Дивовижна сила нової прихильності. Частина 1

Також дивіться другу частину.

Не любіть світу, ні того, що у світі: коли хто любить світ, в тому немає любові Отця.

1 Ів. 2:15

Мораліст не зможе вигнати любов до світу, тільки розмірковуючи про зло, що існує у світі. Прихильність до світу можна усунути лише силою прихильності до Євангелія.

Є два способи, за допомогою яких мораліст може спробувати позбавити людське серце від любові до світу: він або може спробувати показати марнотність світу і таким чином переконати людину не любити того, що не варте любові, або запропонувати інший, гідніший предмет шанування, наприклад, Бога, і тоді людина не просто відкине стару прив’язаність, на зміну якій нічого не прийде, а замінить стару на нову. Моя мета – довести, що перший спосіб через устрій людської природи не може призвести до бажаного результату, і що тільки другий спосіб може врятувати людське серце від згубної прив’язаності, яка поневолила його. Досягнувши цієї мети, я потім поділюся деякими практичними міркуваннями.

Існує два види любові. Перший виникає тоді, коли предмет любові перебуває на відстані; у такому разі любов є бажання. Другий з’являється тоді, коли предмет любові перебуває в нашому розпорядженні; тоді любов є насолодою. Рухома бажанням, людина вирушає в дорогу, присвячує себе будь-якій діяльності з метою задовольнити бажання. Її розум починає працювати на повну потужність. Поступово наближаючись до однієї великої і всепоглинаючої мети, вона не дозволяє собі відволікатися на дрібниці, які інакше привернули б її увагу. Вона не дозволяє своєму тілу лінуватися, але навпаки мобілізує свої фізичні сили. Вона не витрачає часу даремно, а завжди зайнята якоюсь справою, але якби не було в неї сильного і цілеспрямованого устремління, вона б гаяла час даремно через втому і розчарування. І хоча іноді надія може полишати її, і не завжди на неї чекає успіх наприкінці шляху, все ж поки вона йде ним, незважаючи на всі невдачі, увесь складний людський механізм перебуває в робочому стані й виконує своє призначення. Якщо ж унаслідок втрати бажання, що приводить людину в рух, механізм зупиняється і не отримує нового імпульсу від іншого бажання, що прийшло на зміну втраченому, людина з усією своєю тягою до дії опиняється у хворобливому і неприродному стані недієздатності. Людина страждає і мучиться, якщо, відпочивши або позбувшись болю, вона має силу до дії, але в неї немає стимулу діяти; має здатність бажати, але в неї немає предмета бажання; має енергію, але їй нікуди її спрямувати й ніщо не спонукає її витрачати. У такому жалюгідному стані опиняється, наприклад, людина, яка продала свій бізнес або завершила адвокатську кар’єру, або припинила полювати, або відмовилася від азартних ігор. Людська природа вимагає об’єкта устремління, тож жоден успіх минулого не може скасувати цієї вимоги, тож коли найуспішніший бізнесмен, чи генерал, який не знав поразок, чи щасливий гравець припиняють звичні для них заняття, то, хоча їх і оточує великий маєток, вони мучаться, не знаходять собі спокою і радість покидає їх. Таким чином, безглуздо намагатися позбавити людину, що має схильність до дії, одного стимулу до дії, не надаючи іншого. І серце, і звичка повстануть проти такої спроби. Бездіяльна жінка, яка проводить вечори за картковою грою, знає, що виграш грошей або торжество перемоги варті небагато. Але навіть якщо ви переконаєте її в марноті її заняття, ви не змусите її залишити того, що їй приємно і звично. Не буває так, що звичка зникає і замість неї залишається порожнеча. Звичку можна змінити, лише замінивши її звичкою робити щось інше, звичкою, що виникає під дією нового устремління. Наприклад, гру в карти буде відкладено того вечора, коли жінці знадобиться приготуватися до прийому гостей.

Старі пристрасті можна успішніше вигнати новою прихильністю, ніж спробою усунути їх, не пропонуючи натомість чогось кращого.

