Ідеально жахливий

1
27 мин

Розпізнаємо та долаємо перфекціонізм

Наша тема сьогодні – перфекціонізм. Енн Ламотт у своїй книзі «Пташка за пташкою» пише, що перфекціонізм – це голос тирана. Якщо ви перфекціоніст, ви розумієте, що це правда. Перфекціонізм (бездоганність, досконалість) – це тягар, ноша, яких ви ніяк не можете позбутися. Сьогодні ми говоритимемо про те, як розпізнати перфекціонізм у собі та в інших, що є його суттю, що знаходиться за межею боротьби з ним і як з Божою допомогою його подолати.

Коли ми говоримо про досконалу людину (перфекціоніста), який образ першим спадає на думку? Монах? Прискіплива і педантична людина? Той, хто все постійно контролює? Занадто охайний та акуратний? Той, у кого є все-все? Це все може бути у перфекціоніста, але не обов’язково. Один мій знайомий кинув виклик моєму перфекціонізму, і це шокувало мене. Я взагалі не вважав себе ідеальним. Я був досить недисциплінованим у своєму повсякденному житті. І я зовсім не можу сказати, що моя квартира  ідеально чиста. Тож, мій знайомий зауважив: «Майк, ти не досконалий у життєвих дрібницях – ти перфекціоніст у суті життя». Він мав на увазі фундаментальну якість мого життя, і це те, про що ми говоритимемо.

Отже, яке визначення перфекціонізму? Як він проявляється зовні до інших людей, і внутрішньо, в особистому переживанні? Думаю, важливо розуміти, що перфекціонізм має багато проявів та аспектів.

1. Успішний перфекціоніст. Це коли ви успішні у досягненні тих стандартів, які ви поставили перед собою. Це можуть бути ваші особисті стандарти чи цілі. Наприклад, я маю виконати поставлені мною на сьогодні завдання; мені потрібно 45 хвилин тиші. Також ці стандарти можуть бути Божими, біблійними: я повинен бути терплячим з моїми дітьми; мені не можна дивитися порнографію. І здається, зовні це виглядає досить правильно, та чи правильно це внутрішньо? Ви можете відчувати хвилювання, страх, труднощі,  бути у стані «білки в колесі», або вважати себе шахраєм. Це може бути небезпечно. Так можна стати жертвою власного перфекціонізму, власного успіху. Перфекціонізм працює, поки ви не досягнете певної точки – коли вимоги до самих себе стають нестерпним і з ними важко впоратися. І тоді лише Божа благодать може привести вас до успіху.

2. Безуспішний перфекціоніст. Йдеться про ситуації, коли людям не вдається досягти стандартів, чи то власних, чи біблійних. Тоді настає розчарування та жалість до себе. Таких людей важко заспокоїти та втішити. Їм не підходять фрази «усе не так вже й погано», «у тебе все добре вийшло» тощо. Цього недостатньо. Їм незвично балансувати між успіхом та невдачею. Вони або на вершині світу, тому що досягли тих стандартів, які собі поставили, або на найглибшому дні, оскільки не змогли досягти своїх цілей. І поки невдача не здається ще такою серйозною, вони намагаються вибратися з цього дна, щоб все-таки зробити все, як треба: «Я думаю, цього разу все вийде!» Як зрозуміти, що ви саме такий безуспішний перфекціоніст? Подивіться, що відбувається, коли ви зазнаєте поразки. Ви страждаєте? Ви хочете спокутувати свою провину? Намагаєтесь виправити те, що зробили? Ви уникаєте Бога та інших людей? Усе це ознаки безуспішного перфекціонізму. Найкращий спосіб перевірити, чи є ви такою людиною, – це те, що ви робите і думаєте про себе і про Бога, коли трапляється невдача.

3. Прокрастинатор. Вам може здатися неприродним, що перфекціонізм і прокрастинація – майже брати. Це правда, що коли ми відкладаємо справи у довгий ящик, це пов’язано з нашою лінню та зоною комфорту: «Я просто не хочу це зараз робити, я зроблю це пізніше, я встигну». Прокрастинація полягає у відкладанні чогось важливого, що потрібно зробити зараз. Ваші стандарти для успіху настільки високі, що ще від початку ви можете зазнати поразки. І тому ви відкладаєте потенційну невдачу.

