночас живуть виходячи з того, яке визначення ідентичності дає сучасна культура. І це одна з причин, чому ми не змінюємося. Це одна з причин, чому дуже часто ми приймаємо християнську віру, але не змінюємося: бо насправді світське розуміння ідентичності нам ближче, ніж християнське. Отже, половину відведеного мені часу я говоритиму про розуміння ідентичності в нашій культурі і що з ним не так, а потім – про альтернативу, християнське розуміння ідентичності людини та її відмінні риси.

Отже, для початку дамо визначення ідентичності. Ідентичність – це стійке сприйняття себе. Це стрижень. Можна сказати, це те, хто я є по суті. Так, я – батько, так, я – син, так, я працюю тут, так, роблю це, так, у мене є всі ці різні речі, але хто я насправді, що я собою являю насправді? Хто я? Це стабільний стрижень і почуття власної гідності/самоповаги, розуміння себе. Самоповага показує, як я себе сприймаю. Чи задоволений я цим? Чи добре я себе почуваю в цьому? Отже, ідентичність – це розуміння себе, те, що ви насправді думаєте про себе (хто ви є) по суті своїй і чи відчуваєте ви в цьому задоволеність чи ні.

А тепер дозвольте показати вам, як визначає ідентичність наша культура і християнський погляд на це питання. Спочатку розглянемо розуміння ідентичності в нашій культурі. Подумайте, будь-яка культура, нехай і не даючи саме такого визначення цьому процесу, дає вам інформаційний процес самоспрямування. Кожна культура каже: “Ось у який спосіб ти можеш визначити, ким ти є і на якому рівні перебуває твоя самооцінка, значущість, наскільки ти щасливий”. Жодна культура не використовує цей термін, але будь-яка культура нав’язує вам процес набуття ідентичності, як єдино можливий. У нашій культурі ви зможете краще зрозуміти цей процес, якщо порівняєте його з іншими культурами. Сьогодні в традиційних культурах – у стародавніх і незахідних – здебільшого ваша ідентичність складається з вашої ролі у своїй сім’ї, клані та громаді, яку вам приписують, і ваша самооцінка та значущість залежать від того, як добре ви виконуєте цю роль. Отже, ким ви є в незахідних, у традиційних культурах, у стародавніх культурах? Насамперед, ви батько чи мати, ви син чи донька, ви чоловік чи дружина. Той, ким ви є в групі, в сім’ї, відображає те, хто ви є. І якщо ви виконали цю роль, ви маєте бути задоволені собою. Тоді в цій культурі ви будете в пошані, шанованою людиною. Ви маєте бути дуже задоволені собою, у вас висока самооцінка, тому що ви хороший син, хороший батько, хороший чоловік. Ви виконали свою роль у клані, у громаді.

Сучасна культура перевертає це уявлення. Вона каже, що ваша ідентичність і самооцінка (значущість) не ґрунтуються на придушенні ваших інтересів і бажань заради блага сім’ї. Ні, ідентичність здобувається, ви стаєте самим собою, коли ви заявляєте про свої бажання та інтереси, ви живете так, як вам хочеться, незалежно від того, що говорить вам ваша сім’я або хтось інший. Це абсолютна протилежність. У стародавніх культурах ідентичність і значущість засновані на самопожертві, а сучасна культура засновує її на самоствердженні. У стародавніх культурах було поширене самозречення, відкидання себе заради найвищого блага громади.

