Духовна війна

Нарешті, зміцнюйтеся Господом та могутністю Його сили. Зодягніться у всю Божу зброю, щоб ви могли протистати підступності диявола. Адже наша боротьба не з тілом і кров’ю, але з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього [віку], з піднебесними духами злоби. Тому візьміть усю Божу зброю, щоб ви змогли дати опір у день зла і, все подолавши, вистояти.

Еф. 6:10–13

Спочатку звернемо нашу увагу на те, що боротьба дійсно існує. Але давайте поговоримо про те, з чим ми боремося? Проти кого ми боремося? Як ми боремося?

Проти кого ж ми боремося? Читаємо: “Наша боротьба не з тілом і кров’ю, але з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього віку”. З чим же ми боремося? З диявольськими підступами. Як ми боремося? Як можемо.

З чим ми боремося?

Почнемо з того, з чим ми боремося. У 12-му вірші, коли Павло каже, що наша боротьба не проти плоті й крові, це не означає, що немає боротьби із втіленням зла у плоті й крові, це не означає, що зло не приймає фізичної подоби. Павло сам переживав боротьбу під час переслідувань, коли його саджали до в’язниці, коли його били камінням. Павло нам намагається сказати, що наша війна не тільки з плоттю. Коли зло одягається в жорстокість, жадібність, війну, гноблення, расизм, бідність і злочини, всі, хто беруть участь у цьому, беруть участь у чомусь набагато більшому, ніж видно нашими фізичними очима. За плоттю є те, що вже не має фізичної форми. І доки ви не навчитеся розрізняти і бачити зло в такій формі, ви не зможете зрозуміти глибини, переважання і привабливості зла.

У сучасному західному світі нам складно навчитися це робити, тому що ми свято віримо, що будь-який наслідок має природну причину, і тому в нас на все є наукове пояснення. І якщо ми віримо, що на всі питання можна знайти наукові пояснення, значить жорстокість, злочини, війну та інші можна пояснити простими природними причинами. Якими природними причинами ми це пояснюємо? Наприклад, психічний розлад, погана освіта або погані соціальні умови. Виходячи з цього, ми віримо, що якщо є природні причини поганих наслідків, то, усунувши ці природні причини природними шляхами, можна виправити їхні наслідки. Так мислить захід. Але таке мислення занадто вузьке.

Ендрю Дельбанко – вчений з Колумбійського університету – кілька років тому написав книгу “Смерть диявола”. І хоча в книжці він називає себе невіруючим лібералом, перше ж речення в книжці звучить так: “У нашому суспільстві існує прірва між очевидністю зла та інтелектуальними можливостями його подолати… Наше суспільство не вірить у космічне або трансцендентальне зло. Ми навіть не любимо використовувати це слово – “зло”. І причина, через яку ми не любимо це слово, – у тому, що воно накладає на нас відповідальність використовувати якусь систему цінностей, за якою можна було б судити, виходячи з віри в якісь моральні абсолюти. Тому замість цього слова ми використовуємо медичні слова: “дисфункція” і “патологія”, ми не використовуємо термінологію моралі. Але двадцяте століття ускладнило завдання тим, що голокост, винищення цілих націй і народів, війни складно назвати простим психічним розладом”.

Дельбанко так само посилається на книгу під назвою “Мовчання ягнят”. Ви, можливо, бачили фільм, знятий на основі сюжету цієї книги. У цій книжці розповідається про молоду жінку-поліцейську, яка пішла на зустріч із серійним убивцею в його камеру. Вона йде туди з наміром дізнатися, що таке з ним сталося, що він став таким жорстоким? Ось яку відповідь вона отримала від нього: “Нічого зі мною не сталося, офіцер Старлінг… Я такий. Ви не можете мене обмежувати впливом навколишнього середовища. Ви підмінили поняття добра і зла, промінявши його на віру в біхевіоризм. По-вашому, у всіх людей є гідність і моральні підвалини. Це не з чиєїсь вини. Поглянь на мене. Ти зможеш назвати мене злом?”.

І коли Дельбанко цитує цей діалог, він додає, що сучасні люди не здатні відповісти на запитання цього вбивці. І він має рацію, ще кілька століть тому ми почали свято вірити, що все зло на землі можна пояснити природними причинами, але така віра виснажує саму себе.