4. Контролер. Це коли ваші внутрішні «досконалі» стандарти виходять назовні та зачіпають життя інших людей. Ви починаєте їх засуджувати та критикувати. Ви займаєте сувору позицію і щодо себе, і щодо інших людей. Хоча іноді надмірна критика та надмірний контроль слабшають щодо інших. Але, якщо ви суворі відносно себе, в результаті ви займаєте таку ж позицію і до інших. Навіть якщо ви не звинувачуєте когось відкрито.

5. Людина-підлабузник. Це ціла суміш перфекціонізму. Така людина не дивиться ні на Божі стандарти, ні навіть на свої. Вона намагається відповідати стандартам інших людей. Такі люди задоволені, якщо одержують схвалення інших. Але головна проблема в тому, що в них, як вони впевнені, мають поєднуватись всі стандарти разом: Божі, свої та інших людей. Це накладає на них величезний тягар відповідальності.

6. Втомлений керівник. Такі люди бояться припуститися помилки, прийняти не ідеальне рішення. Ви можете бути вічним студентом, який намагається дослідити все навколо, але так і не почати втілювати свої знання у життя. Тобто ви постійно прагнете отримати інформацію, знання, які зможуть допомогти вам у прийнятті ідеального рішення.

Що говорять усі ці шість типів перфекціонізму про його суть? Перш ніж відповісти, варто зауважити ось що. Наприклад, якщо ви живете в сім’ї з батьками-перфекціоністами, які люблять усе контролювати, звісно, це значно вплине на вас. І навпаки, якщо батьки не звертають увагу на «ідеальність», це теж вплине на ваше ставлення до інших людей. Є також генетичні чинники, типи темпераменту, які впливають на рішення людей.

Отже, перфекціоністи можуть мати недоречне почуття безпеки. Це, коли досягнення певних стандартів дає почуття безпеки більше, ніж ваше перебування у Христі. Ви більше сфокусовані на цих стандартах, ніж на Христі. Вони включають Божі стандарти. І тут проблема не в самих стандартах, а у вашому ставленні до них, коли ви не можете відповідати їм. Що ви робите з провиною та соромом, коли це відбувається? Згадайте про неуспішний перфекціонізм. Але є ще і власні стандарти. Знову ж таки, питання у вашому ставленні, коли ви не досягаєте цих стандартів. Ви просто не зможете пережити провалу, якщо досягнення цих стандартів визначає вашу безпеку. Коли ця безпека зникає, ви почуватиметеся жертвою через це, шкодуватимете себе, каятиметеся, відчуватимете слабкість, пригніченість, недосконалість. Тобто ви звертаєте більше увагу на те, що ви робите, ніж на те, де ви знаходитесь. Замість того, щоб жити у відчутті безпеки у відносинах із Христом, ми покладаємося на власні дії, які нібито дадуть нам почуття безпеки.

Іноді здається, що ми, врятовані за благодаттю та милістю Божою, повинні заробити спасіння ділами. Хіба не буває так, що ви почуваєтесь краще, коли прожили один день, виконавши все, що запланували? Або коли ви прожили день, будучи досконалою версією самого себе? Так, ми маємо бути вдячні Богові за такий прожитий день. Але що буде, якщо ми десь оступимося? Чи ми отримаємо милість і благодать від Бога тоді? Чи побіжимо ми до Ісуса?

Такий підхід до життя ґрунтується на законі, коли ви живете або вмираєте згідно з тим, що ви зробили. Уявіть Олімпійські Ігри. Секундомір – непохитний стандарт. Іноді все може вирішити одна сота секунди. Частка секунда, яка відокремлює славу від ганьби. У моєму повсякденному житті, чи отримаю я бронзову медаль за те, який я батько? Чи впорався я зі своїми обов’язками по дому? Чи опинюся на останньому місці? Але мені потрібний Ісус, і я не можу нічого зробити без Нього.

