Боротьба Христа в Гетсиманському саду
Події в Гефсиманському саду описують три Євангелісти: Матвій (Мт. 26:36-46), Марк (Мр. 14:32-42) і Лука (Лк. 22:39-46). У всіх синоптичних Євангеліях вказується на його примітність, значущість і важливість.
Скорбота Христа
Вийшовши, Він попрямував за звичаєм на Оливну гору, а за Ним пішли учні.
Лк. 22:39
Гетсиманський сад являв собою гай оливкових дерев, які були розташовані на Єлеонській (або Оливній, див. Ін. 18:1) горі. Цікаво звернути увагу на назву “Гетсиманський сад”. Гетсиманія – оливковий прес або прес для вичавлювання оливок. Те, що відбувається, ілюструє, що означає бути під пресом. Щоб отримати ароматичну олію, її потрібно видавити. Теж саме відбувалося і з Христом: щоб отримати єлей для зцілення нашої душі, Христу довелося пройти шлях преса і кровоточивості. Щоб нам не зазнати тієї ж долі, але отримати спасіння за допомогою Його жертви, Йому довелося піддатися жаху Божого гніву за гріхи безлічі людей.
Спокуса Христа відбувалася саме в саду. Символічно, оскільки спокуса Адама теж відбувалася в саду (Бут. 3), там же людина впала в гріх через спокусу:
Так і написано: Перша людина – Адам – став живою душею, а останній Адам – Дух, Який оживляє. Але не духовний спочатку, а душевний; потім – духовний. Перша людина – із землі, земна. Друга Людина, [Господь], – з неба.
1 Кор. 15:45–47
За допомогою “другого Адама” відбувається звільнення людства від прокляття гріха:
– перша людина (Адам) принесла гріх у світ – остання (Христос) викупила світ від гріха;
– перший Адам відійшов від Бога Отця в саду – Ісус Христос приходить до Бога в саду;
– Адам був нагий і безсоромний, але потім одягнений – Христос був одягнений, став наг і поніс сором;
– Адам згрішив через дерево – Боголюдина понесла на дерев’яному хресті наші гріхи.
Прийшовши на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не потрапили ви у спокусу.
Лк. 22:40
Христос узяв у сад разом із Собою трьох найближчих учнів і, відійшовши, почав “сумувати і тужити” (Мт. 26:37). Серце Христа було стиснуте, мучилося, відчувало печаль і глибоку скорботу. Видно, що це була непроста печаль, але “смертельна скорбота”, яка розривала Його душу.
Христос розумів: смерть неминуча. Юда вже продав Його і веде солдатів. Незабаром Його будуть катувати, а потім розіпнуть. Христос у боротьбі, але Він не ненавидить Бога, не біжить від Бога, не сперечається з Богом, не гнівається на Нього. Навпаки Він прагне до Бога!
Багато людей у складних обставинах дозволяють собі гріх, виправдовуючи себе стражданнями, що дають карт-бланш на гріх: “Бог винен мені трохи гріха!” Ненажерливість, алкоголь, сигарети, порнографія, наркотики, плітки, гнів, образа і роздратування – ось найпоширеніші гріхи самоправедника.
Благання Христа
А Сам відійшов від них на віддаль, як кинути каменем, упав на коліна й молився…
Лк. 22:41
У молитві розкривається наша суть. Одна відома людина сказала: “Я можу сказати з великим ступенем упевненості, хто є християнином, а хто ні, просто чуючи, як ця людина молиться”. Коли Христос сумував, спрагою Його серця була втеча до Небесного Отця.
Коли ми сумуємо, де шукаємо розраду для свого серця? Хто наші партнери по молитві? Коли востаннє ми схилили коліна в молитві?
Христос сам віддає Своє життя, ніхто не забирає його. Він не бунтує, не сумнівається в любові Отця, не проклинає Бога за страждання. Він демонструє повагу і пошану до Свого Отця, стоячи перед Ним на колінах.
…промовляючи: Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя!
Лк. 22:42
Христос нам відкриває завісу Своєї молитовної кімнати і показує, яким чином Він проходить період борений і спокус. Це єдина молитва, в якій Христос молиться про Самого Себе. Бог за натхненням Духа Святого бажає показати нам те, що було приховано (зокрема й від сплячих учнів, яким тієї ночі було байдуже ні до свого духовного стану, ні до духовних борінь їхнього Учителя). З цього уривка видно, як потрібно зустрічати спокусу: “Пильнуй! Пильнуй і будь уважний до уроку, якого Христос бажає тебе навчити!”
