Долина плачу (свідоцтво душеопікуна)

Наша “долина плачу” почалася восени 2004 року, на той момент я була вагітна четвертим сином, нашій родині було 10 років. Ми з чоловіком виросли в християнських сім’ях і щиро любили Господа. Усе було якось гладко, усі здорові, четвертий син у дорозі, свій дім, достатній дохід, ми були звичайною християнською сім’єю. Нашому другому синові Міхею було майже 6 років, і він був активним хлопчиком, дуже любив Ісуса і просив щовечора в Господа двох ангелів на охорону свого життя. Але раптом він почав змінюватися: погано спав, нервував, заїкався, спотикався, а коли він просто так злетів із домашньої драбини, ми звернулися до нашого лікаря, який знав його від народження і, побачивши такі сильні зміни в його рухах, відправив нас у неврологію. Там йому поставили протягом чотирьох днів діагноз: підгострий склерозуючий паненцефаліт (ПСПЕ) – пізній наслідок кору, на який Міхей перехворів у віці 5 місяців. І це докорінно змінило його майбутнє.

Лікарі сказали нам, що ця хвороба практично завжди смертельна і ми повинні радіти кожному дню з нашим сином, і виписали нас додому.

Ми з чоловіком, прийшовши з лікарні і ставши на коліна, сказали Господу в молитві, що ми повертаємо нашого сина в Його руки і просимо звершення Його волі над нашим життям. Це були слова, але мої дії виявилися іншими. Мої особисті почуття були такими: я не вірила, що це відбувається з нами, не розуміла сенсу, але вірила, що Господь зцілить його, хапаючись за кожну соломинку надії. “Боже! – говорила я. – От якщо я тепер буду все робити правильно і вірити в диво зцілення, Ти відновиш Міхея?”

Не хотілося думати про те, що наш життєрадісний синок, стане стовідсотковим інвалідом і протягом кількох років помре.

Я рилася в Біблії, шукаючи розради й обіцянки, що Міхей зцілиться, що все буде добре. У цих пошуках знайшла побажання для нашого сина в день його благословення немовлям, це був вірш із Міхея 6:8: “О, людино, Він сказав тобі, що є добре, і чого Господь очікує від тебе, а саме: Щоб ти дотримувався правосуддя, любив чинити милосердя, і в покорі ходив з твоїм Богом!”.

Це мене на той момент трохи заспокоїло і дало напрямок: я маю любити милосердя, смиренність і все це перед лицем Божим. Але біль гнав мене в кут егоїстичності, і я кричала: “Боже! Мій син помирає, де Ти?” А Він відповідав мені: “Я знаю, як тобі важко, Я також бачу, як Свій Син помирає”. Це я почула з вуст мого брата, який молився вголос за нас. Але оскільки я ще ніяк не хотіла підкоритися Божій суверенній волі, це не принесло мені глибокої розради, і в мене не було цього святого спокою, лише нарікання і пошуки шляху полегшення для своєї душі.

Один мудрий пастор з Австралії сказав нам, що в стражданнях Божа мета – наблизити нас до Себе, і крім цього немає жодних інших пояснень. Ми повинні заспокоїтися. Тоді вперше я почула слово “заспокойся”.

Але… час минав, Міхей не вмирав, і я стала знову боротися проти Бога, це я зараз бачу ясно, а тоді-то я думала: мені треба боротися проти сил темряви. Я почала шукати причину в минулому, навіть звинувачуючи предків у їхніх гріхах, через які ми зараз страждаємо, заходячи в нетрі містики, борючись із темними силами і не бачачи того, що Господь хоче наблизитися до нас і бути втіхою на цьому важкому шляху. І Він навчив мене цього через страждання.

Це сталося 2008 року, коли ми були в лікарні з Міхеєм, де йому підбирали знеболювальне (уже кілька місяців він був на морфії). Першої ж ночі у Міхи трапилися сильні судомні болі, а чергова лікарка не знала, як йому допомогти, оскільки в цій лікарні він був уперше. Кілька годин я протримала його на руках, але в якийсь момент мене відправили в батьківську кімнату відпочити, і там я просто звалилася на ліжко зі скрипом образи на Бога: “Мої молитви доходять до стелі, і де ж Ти, Боже, перебуваєш, чому не допоможеш моєму хлопчику?!”

Під ранок почали діяти ліки і під їхньою дією він нарешті зміг заснути, а я, розбита й ображена, спати не могла. У такому стані мене знайшла лікарка, вона запитала мене, що трапилося, ви виглядаєте дуже погано. І з мене раптом вирвалося: “Я взагалі то дуже віруюча людина, але сьогодні вночі я не могла знайти Бога, Його просто не було”. Сказавши це, у мене покотилися ріки сліз. Лікарка відповіла: “Я просто повинна вам розповісти цю історію, послухайте. Два роки тому, у нас у реанімації лежала дівчинка, у неї був корьовий енцефаліт, і вона була три тижні в комі. Прийшовши до тями, вона почала питати батьків, а де ця людина, яка перебувала праворуч від мого ліжка? Батьки були здивовані, оскільки там була медична апаратура і ніхто там ніколи не стояв. Але дівчинка наполягала на своєму. Її виписали додому, і ніхто більше не говорив про цей дивний випадок, але одного разу в гостях дівчинка гортала енциклопедію і раптом радісно вигукнула: “Мамо, тату! Подивіться: ось ця людина стояла біля мого ліжка!” Вони подивилися в книгу і побачили зображення Ісуса Христа на туринській плащаниці. Як ви думаєте, дорога фрау Гізбрехт, де був Бог сьогодні вночі?”