Перфекціонізм – це акцент на правилах, а не на відносинах. Перфекціоністи сприймають гріх як порушення стандарту, а не як проблеми у стосунках. А безуспішні перфекціоністи ще й залучать до цього інших людей, у той час, як самі будуть шкодувати себе і сердитися на себе.

Необхідно визнати поразку, прийняти Божу благодать, а не піддаватися спокусі жаліти себе. «Не можу повірити, що я втратив цей шанс» – це мантра перфекціоніста, який не скаже: «Мені дуже шкода, що я образив тебе, пробач мені, давай поговоримо про це». Бачите різницю між стандартом, орієнтованим на правило, та стандартом, орієнтованим на стосунки? Іноді ми хочемо виправити те, що зробили неправильно, роблячи щось більше. І це затьмарює радість від покаяння перед Богом та іншими людьми. Коло ви постійно докоряєте собі, немає почуття відновлення стосунків. І не дивно, тому що ви не знаходитесь у безпеці стосунків із Христом.

Стандарти та дії важливіші за перебування в Христі. Правила важливіші стосунків. Це суть перфекціонізму. Такий перфекціонізм проявляється, коли ви очікуєте побачити в собі те, що може бути лише в інших, у Христі. У такому сенсі перфекціонізм може бути формою самоправедності, чи то успішної чи неуспішної в результаті. Це про недоречну безпеку.

Друга риса перфекціонізму – неправильне сприйняття часу. Наприклад, коли ми говоримо про славу перед воскресінням. 1 Івана 3:2: «Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилося, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є». Як бачите, перфекціоністи незадоволені тим, що вони живуть у напрузі між тим, що зараз, і тим, що ще не настало. Вони незадоволені процесами зміни і росту, неминучими падіннями та злетами, які можуть бути у стосунках з Христом. Райнер Марія Рільке сказав: «Будь терплячий до того, що ще не вирішено у твоєму серці». Це «анафема» перфекціоністу.

Филип’ян 3:12 «Не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене». Є тонка грань між перебуванням у Христі та спасінням своїми силами. Але ми не повинні забувати, хто ми є зараз – дітьми Божими.

У цьому сенсі перфекціонізм обкрадає нас, забирає у нас теперішнє – ви так сильно фокусуєтеся або на провалах минулого, або на тому, що має статися в майбутньому, що не помічаєте роботу Святого Духа прямо зараз у вашому житті.

І третє – неправильно сформований погляд на Бога та на себе. Що говорить нам перфекціонізм про це? Бог зазвичай десь далеко, дуже далеко, а коли нам особливо погано, значить Він особливо гнівається, карає нас за помилки, Він не милостивий, Він не терплячий. Можливо, проблема в тому, що ми не довіряємо Богові та Його милості та доброті? Ми живемо так, ніби можемо заробити Його прихильність, і ми не готові жити в Його любові. Це все породжує життя у страху. Насправді, перфекціонізм не означає любов до скрупульозності. Це насамперед страх. Зробити помилку, розчарувати інших, зазнати поразки, а може навіть страх бути успішним. Це все відбувається, коли наше сприйняття Бога викривлене. А через це спотворюється і наш погляд на самих себе. Як ми дивимося на себе -перфекціоністів? У найкращі дні – як на спотворену версії Филип’янам 4:13 «Я все можу в тім, хто мене підкріпляє, в собі». Але навіть коли ми досягаємо наших найвищих стандартів, це нестійка самовпевненість. Глибоко всередині ви розумієте, що жартуєте з вогнем. У таких випадках люди докоряють себе, вони песимістично налаштовані щодо власних зусиль. Ви оцінюєте себе як судді, як прокурори, як власні кати, коли не досягаєте власних ідеальних цілей.

Якщо копнути глибше, то за цим перфекціонізмом знаходиться глибоке почуття сорому. Тут криється парадокс: з одного боку, почуття гордості за самого себе, а з іншого, відчуття провини та сорому. Тому поняття перфекціонізму мість у собі і самозвеличення, і самоприниження.

