Бог та інвалідність (свідоцтво)

…Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, 18то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого! 19Бог Господь моя сила, і чинить Він ноги мої, як у лані, і водить мене по висотах! Для дириґента хору на моїх струнних знаряддях…

Ав. 3:17–19

14 лютого 2014 року нашому шлюбу виповнилося 11 років, за цей час у нашій родині народилося троє дітей. Старшому синові Микиті 1 березня 2014 року виповниться дев’ять років, молодшим донькам – шість і три роки. Микита народився з важкою травмою мозку під час пологів: я був присутній під час пологів і бачив, що він народився темно-фіолетовим, практично чорним. Дихати одразу він не міг через сильну гіпоксію, оскільки його голова довго не могла пройти через родові шляхи, лікарі не звернули увагу на великий плід (4,29 кг) і, видавлюючи його, пошкодили кору головного мозку.

Ми дуже довго не могли зрозуміти, що відбувається: дитина не брала груди, не спала, постійно нестямно кричала. Протягом двох років було незрозуміло, що ж відбувається, оскільки з пологового будинку Микиту виписали з хорошими показниками, приховавши від нас наслідки, які нас очікують. Перші кілька років життя Микити пройшли в постійному пошуку лікарів, які змогли б поставити правильний діагноз і призначити лікування, але насамперед пояснити нам, батькам, що відбувається з нашою дитиною і що робити нам, щоб полегшити її біль. Але замість допомоги деякі лікарі байдуже констатували моїй дружині: “На дитині можна поставити хрест, вона завжди буде важким інвалідом, здай її в інтернат, розлучайся з чоловіком, бо у вас погана генетична сумісність. Заводь нову сім’ю”. Уявіть її в такому стані, яка повертається додому вся в сльозах після чергового візиту до лікаря… (Ось так наші лікарі підбадьорюють і допомагають проходити складні життєві моменти).

У Микити найважча з можливих форм ДЦП (дитячого церебрального паралічу), він не в змозі обслуговувати себе і цілодобово потребує догляду і турботи. Він не ходить, не сидить, його потрібно годувати з ложечки, міняти йому памперси, він не розмовляє і насилу розуміє, що відбувається навколо. Крім того, його пошкоджений мозок мучать судоми, після яких Микита в знемозі засинає. У нього порушений обмін речовин, що сильно впливає на стан його здоров’я. Наразі за прогнозами лікарів уже немає надії на те, що Микита буде здоровий. Для людей з діагнозом ДЦП у важкій формі є таке поняття, як якість життя. Микита – наш син, і ми хочемо продовжувати підтримувати його життя, полегшуючи його існування в цьому світі різними масажами, вправами, поїздками в реабілітаційні центри з тією метою, щоб не викручувало його тіло, щоб його стан не погіршувався. Микиті дуже непросто жити в його нездоровому тілі, але якщо з ним регулярно не займатися, то йому буде ставати дедалі гірше: важче рухати руками й ногами, важче дихати, відбудеться зміщення внутрішніх органів та інші незворотні наслідки.

Коли народився наш первісток Микита із серйозними відхиленнями, у моєї дружини були серйозні запитання: “Як у сім’ї пастора, служителя Божого, може народитися така дитина?! Чому в людей, які живуть у гріху, у блуді, народжуються здорові діти? А коли зберігаєш своє серце в чистоті, народжується дитина з таким діагнозом?” У мене теж були запитання до Бога: “Чи добрий Ти? Що Ти робиш у цій ситуації?” Думаю, такі самі запитання ставить кожна мама і кожен тато, коли в нього народжується дитина з обмеженими можливостями.

За минулі дев’ять років Бог відкрив мені відповіді на деякі запитання. На п’ятиріччя нашого сина я написав такі слова:

“Перше березня – це незвичайний день у моєму житті. Це рубіж між холодною обридлою зимою і довгоочікуваною весною, що наближається. Це день народження мого первістка. Це день змішаних почуттів: болю і радості, гіркоти і богопізнання, день запитань, адресованих у небо, і шестирічної тиші. Для мене і моєї сім’ї це день надії і водночас день її відсутності”…