Господь хотів навчити Своїх найкращих і наближених учнів зустрічати спокуси, покладаючись на Бога, а не на себе. Самовпевнені учні повинні були навчитися смирення і розуміння своєї убогості духу, перш ніж Бог зможе використати їх для творення Свого Царства. Христос хотів, щоб учні усвідомили свою неміч і позбулися помилкового почуття непереможності та самовпевненості.
Щоб пройти спокуси і зустріти їх гідно реалістично, нам необхідно розуміти природу свого людського серця і знати, що говорить з цього приводу Бог:
– Христос демонструє, що Він, будучи Сином Божим, потребував підтримки Свого Небесного Отця;
– занепала природа людини не бажає усвідомлювати свої слабкості, але непорочний і досконалий Христос знав Свої людські слабкості, і приносив боріння “перед лицем Свого Отця”;
– визнаючи Свої слабкості й потребу в силі Небесного Отця, Він зробив те, у чому не бачили необхідності Його найулюбленіші учні;
– Христос демонструє у Своєму житті підпорядкування Своєму Небесному Отцю;
– ставлення до Бога як до Отця – з таким розумінням ми повинні приходити до Нього!
На початку служіння сатана тричі спокушав Христа в пустелі. Якщо зіставити хронологію Євангелій, видно, як Він тричі протистояв борінням (Мт. 26:44) і в молитві волав до Свого Небесного Отця.
Обидві спокуси (у пустелі та в Гетсиманському саду) були таємними: наша найбільша боротьба відбувається наодинці з самими собою в серці та думках. Думки постійно атакують нас, бажаючи зломити нашу волю і вплинути на наші пріоритети, аргументи, цінності і, врешті-решт, на наші вчинки.
Боротьба в наших серцях і думках відбувається постійно: коли ми на самоті працюємо за комп’ютером, їдемо на ескалаторі або йдемо вулицею. Боротьба відбувається навіть на церковних зборах, усередині людини кипить величезний внутрішній світ з його спокусами, сумнівами, сонливістю і байдужістю.
Чим був викликаний такий стан Христа? Чому нудилася Його душа і жадала усамітнення з Богом? Відповідь на це запитання ми знаходимо в самій молитві: “Отче! О, якби Ти благоволив пронести чашу цю повз Мене!” Христос благає, щоб Господь проніс цю чашу повз Нього. За юдейським звичаєм цар подавав чашу своїм гостям. Образ чаші – це доля (переживання), що посилається людям Богом. Це чаша від Господа, яка приносить або благословення, або прокляття в життя людини:
Ти накриваєш переді мною стіл перед очима моїх ворогів. Ти намастив мою голову єлеєм, до краю наповнюєш чашу мою.
Пс. 23:5
…Бо в руці Господа чаша пінистого, сповна приправленого вина. Він наливає з неї, а всі нечестиві землі навіть його осад вицідять і вип’ють.
Пс. 75:9
Пробудись і підіймися, повстань, Єрусалиме, – ти, котрий з Господньої руки випив чашу Його гніву – вихилив сповна запаморочливий напій, випорожнивши до дна гіркий келих.
Іс. 51:17
Бо так говорить Господь: Якщо навіть ті, котрі не були приречені пити цю чашу, змушені її пити, то невже ти залишишся непокараним? Ні, не уникнеш кари, – неодмінно вип’єш чашу гніву.
Єр. 49:12
Випити чашу означає випити повною мірою без залишку, чого б це не коштувало. Чаша, яку випив Христос, – це чаша страждань, приниження, Божого гніву, прокляття і смерті.
Таку саму чашу Господь запропонував пити Своїм учням, і з історії ми знаємо, що кожен із них випив її до дна (Мт. 20:23), тільки не в такому масштабі та значенні, у якому вона була уготована Христу. Усі апостоли загинули за Євангеліє зі стражданнями, а Іоанн помер на засланні.
Але чаша, яку повинен був випити до дна Ісус, це не просто чаша страждань, приниження, плювків, зради, образи, глузувань і розірваного на шматки тіла – перераховане лише мала частка того, що Христу потрібно було перенести. І Він усвідомлював це “і був піт Його, як краплі крові, що падають на землю” . Це та чаша Божого гніву, провини і прокляття, яку Ісус Христос мав випити до дна за наші гріхи, будучи покараним Самим Богом. Усі жертви Старого Заповіту не здатні були пробачити гріхи людські, вони лише ще більшою мірою показували нашу провину і гріховність, жах нашого гріха.