У нашій культурі вам кажуть: “Ні, ні і ще раз ні, ніколи не робіть цього. Ви маєте бути собою. Вам потрібно зазирнути у своє серце і побачити свої бажання і мрії, і слідувати цим мріям, незважаючи на те, що скажуть вам інші!” Як бачите, ці дві культури абсолютно різні. Таким чином, у сучасній культурі ми говоримо таке: “Ніхто не має права говорити мені, хто я”. Я дивлюся в себе, бачу свої глибинні бажання і мрії, і в міру їхнього усвідомлення я стаю собою, не важливо, що мені при цьому говорять інші. Можна навести безліч прикладів обох підходів, щоб показати, як це працює. Знаєте, наприклад, кілька років тому я дивився один епізод фільму “Зоряний шлях: Наступне покоління” (я нечасто дивлюся такі фільми). В одному епізоді Жан-Люк Пікар розмовляє з молодим хлопцем, який хоче вступити до Академії зоряного флоту, і він каже таке: “Синку, якщо ти хочеш піти в Академію зоряного флоту, якщо ти мрієш про це, прекрасно. Але не роби цього, бо я так хочу, не роби цього, бо твоя мати хоче цього, не роби цього, бо я буду пишатися цим, не роби цього, бо твоя мати буде пишатися цим. Зроби це тільки якщо ти сам хочеш цього, тому що ти так вирішив для себе. Тільки ти сам можеш вирішувати, що добре і що погано для тебе, і тільки ти сам можеш пишатися собою”. Ось, що він сказав.

І в іншому прикладі підтримується цей самий погляд. У 1970-х (багато хто з вас недостатньо старий, щоб згадати цей час) Гейл Шіхі написала книжку “Вікові кризи”, і ця книжка стала бестселером. Насправді, після Другої світової війни цей прийом популяризував погляди. У якийсь момент героїня книжки каже таке: “Коли ви відходите від колективних домагань і планів інших людей, коли ви відходите від зовнішньої оцінки і схвалення вас іншими, ви виходите з ролей у себе справжніх”. Отже, що вона хотіла донести: “Не хвилюйтеся про те, що інші люди говорять про вас, про оцінку з боку, схвалення вас іншими. Ви йдете від цього, але стаєте самими собою, кажучи: “Я себе схвалюю. Мені все одно, що ви говорите, я визначаю, хто я є””. І це практично єдине героїчне твердження, яке залишилося в поп-культурі.

Погляньте на серіали, фільми Волта Діснея, які почали випускати ще у 80-х. Якщо взяти фільм “Володар перснів” або подібні до нього, сюжет ґрунтується на розумінні автором історій давнини, але загалом і загалом у більшості оповідань, героїчних повістей – це персонажі, які кажуть: “Я зроблю так. Мені байдуже, що хоче моя сім’я, мені байдуже, що хоче від мене суспільство, я сам маю визначити свій шлях”. Мультфільм “Русалонька” є яскравим прикладом такого мислення, одним із перших. Але найяскравіший тому приклад – нещодавній мультфільм “Холодне серце”. Так, у ньому лунає чудова пісня, і до речі, вона справді красива. Її співає героїня Ельза, і які слова в цій пісні? Вона каже: “Відпусти, ти не можеш утримати те, що всередині. Не будь тією хорошою дівчинкою, яку від тебе завжди очікують. І не переживай про те, що скажуть тобі”. Роберт Белла написав книгу “Звички серця” у співавторстві з кількома людьми у 1980-х. “Звички серця” – це надзвичайно важлива книга. Автор каже, що сучасне розуміння ідентичності засноване, як він назвав його, на експресивному (яскраво вираженому) індивідуалізмі. Ви маєте зазирнути у своє серце, подивитись, що вам найбільше хочеться робити і висловити це, інакше ви не станете собою. І схоже, немає більш слушної пісні, в якій йшлося б про експресивний (яскраво виражений) індивідуалізм, ніж пісня “Відпусти”, тому що вона якраз про те, що я абсолютно відкидаю ідею набуття ідентичності через самопожертву, через зречення від своїх власних інтересів заради більшого блага. Я буду тим, ким хочу, буду собою, буду висловлювати те, що в мене всередині, – це експресивний індивідуалізм. І це те, що сучасна культура диктує вам про те, як віднайти свою ідентичність, як вам зрозуміти, ким ви є, як отримати свою значущість.