Переважаюча сила нової прихильності зможе зробити те, чого не зробить жодна критика старої, нехай навіть порожньої і дурної, пристрасті. Це стосується всього у світі. Неможливо змусити людину відмовитися від найпривабливіших пропозицій світу, просто показуючи їхню марноту. Якщо людина і відмовиться від них, то тільки заради чогось іншого. Намагаючись змусити гідну людину, зосереджену на цікавих для неї заняттях, нічого не робити, ви зіштовхнетеся не тільки з тим, що вона приписує якимось заняттям більшу цінність, а й з тим, що їй приносить задоволення сам процес діяльності, яка їй сподобалася. Тому недостатньо вказати на те, що дорогі їй предмети і заняття насправді порожні. Ви маєте представити її уявному погляду інший об’єкт, що має таку цінність, що вона зможе відкинути стару прихильність і зайнятися чимось іншим, настільки ж цікавим і цінним для неї, як і те, чим вона дорожила раніше. Зважаючи на це, приниження світу і мирських занять саме по собі ні до чого не приведе. Людина не погодиться залишитися без предмета устремлінь, нехай навіть цей предмет неважливий, або відмовитися від якогось заняття, нехай воно і веде до порожнього набуття, точно так само, як вона добровільно не піде на тортури, нехай навіть нетривалі. Якщо не мати предмета устремління і не займатися ніякою діяльністю нестерпно і протиприродно для людини, тоді наявне устремління і відповідне йому заняття неможливо припинити усуненням бажаного предмета. Необхідні новий бажаний предмет і нова діяльність, тому найвірніший спосіб відвернути розум від будь-якого об’єкта полягає не в тому, щоб змусити розум дивитися в порожнечу і морок, а в тому, щоб уявити розуму інший, ще більш привабливий об’єкт.

Сказане вище справедливо не тільки щодо любові-бажання, коли людина ще не володіє бажаним предметом, а й щодо любові-насолоди, коли людина вже володіє бажаним предметом. Рідко наші смаки змінюються самі по собі. Принаймні, одного інтелектуального переконання для цього зазвичай недостатньо. Ми можемо відмовитися від чогось, тому що воно нам просто набридло, але рідко ми відмовляємося від того, що цінуємо, внаслідок логічних міркувань. Однак те, що не йде саме по собі, може бути зганьблене: одна прихильність може бути виштовхнута іншою і в результаті повністю втратити над нами владу. Таким чином, наприклад, хлопчик відмовляється від своїх дитячих ігор. У нього з’являються інтереси дорослого чоловіка, тому він уже не знаходить задоволення в грі. Ідол багатства набуває сили і займає панівне становище, любов до грошей поневолює багатьох успішних людей. А можливо, він захоплений виром політики, в його системі цінностей з’являється те, чого в ній раніше не було, – жага влади. У процесі подібних змін серце ніколи не залишається без предмета бажання. Пристрасть до якогось певного предмета або заняття може бути переможена, але саме бажання володіти чимось незнищенне. Тому увагу, з якою людина ставиться до того, що їй дороге, не можна розосередити простим усуненням об’єкта уваги. Увагу необхідно переключити на щось інше, що має для людини ще більшу цінність. Така природа людської прихильності, що люди завжди повинні бути до чогось спрямовані, що крадіжка предмета бажання без заміни чимось іншим приводить розум у такий самий стан спустошеності й муки, який відчуває тіло, позбавлене їжі. Розум можна позбавити того чи іншого предмета уваги, але його не можна залишити у вакуумі. Звісно, людина продовжить дихати, а її серце продовжить битися, але якщо поруч не буде нічого цінного й дорогого серцю, якщо розум перебуватиме немовби в пустелі, то він обтяжуватиметься самоспогляданням, і такий стан для людини буде нестерпним. Їй буде байдуже, перебуває вона посеред квітучої природи чи на краю світу серед каміння в безлюдній пустелі. Серцю необхідно щось любити, тому ніколи людина з доброї волі не погодиться позбавити себе всіх прихильностей і не залишити собі нічого, що було б миле її погляду.

Повне задоволення всіх бажань призводить до пересичення світом.