Смерть, кров маленького ягняти не може вирішити проблему звільнення від прокляття за гріхи. Кров ягняти не здатна відродити духовно з занепалого стану. Жертва тварин не в змозі позбавити від лукавого серця, яке зіпсоване первородним гріхом. Жертви не здатні звільнити від смерті та вічної погибелі. Писання говорить, що “розплата за гріх – смерть” (Рим. 6:23). І кожен із нас має бути знищений за наші гріхи і горіти в пеклі просто зараз усю вічність! Тільки так може бути відновлена справедливість.
Або ми повинні померти за свої гріхи по справедливості, або необхідна спокутна жертва замість нас. Хтось повинен померти і сповна заплатити за наші гріхи, оскільки кожен з нас образив Святого Бога своїми словами і вчинками. Потрібна досконала жертва – досконалий непорочний Агнець. І цим Агнцем мав стати саме Христос, щоб примирити “з Собою світ” і вгасити палаючий Божий гнів і Його Святу лють над нами.
Послух Христа
однак не Моя хай буде воля, але Твоя!
Лк. 22:42
Це ключове твердження Христа, яке Він виголосив, означає відмову від усіх Своїх прав на користь підпорядкування Божій волі. Ісус як “останній Адам” (1 Кор. 15:45) не піддався спокусі, але побажав виконати волю Божу на відміну від першого Адама. Божа воля для Христа була важливішою, ніж Його власні бажання. Це шлях для тих, хто протистоїть спокусам, наріканням, болю, втраті близької людини, смертельному захворюванню, раковій пухлині, звістці про загибель сина чи доньки. Хай буде воля Твоя, а не моя! Те, Ким для нас є Бог, визначає, як ми проходимо спокуси.
Ми бачимо приклад Христа, який демонструє цей самий принцип протягом усього Свого життя. Його спокушали в пустелі, і Він говорив про те, що “не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом Божим” (Лк. 4:4). Ми бачимо, як Христос віддав перевагу послуху Божому Слову замість задоволення своїх фізичних потреб.
Труднощі завжди надають можливість проявити нашу вірність, слухняність Богові та висловити наше поклоніння Йому по-справжньому. Саме це і здійснив Христос, незважаючи на неймовірно сильні боріння та спокуси.
З’явився Йому ангел з неба, який додав Йому сили.
Лк. 22:43
Подібно до того, як у спокусі в пустелі Бог укріплював Його, так і в борах у Гетсиманському саду Бог послав Йому допомогу, і Ангел небесний укріплював (грец. “давав сили, підтримував”) Його. Цей приклад – обітниця для нас, що Господь обов’язково прийде на допомогу і підтримає під час борень і спокус, коли ми всіляко волатимемо до Нього, благатимемо Його про допомогу і силу для нас, щоб встояти в боротьбі. Бог залишається вірним, і Дух бадьорий, навіть коли плоть наша немічна.
З історії християнства ми бачимо Бога, який давав першим християнам силу не зректися Христа, але продовжувати бути вірними Своєму Господу, сповідуючи тільки Його як єдиного Бога. Люди, які переживали найсильніші страждання в історії людства за ім’я Христове, багаторазово свідчили про те, що в той самий час, коли вони продовжували надіятися на Бога, залишалися Йому вірними, Бог давав надприродний мир, спокій, сили прощати кривдника, можливості проявляти любов до тих, хто кривдить і принижує їх.