Бог знайде шлях, як нас утішити: у цій не конфесійній лікарні прийшла до мене жінка-лікар, з якою ми були абсолютно не знайомі, і вона нагадала мені, такій “супердуховній”, де Бог перебуває, коли люди страждають. Господь у Слові Своєму ясно говорить про те, що Він з нами, де б ми не були, а це означає, що причина у мені: чи вірю я просто в Нього, чи довіряю Йому сліпо?!

Після цього випадку я стала більш ніж впевнена, що ця хвороба є святою волею Божою і вона зможе послужити нам на благо. “Знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані за Його постановою, все сприяє до добра” (Рим. 8:28).

Так я почала знаходити джерела в нашій “долині плачу” (Пс. 84:7).

Я особисто зрозуміла, що Бог – першопричина всього, Він є люблячий Батько для мене і для моїх дітей, і ніщо не може трапитися в нашому житті без Його волі.

Місце Святого Письма з Осії 6:1 вилікувало мою емоційну рану: “Підемо, – скажуть вони, – й повернемося до Господа! Він нас розшарпав, але Він і вилікує нас, – поранив нас, і перев’яже наші рани”. Ми можемо бути абсолютно впевнені у вірності нашого Господа Ісуса Христа, Він знає, як допомогти нам, Він є чоловік скорбот, і Його серце сповнене милосердя.

Марія Тереза сказала глибоку думку, яка мені нагадала власні думки про той час, коли Міхей був виснажений хворобою: я побачила в його очах страждання Христа і зрозуміла, що на цей момент моє служіння Богові полягає в догляді за Міхою. І прочитавши роками пізніше висловлювання цієї чудової жінки, я знайшла підтвердження: “У найзлиденніших людях Калькутти я любила Ісуса, а коли любиш, то не відчуваєш страждань або труднощів”. І тут же знову згадую біблійний вірш із Міхея, на який Господь звернув мій погляд на самому початку нашої долини плачу: “О, людино, Він сказав тобі, що є добре, і чого Господь очікує від тебе, а саме: Щоб ти дотримувався правосуддя, любив чинити милосердя, і в покорі ходив з твоїм Богом!” (Міх. 6:8). Були й інші вірші, які підтримували мене: “Зупинись і пізнай, що я Бог” та “Господь воюватиме за вас, а ви залишайтеся спокійними” (Вих. 14:14). На жаль, багато втіх, які намагався дати мені Господь, я змогла зрозуміти лише після смерті сина. А доти я все думала, що ще зможу щось змінити і металася, шукаючи вихід. Дуже сподіваюся, що той, хто читає це, зможе зрозуміти, що наш Господь хоче допомогти нам, але не завжди на наших умовах. І нехай навіть буде навколо темрява, наш Бог є світло, цей чудовий вірш був на картині, що висіла над ліжком нашого сина: “Хоча іноді трапляється темрява, Господь – моє світло!” (Міх. 7:8б).

Михей помер 10 червня 2013 року в 14 років у свого тата на руках з посмішкою на обличчі. Він уже 8 років був сліпий, але в момент своєї смерті він став бачити, його очі випросталися і стали сяяти, бачачи щось чудове, ми стали свідками того, як він зцілився для вічності. Ми не втратили сина, але придбали сина у вічності!

Величезною втіхою став для мене вірш з Ісаї 57: “Праведний гине, і ніхто не бере того близько до серця, – побожні люди відходять зі світу, і мало хто задумується, що таким чином праведний забирається, щоб не бачити зла”. Міхей забраний від зла, і я була б жахливо егоїстичною матір’ю, якби не відпустила його до Господа.

Дякую моєму Отцю Небесному за терпіння до нас і за Його чудову благодать! Він готує нас до вічності – у стражданнях вчить нас шукати Його обличчя.

І Він дуже індивідуально може нас втішити. Через місяць після смерті Міхея мене накрила хвиля жалоби і я відчувала, як депресія підкрадається до мене. Я взяла книгу про небо і почала, лежачи, читати, при цьому сльози котилися по моєму обличчю, я несподівано задрімала. Раптом я ніби прокинулася і побачила чоловіка в нашій спальні, який пильно дивився на мене, і я впізнала Його: “Ісус!” У цей момент Він поклав руку Свою на серце Своє і сказав: “Поклади мене печаткою на своєму серці, як перстень на свою руку, адже любов міцна, як смерть”. Після цього сну я більше ніколи не відчувала зневіри, яка призводить до депресії. Слава Богу за цю благодать, Він проговорив з Пісні пісень 8:6 до мене, давши мені напрямок і втішивши Своєю присутністю.

“Благо мені, що я постраждав, аби таким чином зрозуміти Твої веління!” (Пс. 119:71). Можна багато перераховувати всі ті благословення, які приходять у наше життя завдяки стражданням. Наприклад, Бог використовує їх, щоб сформувати в нас характер Христовий (Рим. 8:28,29), виробити терпіння (Рим. 5:4), очищати віру, роблячи її подібною до золота (1 Петр. 1:7) або дати нам життєдайне очікування небес (Як. 1:12).

Зараз я несу служіння душеопікуна, і Господь використовує пережите мною.

Див. також першу і другу частини відеосвідчення.