1200 років тому було написано вірш “Битва при Молдоні” – це стара англосаксонська повість про воїнів. Наскільки я пам’ятаю, у ній англосакси воюють із вікінгами і програють битву. Замість того, щоб тікати і рятувати “свою шкуру”, Біртнот [довірений англійського короля Етельреда II, досвідчений воїн, якому було доручено охорону узбережжя від морських набігів. – Перев.] піднімає свій ясеневий дріт і каже соратникам, що залишилися в живих:

Ось він, вождь наш,
Повалений на землю.
<…>
Я старий, але з сутички
Не стану бігати,
Краще, гадаю, ляжу,
На ложі смерті
Поруч із паном,
З вождем улюбленим[1].

Така стара система поглядів. Інакше кажучи, щоб здобути почесті, потрібно віддати життя за своїх людей, за свого короля, за свою сім’ю. А ось пізніша історія: “Піднімись на всі гори, перейди всі потоки, йди за веселкою, поки не відшукаєш свою мрію”. І це співають жінці, яка залишає монастир. Пам’ятаєте героїню Марію з мюзиклу “Звуки музики”? Вона збирається приймати чернецтво, але її не приймають. І ось які її слова тепер: “Ні, тепер я піду в цей світ, щоб знайти себе”. До речі, мені подобається пісня “Звуки музики”, мені подобається актриса Джулі Ендрюс і подобається фільм. Мені також сподобався мультфільм “Холодне серце”. Знаєте, чому? У мене є внучки, а якщо у вас є внучки, ви не можете не любити мультфільм “Холодне серце”. Ви знаєте це, але суть у чому: культурні стереотипи мають величезну силу. У чому ж полягає проблема? Дозвольте мені приділити буквально 5 хвилин, щоб розповісти, яка купа проблем стоїть за цим. До речі, ці стереотипи проникають у життя християн постійно. Дозвольте мені навести вам кілька прикладів того, чому ця система не працює. Я наведу вам три вагомі причини, чому цей підхід до визначення ідентичності (самосприйняття) не працює.

По-перше, він непослідовний. Знаєте, чому? Тому що, якщо ви зазирнете в найглибшу глибину свого серця і побачите свої мрії і свої найпотаємніші бажання, ви виявите, що вони суперечать одне одному. “Я хочу мати таку ось чудову кар’єру, але я б також хотів мати і ці чудові стосунки, і якщо в мене будуть ці стосунки, якщо я присвячу себе цій людині, то в мене не буде такої кар’єри”. Отже, яке ж моє найглибше бажання?

Що переконає вас у тому, що ваші найпотаємніші бажання перебувають у гармонії між собою? Френсіс Спаффорд написав прекрасну книгу “Антиапологетик”. Він чудовий британський християнський письменник, і у своїй книзі в одному місці він пише: “Ви – істота, яка в якийсь момент суперечить сама собі. Ваші глибокі бажання не перебувають у гармонії одне з одним, вони розрізнені, тож вони хочуть володіти вами, але водночас ви цього не хочете. І ви розумієте, що люди більше підготовлені до фарсу (або навіть трагедії), ніж до щасливого кінця”. Інакше кажучи, якщо ти заглянеш у серце і скажеш: “Я хочу дізнатися, хто я є, дивлячись на свої бажання”, – ви побачите, що вони суперечливі! Отже, яке бажання ви виберете? Бажання також нестабільні. Уся ідея ідентичності полягає в тому, що ви хочете мати стрижень. Знаєте, наприклад, коли я батько чи чоловік, коли я служитель чи друг, мені потрібен стрижень, який допомагає мені залишатися цілісним. Я не хочу бути абсолютно різним у кожній новій групі людей, має бути щось, що найбільш притаманне мені. Частину моєї ідентичності становить батьківство, частину моєї ідентичності – служіння, частину – інші ролі, але в мене має бути стрижень. І якщо його складають мої почуття, почуття будуть змінюватися. У всіх цих ролях я не буду собою! Ця складова непослідовна.