Бог давав людям сили славити Його навіть тоді, коли їхні тіла спалювали на багатті (Яном Гусом). Подібно до Степана, який прославляв Бога і молився за своїх кривдників, просячи Бога про відтермінування суду для розлюченого натовпу (Дії 7:59,60). Подібно до Йова, коли він втратив відразу всі свої статки, майно і всіх дітей, але не відрікся від Бога (Йова 1-2). Подібно до Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо в розпеченій печі (Дан. 3:19-24), які не поклонилися царю як богу. Бог давав сили бути стійким за свою віру 12 років у в’язниці Джону Буньяну, коли його сім’я злидарювала, а дочка була сліпа. Перебуваючи під “пресом” написав найвидатніший твір “Подорож пілігрима”, найпопулярнішу книгу після Біблії. Бог давав сили Мартіну Лютеру, коли він втратив свою дитину. Перебуваючи під “пресом”, він проводить велику Реформацію в період ультиматумів, наклепів і критики. Господь дбав і допомагав бути продуктивним для царства Божого Жану Кальвіну, незважаючи на його моторошні проблеми зі здоров’ям, смерть дружини та дитини. Видатна праця класика реформатського богослов’я “Повчання в християнській вірі”. Господь втішав Джона Оуена, який втратив 12 дітей. Перебуваючи під “пресом”, став видатним англійським пуританином, який написав велику кількість серйозних, глибоких, богословських, богоцентричних праць.
Цей список людей, які продовжували бути залежними від Бога, не повний. Саме перебуваючи під “пресом” життєвих труднощів вони були найбільше використаними для Божої слави.
Боротьба і старанність Христа
Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став, як краплини крові, що капали на землю.
Лк. 22:44
Це найсильніше і найнапруженіше місце у Святому Письмі, де ми маємо можливість бачити інтенсивність скорботи Ісуса. Скрізь, де Христос страждав або плакав у Новому Заповіті, це була скорбота не за самими людьми, а за катастрофічною силою руйнування, яке згодом спричинить гріх (наприклад, плач за Єрусалим і за Лазарем). Напруга була такою, що у Христа лопалися капіляри під шкірою і кров виходила через пори разом із потом.
“Душа моя скорбить смертельно” (Мт. 26:38; Мр. 14:34) – граничний рівень переживань, який здатний призвести до Його смерті.
Ми бачимо, що боротьба не минає з появою Ангела, але Бог допомагає проходити ці боріння, які терзають душу і немов здатні розривати її на шматки.
У перекладі з грецької слово “боріння” означає: “битва, змагання, сум’яття, мука, душевна боротьба, сильне страждання, агонія”. Це те, через що проходив Ісус. Через подібне ми проходимо на різних етапах нашого життя. Христу відома сила наших страждань, з огляду на те, що Його боротьба була набагато більшою, ніж наша. Через те, що Христу відома наша “агонія”, Він здатний нам співчувати і не просто співчувати, а Він показує нам шлях, куди бігти – в обійми нашого Небесного Батька з нашими гарячими молитвами. Коли Христос перебуває в боротьбі, Він не заявляє про Свої права, не говорить про Свій статус і становище. Щоб не страждати, Він ще старанніше молиться.
Інтерпретацію цієї події в Гетсиманському саду апостол Павло одного разу робить у Посланні до євреїв:
Він, перебуваючи у Своєму тілі, з великим риданням і слізьми заніс благання і молитви до Того, Хто може спасти Його від смерті, й був вислуханий за благочестя; хоча був Він Сином, проте навчився послуху через те, що постраждав. Досягнувши досконалості, Він став причиною вічного спасіння для всіх, хто Йому покірний
Євр. 5:7–9
Один проповідник у роздумах над цим епізодом зробив цікавий висновок. Він зауважив, що “унікальність або особливість страждань Христа, які відрізняються від наших із вами страждань, у переважній більшості страждань, полягає в тому, що в більшості випадків у наших стражданнях є наша провина, ми страждаємо, тому що нам шкода себе, нам прикро, ми роздратовані, ми боїмося”. Страждання Христа і Його подальші хресні муки були несправедливими. У Христа не було гріха, Він був без провини і пороку, подібно до Ангела. Ісус був найменше гідний того, щоб бути покараним. Це Його не стосувалося, але з любові Він узяв те, що належало по справедливості нам.
Чому Христос ще був у боротьбі, і Його молитва була ще стараннішою? У нього була ясність розуміння, наскільки велике покарання за гріх. Якщо Христос тремтів перед покаранням за чужі гріхи, то наскільки людям у світі необхідно серйозно ставитися до своїх провин, невір’я і злодіянь. Він повинен був зазнати повноту лютого гніву Божого: “чашу жаху і спустошення” (Єз. 23:33) і “чашу люті” (Іс. 51:17; Єр. 25:15).