Ми колись говорили, що расизм і жорстокість відбуваються через брак освіти та цивілізованості. Ми вірили, що тільки некультурні люди поводяться жорстоко. А потім сталася друга світова, голокост, табори смерті, і учасники всього цього були одні з найосвіченіших людей того часу. Або Маркс, який стверджував, що причини зла не психологічні, а соціальні, і що потрібно повернути кермо влади пролетарям і забрати його в капіталістів. І звісно пролетаріат виявився таким же жорстоким, як і капіталісти. І де зараз ідеї Маркса?

Щоразу, коли ми намагаємося знайти природні причини зла, то стикаємося з проблемою нерозуміння його глибини та переважання. Але Біблія вирішує цю проблему. Вона каже, що зло прийшло від свободи вибору двох рас, створених Богом: ангелів і людей. Деякі ангели впали, скориставшись свободою вибору, і відвернулися від волі Бога. Занепалі ангели – диявол і демони – надприродні особистісні істоти. Так само і людська раса, яка теж відвернулася від Бога, і страждає від наслідків такого рішення, допустивши гріх у своє серце. Гріх укорінився глибоко в наших душах. Тож християнство каже, що, пояснюючи зло природними причинами, ми погіршуємо, загострюємо й навіть оформлюємо внутрішній гріх, яким є егоїзм, самопоглинання, сліпота, самообман і вразливість – усе це не причини, а наслідки гріха всередині нас, і диявол просто їх використовує. І тому наш світ такий, який є через наш внутрішній гріх.

На закінчення відповіді на перше запитання для тих, кому досі складно прийняти ідею того, що за природним злом стоять надприродні особистісні сили, я скажу чотири речі:

1. Якщо складно повірити в надприродне, припустіть, що ви можете занадто поверхово ставитися до проблеми. Якщо ви себе вважаєте освіченою людиною, ви зрозумієте, якщо я скажу, що зло може мати стільки пластів і граней у духовному світі, що припустити думку про простоту – наївно. І якщо ви думаєте, що люди, які вірять в існування демонів, – невігласи. Може, все ж таки навпаки? І це ви занадто наївні?

2. Можливо, ви не вірите в існування особистісного диявола через культурні обмеження. Білі західні люди не сприймають ідею існування диявола, хоча багато людей в інших країнах вірять у надприродного диявола. Невже такі народи менш мудрі? Наша культура має бути більш відкритою до розуміння світу іншими культурами. Перефразуємо Шекспіра: “У цьому світі існує набагато більше того, що ми не можемо пояснити з психологічної, медичної або соціальної точки зору”.

3. Ви вірите в Бога? І на це ви відповідаєте: “Так, звичайно я вірю!”. Якщо так, то чи можна вірити в те, що існує надприродне добро, але при цьому немає надприродного зла?

4. Але найголовніше, що я хочу сказати: якщо те, що говорить Біблія, – це правда (а ми знаємо, що Біблія – це істина!), тоді ви не зможете самі зрозуміти або визначити свою поразку від зла, впустивши пітьму у своє серце, у свою сім’ю, у своє місто, у цей світ. Це не в наших силах, без втручання Бога ми цілковито поглинуті темрявою. Психологія і соціологія не здатні протистояти цьому.

І це все відповідь на запитання: “Проти чого ми боремося? З чим ми боремося?”. Ми боремося з диявольськими підступами. Грецьке слово “підступи” звучить як “методія” і означає стратегію. Таким чином, ми можемо припустити, що у диявола є цілий арсенал (зброя і плани) в його розпорядженні. У 2 Кор. 2:11 говориться: “Щоб нас не перехитрив сатана, бо його задуми нам добре відомі”. Тобто, у диявола є наміри… які вони?

Є дві хибні думки, з якими ми повинні боротися і дві стратегії, які ми повинні знати. Є дві помилки, в які диявол хоче, щоб ми вірили в них. І є два набори стратегій, які він використовує. Ці дві помилки ми можемо побачити, проаналізувавши слова Павла. Павло не хоче, щоб ми ані переоцінювали владу сатани, ані недооцінювали його владу.

Слово “брань” у грецькій означає – боротьба голими руками на землі. Тобто, це не просто битва, де ви можете використовувати стріли чи меч. А це буквально поєдинок без зброї з ворогом, де зрештою, хтось має померти. І таке слово Павло спеціально підібрав, описуючи духовну війну. І чому взагалі Павло не говорить просто “демони”, а описує їх такими словами, як “начальства, влади, мироправителі…” Він намагається нам показати, наскільки вони небезпечні, щоб ми їх не недооцінювали. Але з іншого боку, він теж каже, не переоцінюйте їх. “Зміцнюйтеся Господом і могутністю сили Його”. Тобто, не бійтеся, не тікайте, не ставайте боягузливими. Павло підсумовує, що: “Для цього візьміть всеозброєння Боже, щоб ви могли протистояти в день лихий і, подолавши все, встояти”. Він не каже, що одна з можливостей, що ви зможете встояти, але каже, що ви встоїте, якщо приймете всеозброєння Боже. З Богом очікуйте успіху.