Перше березня – день народження “Переможця” (від грец. Νικήτας ‘переможець’). Я мріяв, що цей хлопчик, коли виросте, стане переможцем у багатьох сферах свого життя. Мріяв, що Микита стане ревним служителем Божим, що з Божою допомогою він підкорить безліч вершин. Сьогодні йому п’ять років, і за ці роки ми зрозуміли, що ніколи йому не судилося стати переможцем у жодній із тих сфер, які цінуються в нашому світі. Попри це він став переможцем у зовсім іншій сфері, він став переможцем наших сердець, мого серця! Цікаво спостерігати за діями Бога в нашому житті, який використовує життя інших для того, щоб змінювати нас самих, навчати смиренності, довготерпіння, відкидати себе і жити для інших. Від моменту народження Микити Бог помістив усю нашу родину в особливу школу з великою вивіскою на вході “Ласкаво просимо до школи смирення”. Це школа, в якій ти вчишся цілком залежати від свого Творця, покладатися на Нього і довіряти Його обіцянкам, не бачачи попереду жодних перспектив. Це школа, яку хочеться прогуляти, тому що в ній викладають уроки, які валять на порох і попіл наше его і вчать про любов до тих, хто поруч. Це школа, в якій рідко хочуть залишатися люди, які не бажають йти тернистим шляхом, але, так і не доходячи до кінця, позбавляють себе можливості розуміти, що це найблагословенніший шлях, який Бог бажає для кожного з нас. У цій школі кожен з нас вчиться не вигравати, а програвати; віддавати, а не отримувати; радіти елементарним речам і цінувати те, до чого раніше ставився, як до належного. Це школа життя, в якій журиться плоть для того, щоб дух міг радіти. Не знаю чому, але саме в цій школі призначено для кожного з нас вивчити уроки, які ми будемо пам’ятати все своє життя. Уроки, які викладає сам Директор цієї школи, де Божі люди завжди дізнаються найкраще про свого Бога, коли перебувають у найгіршому становищі. Адже саме ті, хто занурюється в море скорбот, ті знаходять найрідкісніші перлини”.

Бог посилає у світ таких дітей, як лист від Самого Себе. Такі діти – це вказівні знаки на Бога. Неконтрольоване тіло нашого сина є свідченням живого Бога, який контролює все. Діти, народжені з особливими потребами – жива проповідь, виставлена на огляд людства. Такі як Микита хлопчики і дівчатка, які не належать собі, є листом цьому світу від їхнього Творця. Такі, як вони, часом викликають огиду і презирливий погляд, але саме вони є знаком або показником, що скеровує в бік Бога. Бога, який царює, маючи всю силу і владу творити те, що Він хоче! Коли люди бачать дітей з обмеженими можливостями та їхні сім’ї, то навіть людям, які не знають Бога, ненароком у голову приходять думки про Бога. Вони починають задаватися питанням про те, чи є Бог? Чому Бог таке допускає?

Бог посилає в цей світ таких дітей, щоб звернути увагу наших егоїстичних сердець на Самого Себе. Це унікальний інструмент, який Бог використовує для Своєї слави.

Завдяки Микиті, наша сім’я дуже сильно змінилася, моє серце дуже сильно змінилося. Я дякую Богові за кожен подих мого життя: можу ходити, можу бачити, можу чути – це дар від Бога. Це не просто щось буденне, що ми маємо і чим можемо розпоряджатися, як хочемо, це подарунок від Бога. Ми живемо щодня з Божої милості, і Бог ставиться до нас краще, ніж ми на це заслуговуємо за наші гріхи. Ми і наші діти почали усвідомлювати, що не бути інвалідом, це дар від Господа, якого можна позбутися будь-якої миті. Завдяки Микиті, наші родичі та стосунки в сім’ях змінилися неймовірно. У моєї тещі в сім’ї була складна ситуація, але завдяки тому, що вона проводила багато часу з Микитою, ставила собі запитання і шукала на них відповіді, вона покаялася і увірувала в Господа. Зараз ходить до церкви і читає Святе Письмо. Атмосфера в їхній родині змінилася дивовижним чином. Жорстке серце мого тестя пом’якшилося багаторазово, і Микита – його улюблений онук, з яким він проводить час і про кого піклується з радістю.