Христу довелося пережити весь узятий разом біль, який переживали коли-небудь усі люди на цій землі. Думаю, що тому Його серце розірвалося, коли Він був на хресті. (Підтвердження цьому ми знаходимо в тому, що коли воїн простромив ребро Ісуса, звідти витекла кров із водою). Реакція Христа – свідчення того, наскільки жахливий Божий гнів, піт із кров’ю, що стікали з Його чола, – підтвердження жаху Божого суду! Апостол Павло так само про це свідчив:
Тим більше тепер, оправдані Його кров’ю, ми завдяки Йому спасемося від гніву.
Рим. 5:9
Молитва Христа ясно показує нам, наскільки велике покарання за гріх. Якщо Син Божий тремтів перед Божим покаранням, наскільки більше має тремтіти людина, оскільки вона заслужила це покарання за свої гріхи. Нам важливо зрозуміти: для Бога немає маленьких і великих гріхів. Будь-який гріх – це злочин, бунт, зрада, образа, ідолопоклонство, проти Святого Бога неба і землі. Ми грішимо, бо не хочемо підкорятися Богу, але самі хочемо бути богами. Тому чинимо свавільно і голосуємо за себе! Будь-який навіть найменший гріх, як нам здається, – це непокора Божим заповідям і порушення Божого закону. Наслідок цього для кожного хто грішить: “розплата за гріх – смерть” (Рим. 6:23), а дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому.
Якщо ви збираєтеся бути християнином по-справжньому, перестаньте йти сьогодні шляхом Юди. Якщо ви не підкорилися Богові, ви – Божі вороги, ви не нейтральні щодо Нього. Христос каже: “Хто не зі мною, той проти Мене” (Лк. 11:23). Хто стає другом мирським цінностям, той стає ворогом Богу (Як. 4:4). Гріх – це зрада Бога (Як. 4:4). Ось чому гнів настільки великий за наші гріхи!
Настанова Христа
Вставши від молитви, Він підійшов до учнів і знайшов, що вони заснули від смутку. І сказав їм: Чому спите? Встаньте й моліться, щоб ви не потрапили у спокусу.
Лк. 22:45,46
Ми бачимо, що учні не були готові не спати, дослухатися до Христа і бути з Ним заодно. Обважнілі очі та сильна втома свідчать про недостатню внутрішню міцність.
Незважаючи на другий заклик Христа, учні виявляють дивовижну слабкість. Ще кілька годин тому вони обіцяли боротися за Христа, були готові воювати з мечем проти римських окупантів, але не усвідомлювали, наскільки слабка людська плоть сама по собі, а Христос знав про це. Гарний урок Ісуса: “дух бадьорий, а плоть немічна”, тому “пильнуйте і моліться” (Мт. 26:41).
Деякі люди, коли переживають скорботи, займаються ненажерливістю, інші – спортом, щоб зняти напругу, а хтось прямо йде приймати гарячу ванну. Але є й такі, хто подібно до учнів лягає спати, щоб утекти від дійсності. У самих цих речах немає нічого поганого, але якщо ми таким чином намагаємося рятувати самих себе, це стає ідолопоклонством. Ми свою надію покладаємо не на Бога, а на матеріальні речі, сподіваючись на них і пригнічуючи внутрішню печаль.
З цього вірша ми бачимо, що учні спали через смуток (грец. “муки, скорботи”), тоді як Христос, відчуваючи скорботу, вдавався до Отця і молився ще старанніше. Дивовижний контраст і урок для нас: Бог бажає, щоб ми проходили через скорботи і важкі життєві обставини.
Підбиваючи підсумок роздумів над цим уривком, можна дійти таких висновків:
1. Дивіться на Христа і наслідуйте Його залежність від Бога, коли ви проходите боріння і спокуси у вашому житті. Щоб не піддатися спокусі, приймайте рішення підкорятися Божій волі всупереч усьому. Нехай підкорення Божій волі буде важливішим, ніж наші власні бажання.
2. Дивіться на Христа і втішайтеся прикладом богобоязливого “Чоловіка скорбот”. Христос здатний нам співчувати і зрозуміти нас, завдяки Своїй людській природі.
3. Дивіться на Христа і злякайтеся тяжкості Божого гніву за свої гріхи.
4. Дивіться на Христа і подякуйте Богові, що “чашу скорботи” Він проніс повз нас і вилив сповна на Голгофському хресті.
5. Дивіться на Христа і зростайте в любові до вашого Господа і Спасителя, Який полюбив нас до смерті і смерті хресної.
Спасибо за подписку
Следите за нами
Спасибо за коментарий
Следите за нами
Комментарии