Дітріх Бонхеффер: смерть перед весіллям

Нам, як християнам, необхідно усвідомлювати, що шлях слідування за Христом передбачає жертовність, посвяченість і самовіддачу. Цю думку підкреслює Бонхеффер з перших сторінок свого твору [1, c. 3]. Оскільки саме той факт слідування людини за Христом (Ів. 21:22), визначатиме справжність її християнства та переконань, які вона приймає з віри й тієї любові до Бога, що її сповідує. Адже тільки той, хто підкоряється, вірує, а той, хто вірує, – підкоряється [1, с. 25]. І це дійсно так, оскільки відповідь учня Христового на Божий заклик полягає не тільки в словесному визнанні віри в Ісуса, а й у послуху [1, с.  20]. Слідувати за Христом не означає жити за своїми правилами і своїми бажаннями, але означає залишити всі свої претензії на значущість, визнати банкрутство і скоритися авторитету Божого водійства і Його Слова. Тим самим, ми не слідуємо за своїми бажаннями, але слідуємо за Христом і за Його бажаннями, усвідомлено приймаючи у своє життя страждання і протистояння цього світу.

Отже, тільки той, хто відкидає себе заради Христа і Його вчення, готовий по-справжньому бути учнем Господа Ісуса. Оскільки і сам Христос пройшов через подібні ситуації. Праведник, Який страждав за неправедних. Йти за Христом означає:
– добровільно погодитися на, свого роду, самотність, нерозуміння і відчуженість (Мр. 10:28-31) [1, с. 51];
– жити в мирі з братом (Мт. 5:21-26) [1, с. 71];
– бути вірним своєму заповіту з Господом і заповітним стосункам у шлюбі, зберігаючи чистоту й освячення стосунків [1, с. 73];
– жити у відкритій правдивості перед Богом і людьми (Мт. 5:33-37) [1, с. 77];
– перемагати зло, спрямоване проти вас, Божественною любов’ю.

Чинити таким чином – це підстава для людини, яка слідує за Христом у послуху Йому (Мт. 5:38-42) [1, с. 88].

Оскільки слухняне життя сильніше за зло, в результаті воно вгашає зло [1, с. 84], подібно до вугілля, що горить і збирається на голову людини. Зло не перемагається злом, але тільки добром (Рим. 12:17,21). Бути в цій сфері переможцем означає довіряти Богові й не мститися за себе, але вірити, що Господь заступиться і Він відплатить (Рим. 12:19). Слідування за Христом має на увазі:

– благословляти тих, хто нас проклинає. Слідувати за Христом означає бажати блага нашим ворогами в наших думках і на ділі (Мт. 5:43-48). Дивитися на нашого ворога через любов Христа, бо Христос помер за своїх ворогів, Він молився за них, Він бажав їм добра. Слідувати за нашим Учителем означає наслідувати Його в цьому. Бачити ворогів наших біля голгофського хреста як таких, що мають потребу, і самим перебувати поруч із ними, як ті, хто теж відчуває величезну потребу в Ньому. Вірність слідування за нашим Господом і Спасителем виражається якраз у подоланні ненависті ворога любов’ю Ісуса до нього [1, с.  84]. Це схоже на розуміння того, що “кому багато прощено, той багато любить” (Лк. 7:47);

– в нас має померти стара людина з усіма своїми “чеснотами” і “хорошими” якостями. Ми повинні знайти своє самовизначення в праведності Христовій і любові до ближнього свого [1, с. 80]. Творячи милостиню таємно (Мт. 6:1-4), ми перестаємо милуватися своєю чеснотою, але розпинаємо в собі старого Адама, який прагне визнання, і тим самим заявляємо, що “вже не я живу, але живе в мені Христос” (Гал. 2:20);

– у молитві бажати того, щоб відбувалася Божа воля, а не моя власна (Мт. 6:5-8). Тим самим моя воля поглинається волею Христа, долучаючи мене до Нього і захоплюючи слідуванням за Ним [1, с. 92];