Приклад людини, позбавленої можливості спрямувати своє бажання на щось дороге її серцю, ми несподівано знаходимо в тому, хто настільки занурився у всілякі задоволення і розваги, що він уже не в змозі відчувати задоволення від чого-небудь. Нудьга, викликана пересиченням, більш характерна для французьких міст, де вищий клас безмежно вдається до розваг, ніж для міст Британії, де бажання серця може бути спрямоване також і на підприємництво, і на політику. Наприклад, модники стають жертвами надмірності в одязі. Пересичені найрізноманітнішими фасонами, вони не знають, від чого ще отримати задоволення. Вони випробували все – і просте, і химерне – і тепер з деякою огидою дивляться на одяг. Вони до знемоги отримували задоволення від розкоші і, не маючи більш піднесених устремлінь, нарешті прийшли до кінця свого шляху, подібно до Соломона, все вважаючи марнотою. Можна поручитися, що людина, чиє серце в такий спосіб опинилося в порожнечі, страждатиме, доки прив’язаність, вирвану з її грудей, не замінять іншою пристрастю. Зовсім необов’язково завдавати людині болю, щоб зробити її нещасною. Досить того, щоб усе, що її оточує, викликало в неї нудьгу. Найвищі душевні страждання ви знайдете не в тому домі, де утримують людей, що вижили з розуму, не серед тих, чиї почуття і розум пошкоджені і хто кричить і вдень, і вночі, а серед тих, хто ні в природі, ні в людському суспільстві не знаходить нічого, що могло б зацікавити його або привернути його увагу. Такі люди перевершують усіх інших у мірі свого нещастя. Такі люди не відають ні на землі, ні на небі нічого, що могло б захопити їхнє серце і змусити його прагнути до предмета захоплення. Для таких людей світ – величезна і безплідна пустеля, тому їм залишається лише їхня власна свідомість, глуха до навколишнього світу, яка мучиться від власного безцільного і бездіяльного існування.

Вольового рішення недостатньо, щоб позбутися прив’язаності і при цьому залишити на її місці порожнечу.

Уже мало б стати зрозуміло, чому серце так вперто тримається за свої прихильності, коли їх намагаються відібрати, нічого не пропонуючи натомість. Серце не хоче залишитися в порожнечі. Сильний, що живе в серці, може поступитися своїм житлом іншому, але тільки в тому разі, якщо цей інший має більшу силу, а інакше перший збереже житло для себе. Серце чинить опір порожнечі. Йому нестерпний безрадісний стан залишеності та безжиттєвості. Мораліст, який намагається таким чином викорінити згубні пристрасті, зазнає невдачі через цей механізм самозахисту. Кажуть, що природа не терпить порожнечі. Серце теж. Його по черзі можуть заселяти різні прихильності, але якщо воно залишається порожнім, то це призводить до нестерпних страждань. Недостатньо показати людині за допомогою логічних і переконливих доводів, що предмет її бажання ілюзорний. Мало розповісти про те, що за прихильність до ілюзії доведеться дорого заплатити. Серце все одно відмовиться підкоритися, тому що підпорядкування призведе до такого придушення всілякого бажання, що воно буде рівносильне голодній смерті. Позбавити серце прив’язаності – значить залишити його в порожнечі й безнадії, тому єдина сила, достатня для вигнання старої пристрасті, – це сила нової прив’язаності.