По-друге, це ілюзія. Те, про що говорить Гейл Шихі, про що говорить Ельза: “Не зважайте на те, що говорять інші”. Ви знаєте, що сказав капітан Жан-Люк Пікар: “Не важливо, що говорять інші, ти вирішуєш, що для тебе правильно, а що ні. І якщо ти задоволений собою, тоді ти можеш бути собою задоволений. Не важливо, що говорять інші люди, зазирни в себе”. Це ілюзія! Так жити не можна!

Дозвольте навести вам один приклад. 1200 років тому давньоанглійський воїн іде собі по Британії. Він дивиться на своє серце і бачить у ньому два сильних спонукання. Одне з них – йому подобається вбивати людей. Ну, ви розумієте, якщо хтось стає на його шляху, йому подобається просто рознести людину в пух і прах. Отже, це агресія. Потім вона дивиться у своє серце і бачить там інше бажання. Він бачить сексуальне бажання, яке не вписується в загальноприйняту картину того, що схвалює його культура. Отже, що він буде тепер робити? Вона подивиться на свою агресію і скаже: “Це я, це ж я!” Вона живе в культурі “честь або ганьба”, це культура воїнів, тому таке уявлення для неї вписується в цю картину цілком нормально. Але подивившись на сексуальне бажання, він каже: “Це не я”, – і пригнічує його. Перегорнемо історію далі: 1200 років потому молодий хлопець іде вулицею в Мангеттені. Він дивиться у своє серце і бачить два сильних спонукання. Одне з них – агресія, йому подобається вбивати людей. Що вона робитиме з цим бажанням? Вона піде до психотерапевта або на заняття з управління гнівом, або відправиться до в’язниці. Але друге бажання, яке вона бачить, – певне сексуальне бажання, і вона каже: “Ось це я! А то був не я!” Чому?

Тому що культура 1200 років тому стверджувала, що агресія – це добре. Інакше кажучи, і давньоанглійський воїн, і сучасний хлопець усередині співвідносять себе із сексуальним бажанням. Ви не ви, ви не вільні, ви робите те, що диктує вам культура. До речі, ви не більш вільні, ніж той англосаксонський воїн 1200 років тому, тому що обидва ці герої діяли відповідно до шкали, заснованої на судженнях про моральні цінності, за якою вони звірялися. Під шкалою я маю на увазі культуру, яка говорить, що добре і що погано, те, ким ви маєте бути і ким не маєте. І ви звіряєтеся за цією шкалою і дивитеся на своє серце через призму цієї шкали, і щодо тих емоцій і спонукань, які вам не подобаються і які не вписуються в цю шкалу, ви говорите: “Це не я”. І з цим потрібно щось робити. А ті спонукання, які заохочує ваша культура, викликають у вас реакцію: “Це я!” Насправді, ви не дивитеся у своє серце і не є собою, ви робите те, що говорить вам робити ваша культура. Таким чином, сьогодні ви не більш вільні, ніж давньоанглійський воїн 1200 років тому. Знаєте, чому?

Ви не можете самі себе благословити. Ви не можете затвердити свою цінність. Коли я бачу людей у ЗМІ, які кажуть: “Мої батьки сказали це, у моїй церкві сказали це, але це не те, хто я є. Ось хто я, і я визначаю, ким мені бути”. Ви не кажете, що збираєтеся послати собі благословення і надати собі цінності. Насправді ви йдете і знаходите собі іншу групу підтримки, тому що в ЗМІ ви говорите: “Ух ти! Так, герой, ти сміливий”. Іншими словами, є групка людей, які говорять мені, як жити.

Ви не можете себе благословити. Послухайте, як набувається ідентичність. Похвала гідного похвали є найвищою нагородою. Мені і вам потрібен хтось, кого ви поважаєте і ким захоплюєтеся до небес, хто вас поважає і стверджує вашу цінність. Тоді й тільки тоді я зможу отримати стабільну ідентичність і вірну самооцінку. Мені потрібен хтось, хто є гідним найвищої похвали, є тим, що мені потрібно. Мені потрібен хтось, кого я поважаю і ким захоплююся до небес, який прийде і скаже мені: “Я стверджую твою цінність, люблю тебе і приймаю”. Мені це потрібно, і кожна людина цього потребує. І якщо ви говорите: “Я сам виступаю в цій ролі”. Не будьте дурними. Ви робите те, що ваша культура диктує вам, і отримуєте нову команду від групи підтримки.