Деякі з вас читали книгу “Листи баламута”. У вступі до книжки Клайв Льюїс описує дві рівнозначні й водночас протилежні помилки про демонів і демонічні сили. З одного боку, можна переоцінювати їх, або як каже Льюс “проявляти нездоровий інтерес до них”, або скидати всю провину тільки на них. А з іншого боку не вірити в них взагалі. І Льюїс підсумовує, що демони однаково радіють і тій, і тій вірі й вітають однаково, що атеїста, що захопленого магією.
Чому ці обидві омани однаково небезпечні? Тому що обидві зменшують значення зла. А ключ до успішної боротьби проти духовного ворога – це комплексне розуміння його. Або ви вірите в повну владу диявола, або не вірите в нього взагалі, то спотворюєте істинне уявлення про зло. І в результаті у вас занадто поверхневе уявлення про те, що воно таке і що з ним не так.

Річард Бакстер, проповідник XVII століття, якось написав книжку про меланхолію (зараз ми називаємо меланхолію депресією). Він був хорошим пастором і працював із людьми. Він розмірковував над причинами депресії (або меланхолії, як він її називав). І він назвав чотири причини. Перша – це можливо ваш фізичний стан. У такому разі вам потрібні або ліки, або відпочинок, або правильне харчування. Друга – це психологічний стан. У такому разі, вам потрібна любов і підтримка оточуючих. Третє – це моральна причина. Ви або почуваєтеся винним, або злитеся на щось. І вам потрібно покаятися й отримати прощення та примиритися з Богом та іншими. Але він називає ще одну причину – демонічний вплив, про який ми зараз трохи поговоримо. Причини можуть поєднуватися.

Я закликаю вас вдумливо шукати – до кого ви належите, і як практично знайти баланс у вашому житті між двома помилками.

З одного боку, у нас у суспільстві існує вже певна кількість християн, які всю провину перекладають на диявола: характер, темперамент, невдачу. І шукають, як боротися саме з дияволом у такому випадку. А як же щодо виховання, психологічних травм, фізіології, коли йде збій із виробленням тих чи інших гормонів в організмі? Вони вірять, що це все – підступи диявола. Або, може, ви злитеся, бо ніяк не можете когось пробачити, і тут це вже причина моральна, а не демонічна.

З іншого боку, є люди, які взагалі в нього не вірять. І обидві омани однаково приємні для демонів, бо спотворюють справжню реальність. Тобто, коли людина перебуває в депресії, одні переоцінюють дію диявола. Інші недооцінюють. Не впадайте ні в одну, ні в іншу сторону. Для цього потрібно навчитися розуміти дві категорії брехні.

Слово “диявол” у 13-му вірші, де йдеться про його наміри, у грецькому перекладі – це дієслово “діаболос”, що вживається у значенні іменника і означає “брехати” та “обмовляти”. Як працює диявол? Він бреше, саме слово це означає!

Джон Вайт, християнський психолог, написав книжку кілька років тому, описавши як працює диявол. Якщо ви відкриєте верхню кришку піаніно і проспіваєте будь-яку ноту в це піаніно, та струна, що відповідає за звук тієї ноти, яку ви проспівали, буде вібрувати… Саме так працює диявол. Диявол не має влади перетворити хорошу людину на погану. Диявол перетворює зіпсовану людину на ще більш зіпсовану. Він грає на тому, що вже у вас закладено, посилюючи це шляхом брехні. Саме тому в 4-му розділі Послання до Ефесян написано: “Нехай сонце не зайде в гніві вашому”. Таким чином, якщо нічого не робити, ви даєте йому лазівку, де можна пролізти і діяти, все ускладнивши. У 1-му Посланні до Тимофія написано про вибір старійшини: “Не повинен бути з новонавернених, щоб не пишатися, щоб не впав у осуд з дияволом”. Гордість допомагає впасти під вплив диявола.