Перший крок у подоланні перфекціонізму – визнати, що він присутній у вашому житті у різних проявах, і зрозуміти, що за ним стоїть. Як ми можемо подолати перфекціонізм із Божою допомогою? Який вихід? По-перше, усвідомити реальність того, що ви перебуваєте в єдності з Досконалим. Що ви не є тим, що ви зробили. Що стосується Ісуса, стосується і вас, згідно з положенням і відносинами. Ким ви є у Христі – ось що важливо! Ми говоримо про життєво необхідний зв’язок з Богом через Святого Духа. Що стосується Ісуса як другого Адама, стосується і для вас як частини Його народу. Ви були відновлені на місце в сім’ї. І це місце свободи – точка відліку.

Коли ми говоримо про християнське життя, ми звикли думати виключно у рамках прогресивного освячення. Тобто, як це виглядає – змінюватися в образ Христа. Де ми бачимо це в Писанні? Римлянам 6:1–7:6. Тут Павло наголошує на тому, що віруючі померли для гріха, і воскресли з Христом. Це те, що вже сталося. Це ваша нова особистість, ваше нове положення. Зверніть увагу, як Павло говорить у 1 Коринтян 1:2: «Божій Церкві, що в Коринті, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим». Тобто коринтяни були вже освячені у Христі. А в 1 Коринтян 6:11 Павло підтверджує: «І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога». Очевидно, що ми повинні зважати на той факт, що віруючі набувають нового статусу і єднання з Христом. Пригадайте, що сказав Бог-Отець під час хрещення Ісуса. Луки 3:22: «Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!»

Отже, ви чуєте таке благословення у вашому житті. Ви розумієте, що Бог бачить вас і ставиться до вас з милістю, коли ви у Христі. Це сильна протидія до того внутрішнього стану перфекціоніста. Як ми ростемо в тому, щоб цінувати Божу любов до нас у Христі? Це має відбуватися на іншому рівні, ніж просто усвідомлення цього. Це має бути стан тривалого перебування у цьому. Ми повинні читати Писання, розмірковувати про нього, молитися. І тут  задіяна робота Духа Святого.

Я часто даю своїм підопічним завдання записати, де і коли вони особливо відчули Божу милість. Це може бути доброта людей, їхня любов, і в цьому ми пізнаємо доброту Господа. Відчути реальність Божого благовоління ми можемо і під час спільного поклоніння. У когось із вас можуть бути досить важкі часи, коли складно прийняти Боже милосердя через багато невдач у вашому житті з різними серйозними наслідками. Або тому, що ви сильно згрішили. Або ви ніколи не жили згідно з вашими перфекціоністськими очікуваннями. І замість того, щоб бути святими та освяченими у Христі, ви почуваєтеся розбитими. Замість благословення ви переживаєте прокляття. Потрібно замислитися: що ж заважає мені перебувати в Божій любові? Розуміння значущості перебування у Христі не приходить автоматично.

Другий крок – визнати нашу слабкість. Іноді це дуже складно. 2 Коринтянам 12:9: «І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здайснюється в немочі». Як ми можемо прийняти слабкість як спосіб життя? Це може бути у вигляді нашої реакції на невдачу. А можуть бути і активні дії. Поговоримо спершу про нашу реакцію на ситуацію. Як ви реагуєте на невдачу перед Богом? Вам щось не вдалося, а що робити тепер?

Наприклад, я образив дитину. Я маю вибір – йти до дитини і до Ісуса, або починати дорікати собі. Це називається «хибне ввпокорення». Що говорить нам автор послання до Євреїв після його слів про принесену жертву Христа? Євреям 10:19-23 «¹⁹ Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, ²⁰ новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє, ²¹ маємо й Великого Священика над домом Божим, ²²то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою, ²³ тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв».

Що надихає нас йти до Бога у моменти невдач? Кров Христа, яка покрила наші гріхи. Священне посередництво Ісуса і Божа вірність Його обітницям. У цьому бачимо Божу постійність. Не нашу.

Гарно сказано про це в гімні “Come ye sinners”.

1. Грішники, до Христа прийдіть,

Час порятунку проголошено;

Ісус врятувати нас хоче,

Він сповнений любові і сили.