І останній негативний момент про культуру (а потім повернемося до слів Ісуса про християнську альтернативу). Одним із лякаючих моментів у цьому є те, що система поглядів у сучасній культурі, ймовірно, визволяє людину, але насправді є доволі руйнівною, бо може дуже сильно пригнічувати. І насправді, просто “задихаєшся” від того, що потрібно жити в культурі, де тобі кажуть: “Твоя самооцінка ґрунтується на тому, щоб бути гарним членом сім’ї, гарним сином чи донькою, чоловіком чи дружиною тощо”. Очікування вашої родини можуть просто “перекривати повітря”. Повинен вам сказати, що в нашій культурі самовизначення означає дивитися у своє серце, знайти свої мрії, йти і досягати їх. Вам потрібно досягти цього!

Робота є благом у більшості культур, і в кожній культурі вона посідає важливе місце. Усі, хто заробляють гроші на життя, дуже важливі люди. Але в сучасній культурі ваша робота стає вашою ідентичністю. Яка кількість грошей визначає вашу ідентичність? Мова не тільки про те, що ви робите, а й про те, ким ви є! І це вас зруйнує, тому що якщо ви успішні, це закрутить вам голову. Це стає вашою ідентичністю: якщо я заробив багато грошей, у мене буде завищене уявлення про себе, я почну робити всілякі неподобства, тому що буду думати про себе набагато краще, ніж є насправді (більш здібним і розумним). Чесно кажучи, якщо ви багато заробили, це всього лише означає, що ви багато заробили. Але не в нашій культурі, де це означає, що ви молодець, чудова людина, розумниця! І ви теж так думаєте. І отже, якщо ви не заробили багато грошей, що це означає? Це просто означає, що ви не заробили багато грошей. Але не в нашій культурі! У нашій культурі це означає, що ви невдаха, не справжній чоловік (у більшості випадків).

Як бачите, на вас чинять великий тиск, і як результат, ми живемо в дуже дивний час. Люди не вірять у гріх, не вірять у пекло, не вірять у суд, але водночас люди живуть із почуттям провини й осуду і нічого не можуть із цим вдіяти. Вони чують голос усередині, який говорить, що вони дурні, безглузді, боягузливі і не відповідають стандартам. Вони відчувають себе забрудненими, і все ж… Франц Кафка у своєму щоденнику написав, що сучасна проблема полягає в тому, що ми визнаємо себе грішними, але не винними. Що він має на увазі (адже це ж Кафка, його слова ще потрібно перекласти зрозумілою мовою!)? Ми знаходимо, що грішні, і навіть якщо нам слід відчувати почуття провини, “ви не можете змусити мене почуватися винним”.

Ви знаєте Роба Райнера з фільму Вуді Аллена “Кулі над Бродвеєм”? Там є чудовий епізод, у якому герой Роб Райнер каже: “Вина – це нікчемна буржуазна дурниця! Справжній художник створює свій власний моральний всесвіт”. Його слова – суть сучасної культури, але ось що кумедно: Франц Кафка сказав, що ми не віримо у провину. Чому? Хто має казати, що було правильно чи неправильно? Ви самі повинні визначати, що добре і що погано. І все ж таки ми відчуваємо, що грішимо. У нас немає визначення гріха, але все ж… Я повторю, ми не віримо в пекло, не віримо в гріх, не віримо в суд, але все ж таки ми відчуваємо осуд, з яким нічого не можемо вдіяти. І голос усередині говорить нам, що ми дурні, забруднені й погані. І таким чином ми застрягли в сучасній культурі.