Диявол стимулює діалог, який відбувається у вашому серці. Такі діалоги зазвичай підпадають під одну з двох категорій: спокуси і осуд. Спокуси надалі приводять вас до зарозумілості, і ви починаєте займатися тим, чим не слід. Засудження приводить вас до самоприниження і ненависті до себе. І ви починаєте робити те, що не слід. Спокушаючи, диявол намагається сховати Божу святість від вас і те, наскільки Бог ненавидить гріх, граючи на тому, що Бог люблячий і всепрощаючий. Засуджуючи, диявол ховає Божу любов, граючи на тому, що Бог Святий і судить суворо. Джон Ньютон, пастор, якось написав одному молодому чоловікові, який перебував у стані депресії через постійне засудження себе. Цей молодий чоловік повторював постійно: Я такий поганий і Бог не може мене любити. Джон Ньютон написав йому на це: “Ти навіть не підозрюєш, наскільки різноманітний і потворний гріх, але ти воістину переживаєш його наслідки. Ти висловлюєш не просто низьку думку про себе, у чому ти маєш рацію. Але одночасно ти принижуєш дію Відкупителя в тобі, і в цьому ти сильно помиляєшся”.

Проти кого ми боремося?

Як саме відбуваються ці спокуси і засудження? Диявол або змушує вас дивитися на себе зарозуміло, і тим ви применшуєте святість Бога; або змушує ненавидіти себе, і тим ви применшуєте любов Бога до вас.
Томас Брукс (пуританин XVII століття, сучасник Річарда Бекстера) написав серію книг під назвою “Безцінні засоби проти підступів диявола”. Я вибрав лише кілька книжок, що стосуються спокуси й осуду, щоб поділитися з вами прикладами.

1. Диявол показує вам приманку, але ховає гачок. Він змушує вас бачити тільки швидкоплинну насолоду і ховає від вас довгострокову муку, яка прийде згодом.

2. Він змушує гріх переназвати чеснотою. Наприклад, я не жадібний, але просто потребую. Або я не сую носа в чужі справи, але просто турбуюся про ваше благополуччя. Я не алкоголік, але просто поважаю своїх друзів.

3. Примушує помічати гріхи християнських лідерів, щоб ви могли собі сказати: “Він теж так само чинить. Ніхто не чистий у кінцевому підсумку”.

4. Надто загострює увагу на милості Бога і ви говорите собі: “Давай, роби це. Бог все одно пробачить”.

5. Стаючи більш жорстокими під час страждань, ви говорите собі: “Я достатньо постраждав і заслужив нагороду”. До речі, саме з цієї причини багато видатних людей зраджують своє подружжя. Тому що вони кажуть самі собі: “Ніхто не знає, як багато я працюю і чим мені доводиться жертвувати. Я заслужив собі нагороду”. Це спокуса!

6. Показує християнам як багато поганих людей живуть чудово. І ви собі кажете: “Навіщо жити за якимись правилами, якщо доброчесне життя все одно не окупається?”.

7. Змушує вас порівнювати одну частину вашого життя з іншою. Наприклад, ви говорите собі – я і так вчинив добре, і там, і сям, нічого страшного, якщо тут я зроблю інакше… до речі, знаєте, яка найзанедбаніша форма цього? Мафія Хітмен, який говорив: “Ну і що, що я вбив багато людей? Я ж завжди був хорошим сином для своєї матері!”.

А тепер щодо засудження:

1. Сатана змушує нас дивитися більше на наш гріх, ніж на Відкупителя – Нашого Спасителя. Кажуть, що на кожен осуд, який дитина переживає в дитинстві, потрібно говорити чотири компліменти, інакше вона виросте, ненавидячи себе. І це тому, що критика вчетверо сильніша і більша за комплімент. Так само і з гріхом, коли ви дивитеся на свій гріх один раз, вам потрібно подивитися чотири рази на Свого Відкупителя і Спасителя.

2. Сатана змушує постійно обертатися на минулі гріхи, які мали невиправні наслідки.

3. Він змушує християн вірити, що пережиті страждання – це покарання від Бога. І ви говорите собі: “Бог злий і тому це зі мною відбувається”.

4. Примушує вірити, що внутрішньої боротьби (погані думки і переживання) справжній християнин не повинен мати. І ви кажете собі: “Якби я був справжнім християнином, то не мав би таких думок і таких переживань”.

Ви впізнаєте себе в цьому списку? Сатана грає вами. Він знає, які струни натягувати, і робить це. Ви не повинні бути в невіданні! Навчіться розпізнавати, що саме він робить із вами. Ми проти цього боремося – проти підступів диявола.

Як ми боремося?