2. Якщо ви потребуєте, прийдіть,

Славте Божу щедроту,

Віру, святість та прощення,

Все, що нас тягне до Христа,

3. Найкращими своїм старанням

У цьому світі нам не бути;

Хоче Він, щоб ви потребували

І прийшли просити до Нього,

4. Пригноблені, прийдіть!

Якщо зволікає хтось і чекає

Кращим бути, то ніколи він

До Бога не прийде.

5. Подивіться: у Гефсиманії

На землі простягся Він,

Він на дереві вмирає:

Чують люди Божий стогін.

6. Втілений Бог піднісся;

У Його крові – життя всьому,

На Нього душею сподівайся,

Не довіряйся нікому.

Через призму перфекціонізму добре видно, як ми реагуємо на проблеми. Усвідомлення своєї слабкості означає прийняття Божої милості та благодаті під час невдач. Це не дуже хороша новина для запеклих перфекціоністів. Це більше схоже на недосконалість та сором. А перфекціоніст, який зазнав невдачі, не звертається до Господа, а каже: «Я не хочу Твого прощення та любові, вилий на мене Свій гнів, адже саме на нього я заслуговую». Благодать нагадує нам, що ми нічого не можемо правильно зробити самі, але тільки завдяки Христу, і Він уже це зробив. Джон Ньютон сказав: «Найкращі моменти в житті – це коли ми чітко усвідомлюємо свої гріхи, а потім настає прийняття Богом, втіха Його любов’ю, незважаючи на всі наші прогріхи».

Проактивна позиція виражається у двох діях: зростання впевненості у твоїй залежності від Бога та усвідомлення вразливості перед іншими. Коли у нас проблеми, ми усвідомлюємо більше, що залежні від Бога. А коли у нас все більш-менш нормально, чи замислюємося ми, що ми саме в Ісусі ми живемо, рухаємося та існуємо? Чи замислюємося ми, коли лягаємо спати, про те, що ми живемо в Божому світі, що ми є частиною Його сім’ї, частиною Його місії? Перфекціоністи у молитві частіше розмовляють із собою, ніж із Богом.

Ми повинні також практикувати нашу вразливість у стосунках. Але ми повинні залишатися мудрими: не всі повинні знати все. Перфекціоністи дуже акуратні у тому, чим вони діляться з іншими людьми. Вони можуть бути відкритими лише певною мірою. Коли про вас знають, це означає, що про ваші невдачі також дізнаються. Але, якщо чесно, коли ви ділитесь з кимось своєю боротьбою, це оберігає зовнішній бік перфекціонізму від подальшого зазіхання.

Третій крок – нехай вірність, а не досконалість, буде вашою головною метою. Тут варто згадати притчу про таланти у 25 розділі від Матвія. Перші два слуги вклали таланти у справу, а третій, напевно, був перфекціоністом, і боявся втратити гроші. Тож вирішив їх закопати. Надійніше. Господар наголосив на вірності перших двох слуг. Він не сказав другому, що той приніс менше грошей. Він збільшив їхню кількість. Краще рухатися малими кроками, але рухатися.

Пам’ятаємо також 2 Тимофія 2:13: «А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Самого Себе». Не забуваємо і те, що перфекціоніст зациклюється не лише на тому, що він морально впав перед Богом та іншими людьми, але також, що він не зміг дотримуватись принципів, які ніяк не стосуються Божого Слова. Люди кажуть, що вони повинні виконати певні справи, щоб розуміти, що усе роблять правильно. Наприклад, прибрати в кімнаті, перш ніж лягти спати, відповісти на всі вхідні e-mail, усі канікули або усю відпустку бути тільки з сім’єю і т. д. Але необхідно зрозуміти, чому такі правила встановлюються, у чому їхній мотив.

В одній пісні Леонарда Коена є такі слова:

Дзвоніть у дзвони, ті, що ще дзвонять,

Безтурботність свою забуваючи.

Все починає руйнуватися і тріщати по швах,

Коли світло туди потрапляє.