Що ж дає нам християнство як альтернативу? Як ви вже зрозуміли, я збираюся розповісти про це, але подумайте над цим питанням. Я не скажу людям, які страждають під тягарем непослідовного, ілюзорного й тяжкого тягаря сучасного розуміння себе, намагаючись у цьому віднайти ідентичність, я ніколи їм не скажу так: “Просто станьте релігійними”. Знаєте чому? Традиційні культури, в яких вам потрібно виправдати очікування сім’ї, сучасна культура, в якій потрібно досягти успіху, показувати себе і конкурувати з іншими, щоб бути задоволеним собою, і релігії, які кажуть, що якщо ти хороша людина, то, можливо, Бог прийме тебе на небеса, – всі вони однакові. У чому? По суті, те, що ви говорите, передбачає таке: ідентичність потрібно заробити, а не отримати. Вона заробляється, а не дається. Ви повинні це зробити, ви повинні заробити. Отже, ви можете сказати тільки (неважливо, чи відносите ви себе до релігійних людей, чи до представників традиційної культури, чи навіть до сучасних агностиків, чи до світських людей), що ваша ідентичність полягає в такому: завдяки тому, що я виконав покладене на мене завдання, тому, що слухняний, тому, що виконав правила, тому, що досягнув чогось, я можу бути задоволеним собою. Я підкоряюся, тому прийнятий.

Але християнське Євангеліє є єдиною системою мислення у світі, яка дає вам ідентичність, абсолютно відмінну від тієї, що пропонує світ, будь-яка релігія і будь-яка традиційна культура, тому що християнство стверджує, що ідентичність вам дається, а не заробляється. Будь-яка інша система світогляду каже, якщо ви дотримуєтеся її правил, якщо ви конкуруєте з іншими, якщо ви добре виконуєте свої обов’язки, вас буде прийнято. Християнство каже “ні”, я прийнятий у Христі Ісусі, тому виконую свої обов’язки. Або, іншими словами, будь-яка інша система світогляду каже: якщо ви дотримуєтесь правил, чи то ваших власних правил, чи то правил у сім’ї, чи то правил вашої релігії, якщо ви дотримуєтесь правил, тоді у вас буде стабільна ідентичність. Але християни спочатку отримують стабільну ідентичність і потім слідують правилам, тому що вони вже знають, ким є у Христі. Розумієте, наскільки радикально відрізняються ці позиції? Давайте перерахуємо пункти, за якими вони відрізняються.

Будь-яке інше розуміння ідентичності передбачає, що ви або будете сміливим і впевненим у собі, або смиренним і розуміючим, але водночас і тими, і іншим бути не можете. Вірно? Іншими словами, скажімо, ви відповідаєте своїм стандартам. І що це означає? Це означає, що я собою задоволений, упевнений у собі і сміливий (навіть самовпевнений), але якщо я бачу того, хто не відповідає стандартам, я дивлюся на них зверхньо і кажу: “Бог ти мій!” А якщо ви будуєте свою ідентичність на тому, щоб бути працьовитою людиною, ви дивитиметеся зверхньо на тих, хто лінується. Якщо ви вважаєте себе ліберальною і прогресивною людиною, ви будете відчувати свою перевагу над тим, кого ви вважаєте обмеженим фанатиком. Подивіться, залежно від того, якими є чинники вашого самосприйняття в рамках інших підходів у розумінні ідентичності, ви матимете сильне почуття переваги, поблажливо й презирливо дивитиметеся на тих, хто не відповідає вашим стандартам самосприйняття, тому що у ваших очах ви досягли ідентичності, а той, хто не досягнув, не гідний поваги. Таким чином, ви відчуваєте впевненість у собі, тому що відповідаєте своїм стандартам або, можливо, тому що порушили свої стандарти.