– упокорювати свою плоть за допомогою утримання в багатьох сферах життя (Мт. 6:16-18). Особливий час для цього: піст і молитва – саме цей час скеровує вас до самовідданого служіння і смирення своєї плоті [1, с. 94];

– припускати, що в людини один Господар життя. Ніщо в цьому світі не повинно бути її найдорожчим скарбом, крім Христа [1, с. 98]. Ми не можемо служити двом панам… Серце, сповнене любові, людина здатна віддати тільки одному, те ж саме і щодо служби одному господареві, яким є наш Господь Бог;

– бути готовими до того, що тебе будуть називати Вельзевулом (Мф. 10:16-25);

– погодитися брати свій хрест і слідувати за Христом (Мт. 10:26–39);

– любити Христа більше за все на світі й понад усе [1, с. 102];

– дотримуватися Його заповідей, укладаючи заповіт із Господом за допомогою хрещення [1, с.  137], а також приймаючи хліб і вино разом з усією церквою;

– бути новою людиною у Христі, яка гине для світу і для гріха [1, с. 139];

– бути частиною церкви Христової [1, с. 144];

– зростати у святості, зміцнюючись у єдності з Христом і єдності з Його Тілом [1, с. 175]. Жити в непорочності, зберігаючи себе від гріха й усякої скверни через близьке спілкування з Христом, живучи за духом і живлячи свій дух тим, “що істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, – коли яка чеснота або коли яка похвала, – про це роздумуйте.” (Флп. 4:8). Таким чином, досягаючи того, щоб у нас були ті самі почуття, які й у Христі Ісусі (Флп. 2:5);

– жити в громаді життям послуху, приймаючи над собою владу пресвітерів і підкоряючись керівництву громади, якщо воно не веде до гріха. Це означає приймати умовляння на свою адресу і водночас навчати, підбадьорювати, напоумляти один одного істиною Божого слова [1, с. 178]. Таким чином, у слідуванні за Христом необхідно перебувати в освяченні всієї громади, спостерігаючи один за одним, підтримуючи, підбадьорюючи і наставляючи з любов’ю в єдності у Христі;

– уподібнитися до вигляду Ісуса Христа. І цей вигляд не тільки має на увазі уподібнитися в будь-яку схожість із Христом у Його добрих якостях і чеснотах, а й уподібнитися в Його смертній подобі розп’ятого, образі людини, що не претендувала по плоті на місце Бога, але змирилася з реальністю жити в ганьбі, стражданні та релігійному протистоянні [1, с.  187]. Це життя у співрозп’ятті Христу подібне до тих слів, які Павло писав галатам:

І живу вже не я, а Христос живе в мені. А що тепер живу в тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й віддав Себе за мене.

Гал. 2:20

Історична довідка

9 квітня 1945 року Дітріха Бонхоффера повісили за наказом самого Гітлера, на цей момент Дітріх був уже заручений з молодою дівчиною Марією фон Ведемейер. Йому так і не вдалося одружитися. Бонхоффер прожив лише тридцять дев’ять років, причиною його вбивства послужив той факт, що він, будучи молодим німецьким пастором, виступив проти нацизму, унаслідок чого його заарештували та запроторили в катівні гестапо.

Джон Пайпер розмірковує про служіння Дітріха у своїй книзі “Цей скороминущий шлюб”: “Він пропустив “тінь”, потрапивши безпосередньо в Реальність. Одні покликані до такого вираження величі Христа, інші – до іншого. Покликанням Бонхеффера стало мучеництво, а не подружнє життя. Коли смерть наздоганяє людину одружену, то вона приносить відчуття солодощі й гіркоти одночасно. Солодка тому, що на порозі вічності можна ясніше, ніж будь-коли, побачити найцінніше у своєму далекому від досконалості чоловікові. Але, водночас, він відчуває гіркоту, коли один із подружжя бачить смерть іншого, і тоді страждання подвоюються, а то й учетверяються, особливо якщо діти в ранньому віці втрачають одного з батьків”.

Література 1.↑Бонхеффер, Д. Слідуючи за Христом / Дітріх Бонхеффер. — 203 с.