Я не знаю сильнішого засудження природних пристрастей, ніж вимовлене апостолом у прочитаному нами вірші. Спонукати людину, в якій ще не діє велика й піднесена сила відродження, – значить спонукати її перестати любити все те, що є у світі, тобто намагатися позбавити її всіх уподобань її серця. Світ – це все, що є у невідродженої людини. У неї немає ні пристрасті, ні бажання, яке б не спрямовувалося до чого-небудь у видимому світі. Вона не відає нічого, що виходило б за межі світу, та вона й не бажає виходити за його межі. Спонукати таку людину не любити світ – означає винести вирок усьому, що тільки є в її серці. Щоб зрозуміти нездійсненність такого вироку, ми повинні тільки зрозуміти, що переконувати таку людину перестати любити багатство рівносильно тому, щоб закликати її підпалити власний будинок. Під страхом смерті вона може і зважиться на такий крок, але він буде для неї мукою і стражданням. Водночас він без зволікання спалив би свій дім, якби знав, що після цього одразу ж отримає інший дім, чия вартість перевищуватиме спалений удесятеро. У такому разі він не просто розлучається зі старою прихильністю, а замінює її на нову. Але позбавити її серце любові до мирського, не пропонуючи іншу любов натомість, значить вчинити з нею так само жорстоко і протиприродно, як і відібрати в неї весь її мирський маєток і нічого не надати натомість. Таким чином, якщо не любити світ – це неодмінна умова християнської віри, тоді метафора розп’яття старої людини зовсім не є перебільшенням, а вірно описує зміну в її житті, коли все старе відходить, а на її місце приходить все нове.

Сподіваюся, тепер ви розумієте, чому нічого не можна домогтися, просто доводячи, що світ суєтний. Єдиний результат таких зусиль полягає в тому, що серце опиняється в нестерпному стані наготи і позбавлення. Ви, можливо, знаєте, з яким завзяттям і захватом серце може віддаватися тим заняттям, про згубність яких воно зітхало і плакало ще вчора. Стислість і скороминущість вашого життя могла справити на вас найсильніше враження в неділю, коли проповідник закликав вас уявити себе на смертному одрі й побачити звідти всю безцільність і безглуздість земних устремлінь. І ось, бачачи перед собою картини цілих поколінь людей, поглинутих могилою, в якій також ховають назавжди всі радощі й захоплення цього світу, ви, зворушені й натхненні проповіддю, відчуваєте, що от-от визволитеся від мирської суєти. Але настає наступний день, а разом з ним приходять мирські клопоти, мирські предмети, мирські впливи – і серцеві механізми, налаштовані на те, щоб обов’язково до чогось прив’язуватися, починають неминуче працювати по-старому; і серце, боячись холоду порожнечі, коли немає ні насолоди, ні бажання, шукає тепла звичних прив’язаностей. Ми говоримо про людину, в житті якої ніколи не було жодних ознак відродження. Для такої людини церква не школа послуху, а місце розваги, де вона може відчути глибокі, але швидкоплинні почуття. Що ж до проповіді, то навіть якщо вона сильна зібрати натовпи народу, здатна змусити людей слухати, може викликати емоційні переживання та вирізняється енергійністю й образністю, вона не обов’язково сильна трощити твердині.

Недостатньо розуміти марнотність світу, необхідно цінувати те, що має відношення до Бога.

Любов до світу не можна вигнати простим доказом марнотності світу. Але хіба не можна замінити її любов’ю до чогось більш гідного? Серце не може просто відмовитися від світу. Але хіба серце не поступиться і не віддасть свою любов тому, хто перевершить світ і скине його з його піднесеного становища? Якщо престол обов’язково має бути зайнятий і його узурпував тиран, то серце радше збереже владу узурпатора, ніж залишиться порожнім. Але хіба воно не поступиться місцем законному правителю, який покаже свою зверхність і тим самим переконає прийняти його і віддати йому владу над собою? Одним словом, якщо для того, щоб людина перестала любити щось дороге їй, треба прищепити їй любов до чогось іншого, значить, не критикою першого, а описом достоїнств іншого можна покінчити зі старим і зробити все новим.

Усунути всі нинішні прихильності, просто знищивши їх і залишивши їхнє місце незайнятим, означає поховати стару особистість, не створивши при цьому нову. Але коли вони йдуть під натиском нових пристрастей, коли старі мешканці залишають звичне місце, бо приходять нові поселенці, коли, залишаючи серце, вони поступаються ним своїм наступникам, які зберігають його як місце проживання сильних бажань, устремлінь і сподівань, тоді це не суперечить нашій раціональній природі, і ми бачимо, як у повній відповідності до законів і механізмів серця може відбутися велика моральна революція.

Також дивіться другу частину.