Люди-невдахи намагаються знайти свою ідентичність, відповідаючи цим стандартам, але в них не виходить. І вони стають смиренними і добрими до людей, і дуже відкритими до всього нового, кажучи: “Знаєте, я – невдаха, та й ви теж”. Але в них немає такої фантастичної впевненості в собі. Розумієте, якщо ви грішник, врятований по благодаті, якщо ваша ідентичність походить від Ісуса Христа, якщо ви отримали це по благодаті, з одного боку, ви повалені на порох, усвідомлюючи себе великим грішником, тож Ісусу довелося померти за вас, і ви самі не могли заслужити прощення. І водночас ви можете сміливо стверджувати свою ідентичність, тому що Він приймає вас і любить, і це означає, що ви одночасно сміливі та смиренні. Створити таку людину не може ніяка інша система поглядів, ніяка інша культура, ніяке інше розуміння ідентичності. Ніщо інше! Добре, а як же знайти таку ідентичність?

Як її можна отримати? Ось відповідь. Я збираюся розглянути два слова, але перед цим хочу, щоб ви знали важливу річ: людина змінюється тоді, коли змінюється об’єкт її поклоніння. Я вважаю, що фундаментальні зміни в людині відбуваються не через думки чи почуття, а тоді, коли істину приймають і поміщають її в серце. Ось що означає поклоніння. Ви можете говорити, що любите Ісуса Христа, але якщо ви найбільше любите заробляти гроші, то саме це є основою вашої ідентичності. І якщо ви знаєте, що ви дуже любите гроші, і якщо ви знаєте, що ваше самосприйняття ґрунтується на цьому чи на чомусь ще, єдиний спосіб змінитись — треба змінити об’єкт свого поклоніння, а не говорити самому собі: «Ні, ні, я християнин». Що це означає? Вам потрібно прийняти богословські істини, істини Євангелія і молитися за ними, оспівувати їх, пояснювати їх, поклонятися, поклонятися разом з іншими віруючими, потрібно роздумувати над ними, потрібно помістити їх так глибоко в серці, поки вони не розпалять там вогонь! Дозвольте мені привести вам лише дві істини і показати, як вони діють.

Одна з них – це заміщення, друга – виправдання. Два доктринальні слова, які мали для мене величезне значення і свого часу практично врятували моє життя. По-перше, заміщення. Що я маю на увазі під заміщенням?

Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю.

2 Кор. 5:21

Подумайте про цей вірш. Бог зробив Його гріхом. Що мається на увазі, коли говориться, що Бог зробив Ісуса Христа гріхом? Чи означає це, що Він зробив Його грішним? Ні. Чи висів Він на хресті і бурчав, сконцентрувавшись на Собі? Ні. Тоді що означає, що Бог зробив Його гріхом? Це означає, що Бог юридично зробив Його грішним. Тобто, Бог вчинив із Христом на хресті так, ніби Той був грішником. Ось яке значення цього слова. Коли говориться, що Бог зробив Його гріхом, це означає, що юридично Він – грішник, хоча Сам є досконалим. Юридично з Ним вчинили як із грішником, і Він помер на хресті за наші гріхи, щоб ми могли стати праведними в Ньому перед Богом. А що ж це означає? Це не означає, що в той момент, коли ви стаєте християнином, ви починаєте рости, і стаєте дедалі праведнішими і праведнішими (це так), а потім колись Бог буде любити вас дедалі більше й більше в міру того, наскільки праведнішими ви стаєте, і наприкінці вашого життя, якщо ви станете по-справжньому праведними, Він прийме вас на небі. Ні, ні і ще раз ні. Якщо Христос юридично став грішним на хресті, тоді, в той момент, коли ви говорите: “Отче, прийми мене на підставі того, що для мене зробив Ісус Христос”, – у той момент ви стаєте праведними в Ньому (у Христі). Іншими словами, це означає, що зараз Бог дивиться на мене і бачить красу, праведність Христа.

