Чи можуть засновники нових церков відчувати післяпологову депресію?

“У всіх є план, поки вони не отримають по зубах”.

Майк Тайсон

Моя дружина – це “скеля” в нашій родині. Вона у нас емоційно стійка людина. А я, навпаки, емоційно не стійкий. Коли я розкисаю, проста розмова з нею приводить мене до тями. Саме тому я не знав, що робити, коли одного разу прокинувся одразу після народження нашого першого сина і виявив, що моя дружина-скеля, лежить на дивані – грудкою сліз і емоцій. Того дня я мав скласти останній іспит в університеті. Я сказав дружині: “Я не піду, зараз тобі явно потрібна моя допомога”. Я думав, що вона сприйме мій порив як прояв турботи і чутливості, але для неї мій намір пропустити іспит був ще гіршим, ніж її стан. Знадобилося кілька днів, щоб зрозуміти, у чому річ, а в моєї дружини була легка форма післяпологової депресії (ПРД).

Матері з ПРД відчувають почуття крайньої печалі, занепокоєння і виснаження, які можуть утруднити їм виконання щоденних обов’язків по догляду за собою або за іншими. Дослідження Центру контролю захворювань показує, що десь 1 із 10 жінок у Сполучених Штатах відчуває симптоми ПРД після народження дитини. Через кілька тижнів у моїй родині все налагодилося, але цей досвід змусив мене по-іншому подивитися на всі види депресії.

Я помітив якусь подобу “післяпологової депресії” у засновників нових церков, яка трапляється в більш ніж 1 з 10. Період з 2-го по 4-й рік, як правило, дуже важкий час для засновників церков. Я сам зіткнувся зі станом “ПРД у засновника церков”, за якого я мало не опустив руки. Мої емоційні “американські гірки” проходили приблизно так:

Усе почалося з…

• Завзяття: протягом місяців, що передували нашому першому богослужінню, я не міг дочекатися, щоб, нарешті, почати реальне служіння в церкві. Я втомився говорити про служіння, я просто хотів служити!

…що привело до…

• Оптимізму: наше перше служіння пройшло чудово, мої очікування від відвідуваності служінь були задоволені, і парафіяни здавалися радісними. Деякі навіть прийняли Христа. Здавалося, що все в нашому служінні йде за планом.

…який призвів до…

• Здивування: за кілька тижнів відвідуваність і кількість пожертвувань почали зменшуватися, що повністю вибило мене з колії. Ба більше, вести людей за собою виявилося складнішим завданням, ніж я припускав, а деякі навіть критикували моє керівництво (можете в це повірити?!).

…яке вилилося в…

• Дезорієнтацію: раніше кожен показник, на який я звертав увагу, підтверджував (як я і думав), що в моїй церкві буде все чудово. Я, чесно кажучи, не подумав про те, як я можу відреагувати, якщо щось піде не так. Я не знав, що робити.

…яка призвела до…

• Невір’я: я засунув голову в пісок і прикинувся, що проблем, з якими я зіткнувся, не існує. Я сказав іншим: “Ми чудово справляємося”. Я був занадто гордий, щоб звернутися по допомогу, щоб вирішувати проблему з керівництвом і зростанням, з якими зіткнулася церква.

…яке призвело…

• Рішучості: коли я, нарешті, визнав, що є проблема, то переконав себе, що проблему можна вирішити, просто доклавши більше зусиль. Таким чином, замість того, щоб розв’язувати мої власні проблеми як лідера, я тужився, вірячи, що врешті-решт усе налагодиться – мені просто потрібно старанніше трудитися і більше жертвувати.

…в результаті чого…

• Розгубленість: нічого не налагодилося. Мої слабкі сторони як лідера переслідували мене на кожному кроці. Я зіткнувся з критикою з боку моєї команди і почав вірити тому, що вони говорили про мою некомпетентність. Я почав картати себе всередині, зберігаючи при цьому кам’яне обличчя з партнерами і друзями по служінню.

