Доводиться вішати зовні, коли не вистачає всередині

Одного разу ми з сусідом обговорювали якісь конструктивні рішення будинку, здається, сантехніку, і він сказав:

— Ще раз підтверджується приказка: “Доводиться вішати зовні, коли не вистачає всередині”.

Цей глибокий і точний принцип працює і в техніці, і в психології. Якщо конструктор не подбав закласти проводку або систему опалення заздалегідь, то доведеться тягнути труби зовні. Якщо в комп’ютері не вистачає внутрішньої пам’яті, то вам можуть запропонувати зовнішній жорсткий диск.

Чому не зустрінеш 600-й Мерседес із “тюнінгом”, тобто обвішаний цяцьками? Тому що, по-перше, вже все є всередині з точки зору функціоналу. Ну і щоб похвалитися, його господареві теж нічого не потрібно додавати. Усім і так видно, який він крутий. А от власник старенької автівки іноді намагається вразити оточуючих особливим глушником, спойлером, малюнками тощо.

Люди роблять те саме зі своєю зовнішністю. Хто обвішує себе залізяками? Фарбує волосся в різні кольори? У цих людей написано на лобі: “Я відчайдушно намагаюся звернути на себе увагу. Шукаю любові, визнання. Люди! Подивіться на мене, який(-а) я особливий(-а)!” Такій людині всередині бракує спокою, впевненості, свідомості власної гідності.

Тонше і не так помітно працює цей принцип у християнському житті. Христос сказав фарисеям: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо очищаєте чашу й миску ззовні, а всередині вони повні здирства та ненаситності. Фарисею сліпий, очисти спершу чашу всередині, щоб і ззовні вона стала чистою.” (пор. Мт. 23:25,26). І ще: “Лицеміри, добре пророкував про вас Ісая, кажучи: Цей народ [наближається до Мене своїми устами], губами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене;” (пор. Мт. 15:7,8).

Люди забувають, що Бог бачить серце – наші найпотаємніші мотиви, бажання, цінності, а ми часто судимо по обличчю (1 Сам. 16:7). До речі, по обличчю – це ще в кращому випадку. А то й по інших частинах тіла, по одягу, по машині, по гаманцю. Але Бога цікавить саме наше серце. Він хоче, щоб воно повністю належало Йому (Втор. 6:4,5), а на менше Він не згоден. Але ж це і нам знайоме. Саме так ми хочемо, щоб нас любили наші діти, наше подружжя, друзі – щиро і від щирого серця. Не за щось, а просто так.

Саме тому Давид молився: “Досліди мене, Боже, і пізнай моє серце. Випробуй мене і пізнай мої думки! – подивись, чи не йду я згубною дорогою, і скеруй мене на шлях вічності.” (Пс. 138:23,24). Тому апостол застерігає, що без істинного мотиву любові жодні подвиги, знання і чудеса не мають сенсу (1 Кор. 13:1-3).

Люди нерідко “вішають” на себе прикраси з правильних справ, церковної активності, боротьби за чистоту вчення тощо, щоби відчути свою праведність, довести своє благочестя оточенню й Богові. Наприклад, є затяті борці за істинну церкву, за правильні доктрини, проти матеріалізму, проти єресей, сект тощо, в словах і справах яких немає любові, а значить немає Бога (1 Ін. 4:8). Не можна плутати корінь і плід. Усі справи і слова походять від надлишку серця. Справи, благочестя, знання тощо тільки тоді мають сенс, коли наше серце переповнене любов’ю до Бога і до людей.