У 2 Коринтян 4 розділі говориться про глиняні посудини, в яких зберігається слава Божа. Наша недосконалість, тріщини в нашому житті – це те, де світло та слава Ісуса Христа сяє як усередині (як ліки для наших невдач), так і зовні (як свідчення тієї роботи, яку Він творить у нашому житті).

Як працювати з людьми-перфекціоністами?

Такі люди зазвичай кажуть: «Хіба Бог не говорить, що усе треба робити досконало?» Тут захована ідея жити праведно перед Богом. Але це трохи відрізняється від того, щоб просто бути ідеальним у всьому. У таких випадках варто запитати про незначні речі, які Бог закликає їх робити. І навіть якщо щось не вийшло, де шукати допомогу? Якщо у вас є певні очікування, які ґрунтуються на Писанні, куди ви підете, якщо ви не виправдаєте ці стандарти? Ця допомога може бути лише в Ісусі. Тобто робити все можливе, що в наших силах, не означає бути досконалим. Це означає шукати можливість бути вірним Богові, тому, до чого Він нас покликав.

Як боротися з перфекціонізмом у душеопікунстві, якщо ви душеопікун-перфекціоніст?

Я думаю, багато з тих, хто займається служінням і душеопікунством, бореться з перфекціонізмом. Тому тут необхідно робити на практиці все те, чого я навчаю людей, що я раджу їм. У чому мій фундамент? Я маю розмірковувати над цим. Необхідно зустрічатися разом з іншими душеопікунами, обговорювати ці питання, щоб був зворотний зв’язок між людьми, і таким чином розширювати світогляд у цьому напрямку.

Як підійти до людини, якщо вона досить успішний перфекціоніст?

Така людина зазвичай каже, що в неї все добре, у неї є гарна робота, вона щаслива. На таких людей дивляться позитивно, доки вони не починають все контролювати. Але їм потрібно нагадати, щкругозо іноді це може призвести до ситуації, коли це переростає у залежність від ідеального себе. І іноді такі люди зациклюючись на своїх успіхах, часто кажуть собі: я повинен, мені необхідно, тільки я зможу це зробити тощо. Таким людям потрібно просто сповільнити темп життя, щоб не перегоріти.

Як протистояти людям, які ставлять перед тобою певні стандарти?

По-перше, слід розібратися, які це стандарти. Якщо ці стандарти не відповідають тому, до чого закликає вас Ісус, вам необхідно обговорити це і сказати, що Бог, можливо, не хоче, щоб я робив так і так. Але якщо те, що я роблю якось ображає вас, давайте поговоримо про це.

Про культуру перфекціонізму у церкві

Які зміни можуть бути у культурі церкви? Є люди, які є прикладами у щоденних стосунках: чесності, слабкості, залежності від Христа у їхньому житті. Те, що лідери в церкві говорять на проповіді, про що вони говорять, має якимось чином проявлятися у людях, знаходити відгук у їхніх серцях і виявлятися у справах та вчинках.

Чи живу я у страху перед перфекціонізмом, чи живу, щоб бути одним цілим з Ісусом у Його досконалості? Чи повинен я бути кращим, ніж мій Небесний Батько? Як балансувати між тим, щоб жити, перебуваючи у Христі, довіряючи тому, що Він зробив для нас, і водночас жити християнським життям, намагаючись бути тим, ким Він нас покликав бути? Це ще один бар’єр у подоланні перфекціонізму. Тому що є момент, коли досконалість є пунктом призначення. 1 Івана 3:3 «Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього». Ми можемо ще багато разів падати, тому це тривала подорож до досконалості у Христі. Якщо досконалість не є нашою метою сьогодні, тоді ми можемо дозволити маятнику хитнутися в інший бік – повної відсутності дисципліни та розбещеності. Людина, яка вправно уникає життя під законом, також «пов’язана» стандартами, як і перфекціоніст. Тому ми говоримо про життя у свободі: коли ти впав – у тебе є Спаситель, Який обійме тебе, зарядить тебе своєю енергією йти далі, щоб жити для Нього і бути вірним Йому сьогодні.

Перекладач: Євгенія Осташ

(1)

Комментарии

Добавить комментарий