…яка вилилась в…

• Незадоволеність: незабаром я відчув себе нещасним і невмотивованим в основній роботі з відкриття нової церкви. Проповідь Євангелія, дисциплінування людей, організація заходів і зустріч із лідерами стали для мене тягарем.

…що призвела до…

• Відчаю: страх, який я відчував, проникав у душу і впливав на духовну прихильність. Бажання поговорити з Богом і почути Його (бажання, які були сильні протягом мого християнського життя) почали слабшати. Моя пристрасть бачити, як Бог прославляється в моєму житті та роботі, ледь не випарувалася.

…який призвів до…

• Жалю: я почав шкодувати про те, що спробував заснувати церкву взагалі. Подивився на своє первісне завзяття і навіть на заклик до служіння, як на юнацьку наївність. Я став цинічним щодо життєздатності церкви в майбутньому. Припиняв стосунки і проєкти за перших ознак необхідності боротьби і втратив сили починати нові починання і нові стосунки.

…що призвело до…

• Втечі: я почав розглядати різні способи втечі. Чи можу я просто піти, переїхати і розірвати зв’язки з усіма моїми попередніми знайомими? Чи можу я таємно шукати роботу і розповідати всім, що Господь “відкликав” мене? Чи можу я спробувати домовитися про злиття з іншою церквою, а потім тихенько вислизнути, “м’яко” залишивши церкву? Я міг би знайти вихід, не руйнуючи своєї репутації і не розчаровуючи тих, кого люблю, – і знайшов би.

…яка призвела до…

• Прийняття: я не міг змусити себе натиснути на спусковий гачок на будь-якому з цих варіантів, тому я просто прийняв свою долю: я назавжди залишуся пастором крихітної, неблагополучної, портативної церкви, яка відчуває фінансові труднощі. Це ціна, яку я заплатив би за свою нездатність розрізняти волю Бога. Я переконував усіх, що наша церква маленька, тому що я так хотів. “Великі церкви не можуть займатися наставництвом, вони “орієнтовані на людину” і “нездорові””, – ось що я говорив.

…яке призвело до…

• Ритму: мій цинізм почав тріщати по швах, і я почав бачити невеликі ознаки продовження Божої роботи в моєму житті та через нашу церкву. Справи йшли не чудово, але й не жахливо. Замість того щоб просто “відбивати” в місіонерському “домі” того, хто відбиває, я почав приймати “м’яч” (бейсбольні терміни, що означають протилежну дію, очікувану від гравця).

…в результаті чого…

• Надія: це було схоже на весну. Я знову був у захваті від служіння. Я ледь помітив це зрушення, але ми з дружиною допізна обговорювали ідеї. Ми згадали старі мрії, які тривалий час були заморожені в брилі відчаю.

…яка призвела до…

• Задоволення: оптимістичний, але вже не наївний. Повний пристрасного бажання, але здоровий. Напевно, зрілий. Майбутнє нашої церкви здавалося яскравим, а сезон труднощів сприймався як подарунок від Бога.

Отже, чому я вам це розповідаю? Яка може бути користь від того, щоб посадити вас у візок моїх емоційних американських гірок? Є дві речі:

1. Для засновників нових церков. Якщо ви є засновником нової церкви і опиняєтеся в схожій на мою ситуації, ви маєте знати, що врешті-решт американські гірки повертаються на станцію. Не здавайтеся, пам’ятайте: “Адже кого Господь любить, того й карає, і б’є кожного сина, якого приймає” (Євр. 12:6).

2. Для тих, хто підтримує засновників нових церков. Якщо ви знаєте засновника нової церкви, відвідуєте новостворену церкву або підтримуєте засновника нової церкви, ви маєте знати, що, можливо, набагато більше відбувається “під капотом” його життя, ніж він дає знати. Бог формує з нього людину, яка потрібна Йому у виконанні майбутніх завдань. Заохочуйте його, будьте з ним чесними і будьте до нього терплячими.

Настрій засновника нових церков у період 1-5 років [не ґрунтується на дослідженнях, просто мої спостереження] (схожий на криву ефекту Даннінга – Крюгера) .

Оригінал © Clint Clifton, переклад © Help for Heart.