Ми підходимо до третього питання: як нам боротися? <…> Якщо хочете досягти успіху в цій боротьбі, робіть таке:

1. Навчіться визначати, які конкретно методи (хитрощі) сатана застосовує до вас. Коли я вперше прочитав книжку Томаса Брукса, де описані всі ці внутрішні діалоги, які люди ведуть із собою на шляху до неправильних дій, пам’ятаю – я так здивувався! І коли прочитав три таких знайомих фрази, які я постійно собі казав і які дійсно мене постійно вели до поразки. Усвідомивши, що я зумів їх позбутися, я казав собі, що більше не буду вірити в ці фрази. І з часом диявол просто перестав їх використовувати, тому що вони перестали на мене діяти… і що ви думаєте?! З’явилися три інші фрази… Сатана не дурний і не стоїть на місці. Ви можете визначити свої фрази, які ви говорите собі і які вас ведуть не туди. А куди треба?

2. Євангеліє і є вашим всеозброєнням! Чому? А ви подивіться, що робить сатана?! Він або перебільшує відчуття Божої святості і зменшує відчуття Божої любові, або навпаки. Він або тисне вас почуттям провини, або взагалі звільняє від почуття провини. Якщо ви вірите, що можна врятуватися, проживши правильно своє життя, скільки ж разів ви відчуєте поразку? Або ж ви почуваєтеся надто вільно, без жодних докорів сумління…

Але якщо ви вірите, що Ісус помер за вас на хресті й узяв на Себе покарання за ваш гріх, то покладаєте свою провину на Нього, а Він одягає вас у праведність, тоді ви носите в собі дві реальності одночасно. Ви говорите собі: “Я грішник, і сам по собі я загублений, і мій гріх настільки великий, що Богові потрібно було померти, щоб мене врятувати! Тому я знаю, що постійно і абсолютно коханий. Бог дивиться на мене крізь праведність Христа”. Якщо ви приймаєте жертву Христа, то усвідомлюєте, чого вартий гріх і не будете ним спокушатися. Христос був розтерзаний за гріх, як же ми можемо хотіти грішити далі?! Так, ми не піддаємося спокусі. З іншого боку, відчувши любов і прийняття Боже, ми перестаємо терзатися ненавистю до себе. У цьому і є Євангеліє!

Дам вам приклад того, що потрібно говорити собі, коли ви впадаєте в осуд і почуваєтеся настільки винуватим, що називаєте себе невдахою. Процитую Томаса Брукса: “Засіб для визволення ми знайдемо, коли подивимося на список усіх своїх гріхів, як на рахунок, що його вже оплатив Бог: “Він узяв наші немочі й поніс наші хвороби”, “ранами Його ми зцілилися”. Ви знаєте про ту жінку, яка сказала збирачеві податків: “Піди до мого чоловіка за оплатою?”. Так нехай кожен віруючий скаже дияволу: “Якщо я тобі щось винен, йди до Мого Ісуса! Він уже заплатив сповна!”. Я не повинен розчаровуватися, дивлячись на всі борги, вже прощені Ісусом. Щоб врятуватися від такого осуду, потрібно визнати, що віруючим потрібно в розчаруванні покаятися у своїх гріхах. Бо таке розчарування походить через відмову від багатства, повноти і вічності Божої любові та через відмову від слави, влади і достатності смерті Ісуса Христа. А також має місце відмова від досконалості й багатства праведності, яку Ісус дарує вам через віру. Бог не для того подарував тобі нове серце, щоб ти його катував розчаруванням і самознищенням”.

Це і є – зодягнутися у всеозброєння. І так ми встоїмо!

Отче, дякую Тобі, що Ти дав нам усе необхідне для боротьби в майбутніх битвах. Господи, ми знаємо, що це не просто диявол. Ми визнаємо, що зло є і в нас – у нашій плоті, і поза нами – у світі, і над нами – від диявола. Ми знаємо, що все набагато більше, ніж ми можемо собі уявити. Ми визнаємо, що гріх має багато граней і духовних наслідків. Ми не будемо повторювати помилки століття цього, недооцінюючи або переоцінюючи вплив зла. Але ми визнаємо, що своєю смертю Ти переміг усі начальства й уряди князя світу цього. Ми просимо, щоб Ти відкрив нам, якими хитрощами диявол маніпулює в нас і як нам використовувати Євангеліє, щоб звільнитися від цього впливу. Дай нам таку мудрість. Ми просимо в ім’я Ісуса Христа.

Оригінал © Gospel in Life, переклад © Help for Heart.