Знаєте, є старий сезон серіалу “Морська поліція: Спецвідділ” (NCIS), у якому актор Чарльз Дарнінг зіграв роль старого розбитого 85-річного ветерана Другої світової війни, якого розшукують за скоєння злочину. І ось цей натовп військових поліцейських, що гарчить, приходять за ним, дивляться на нього зверхньо, готові вже забрати його до в’язниці. А Чарльз Дарнінг сидить там і не знає, що робити. У цей час його друг, який сидить поруч, знімає з нього краватку, розстібає сорочку і показує Почесний орден конгресу на його грудях. Чим закінчилася ця історія? У героя був Почесний орден, заслужений у минулому, і в той момент, коли ця величезна розлючена юрба військової поліції побачила цей орден, вони починають плескати. Але чому? Вони ж повинні продовжувати робити свою роботу. Вони аплодують цьому ордену, але чому? Вони не знають, що за людина цей хлопець, можливо, він насправді скоїв злочин, але вони аплодують цьому ордену. І коли говориться, що Бог “того, хто не знав гріха, зробив для нас жертвою за гріх, щоб ми в Ньому стали праведними перед Богом”, сенс полягає в тому, що коли я стаю християнином і кажу: “Отче, прийми мене заради того, що зробив Христос”, – у ту саму мить мені вдягають орден Ісуса, усе, що вчинив Ісус. Річард Хукер, англійський богослов XVII століття, коли писав про доктрину виправдання за вірою, сказав таке: “Вважайте дурістю, нерозважливістю або божевіллям, або чим завгодно, але це є нашою втіхою і мудрістю, нам неважливе жодне інше знання в цьому світі, крім того, що Бог зробив Себе нашим гріхом, щоб ми стали Його праведністю, в очах Бога Отця ми постаємо як Сам Божий Син”.

Джон Буньян у своїй духовній біографії “Рясна благодать до першого з грішників” відчайдушно намагався зрозуміти Євангеліє благодаті. Він відчував себе грішником, але не міг у повноті осягнути:

“Як це можливо, щоб Бог його полюбив?!” Ось що він пише у своїй автобіографії: “Одного разу, коли я проходив по полю з деякими сумнівами у свідомості та боявся, що ще не все було гаразд, несподівано моєю душею оволоділо наступне речення: “Праведність твоя на небесах”; до того ж мені здалося, що очима своєї душі я побачив Ісуса Христа по праву руку з Богом, який був моєю праведністю, тож, хоч де я був, чи хоч би що робив, Бог не міг сказати про мене: “Він хоче Мою праведність”, бо вона була прямо перед Ним. Ба більше, я також побачив, що не моє добре серце покращувало мою праведність і не моя погана поведінка погіршувала мою праведність: бо моєю праведністю був Сам Ісус Христос, який вчора, і сьогодні, і на віки вічні Той самий. Тепер ланцюги воістину спали з моїх ніг, я був звільнений від моєї скорботи і пут, так само розвіялися і мої спокуси; я пішов додому, радіючи благодаті й любові Божій, бо тепер зрозумів, що всі недосконалі якості мого серця були всього лише дрібними монетами в гаманці багатія, золото якого лежить удома в скринях. О, я побачив, що моє золото було вдома в скрині! У Христі, моєму Господі та Спасителі!”

Замісна жертва і виправдання змінили моє розуміння своєї ідентичності, і це означає свободу. Якщо ваша ідентичність ґрунтується на Ісусі Христі, вас не надто хвилює успіх, бо ви кажете: “Мені потрібно бути обачним, це може мною заволодіти”, але цього не станеться. Невдача засмучує вас, бо ви кажете: “Мені буде неприємно”, але ви знаєте, що це просто робота, це просто гроші, це не є вашою праведністю, це не ваша ідентичність, і це розуміння робить вас вільними, ви вільні!

Ось яким чином можна знайти ідентичність, яка радикально відрізняється від тієї ідеї ідентичності, яку пропонує вам ваша культура, або будь-яка інша культура, яка може вам її запропонувати. Це одна з найдивовижніших і найунікальніших властивостей християнської Доброї Новини.

1.↑ Вільсон, Девід. Англосакси. Підкорювачі кельтської Британії. 2011.

Оригінал © New Canaan Society, переклад © Help for Heart.