Коли ми гуляємо з Микитою на вулиці, видно, який вплив він має на оточуючих. Бог використовує таких дітей, щоб змінювати наші серця. Вони, як лакмусовий папір, показують, хто ми є насправді. Я знаю точно: особливі діти показують, наскільки ми потребуємо Спасителя. Неможливо гідно прожити людське життя своїми силами, а коли такі діти поруч – ще складніше. У реабілітаційних центрах, куди ми регулярно їздимо з Микитою на лікування, мені зустрічаються батьки (віруючі й невіруючі) таких самих особливих дітей. І я ставлю запитання невіруючим батькам: “Скажіть, як ви справляєтеся? У чому ви знаходите розраду? Де ви знаходите сили щодня жити і піклуватися про таку дитину?” Відповіді різні. Одна жінка сказала: “Мене рятують п’ятдесят грамів коньяку, без яких не можу почати свій день”. І це зрозуміло, що люди, піклуючись про хворих дітей, постійно відчувають стрес, тиск і напругу. Дехто вживає антидепресанти, дехто пускається берега, у багатьох руйнуються сім’ї, чоловіки йдуть з дому, а матері роками живуть у затяжній депресії, не знаходячи відповідей на свої запитання, не бачачи виходу, надії та майбутнього. Бог відкрив нам особливе поле для служіння Йому в тих реабілітаційних центрах, де ми буваємо з Микитою, багато разів Він давав і слова підбадьорення, і розради, і настанови для батьків хворих дітей, у яких у житті немає Бога, немає надії. Завдяки Микиті ми на ділі зрозуміли, що таке страждання і як із цим справлятися у своєму житті з Божою допомогою. Завдяки Микиті ми можемо ділитися своїм досвідом з іншими людьми, а так само за можливості розповідати людям Євангеліє.

Мене і мою сім’ю ця ситуація вчить, що є добрий Бог, який все тримає у Своїй руці, є суверенним, у Його владі дати життя і забрати його, створити криве і зробити його рівним, але також і не робити цього. Я не в змозі зрозуміти мудрості Бога, але для нашої сім’ї ця дитина є величезним благословенням.

Дружина ставила мені запитання: “Чи хотів би ти повернутися назад і уявити, що наш первісток народжується здоровим?” Я думав про це і дійшов висновку, що нізащо не проміняв би те, що зараз маю, бо завдяки щоденним випробуванням і труднощам, пов’язаним із Микитою, зараз я зовсім інший. І перебуваю там, де не був би ніколи. Бог бажає кардинальних змін для кожного з нас.

Друзі, коли на вас з усіх боків навалюються випробування і виклики, вважайте це явним подарунком. Знайте, що під тиском ваше життя по вірі покаже своє справжнє обличчя і стане очевидним для всіх. Тому не намагайтеся вибратися з труднощів завчасно. Нехай вони виконають свою роботу, зробивши вас зрілими, досконалими, такими, що не мають ні в чому нестачі.

Як. 1:2–4 (в перекладі «The Message»)

Єдине джерело життя, яке дає сили жити повноцінним життям, радіти йому, не критикувати систему, обставини та оточуючих, але продовжувати сподіватися, робити добро і піклуватися – це Бог. Цю силу дає Бог через Ісуса Христа.

Ти [Бог] створив нас для Себе, і не знає спокою серце наше, доки не заспокоїться в Тобі.

Августин Блаженний

Ні антидепресанти, ні п’ятдесят грам коньяку не рятують. З одного боку, дуже важко піклуватися про дітей з особливими потребами, а з іншого – велике благословення. Бог хоче помістити наше життя, подібно до скарбу, в розпечену піч, щоб із нашого серця вийшли всі шлаки й домішки, вийшло все гріховне, щоб, завдяки таким дітям, наше серце очищалося і життя змінювалося.

При обличчі сумнім добре серце!

Еккл. 7:3

Коли Бог посилає в наше життя скорботу, страждання або біль, Його мета зробити наше серце кращим. У вашої скорботи є причина, і Бог бажає змінювати ваше серце через обставини. Віра в суверенного Бога допомагає продовжувати радіти. Віра в те, що Христос врятував моє життя, дає мені сили вставати і дякувати за те, що маю. Найбільший прояв любові Бога – Він віддав Свого Сина, щоб узяти наші гріхи на Себе, пробачити беззаконня і безчестя, за які ми заслуговуємо на покарання, і подарувати нам праведність.

Улюблений вірш нашої сім’ї, який дає сили піклуватися про хвору дитину і підбадьорювати інших, виражається уривком (у якому Бог звертається до ізраїльського народу в сімдесятирічному рабстві):

Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію. І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем.

Єр. 29:11-13

Шукайте Його всім серцем, усім єством, сутністю, шукайте спасіння і розради в Ісусі Христі.

Підсумовуючи свої роздуми, нам необхідно прийняти в будь-яких (навіть, як нам здається, несправедливих) подіях нашого життя, що ми, будучи людьми, обмежені своїм розумом, щоб засвоїти раз і назавжди, що Божа воля щодо Його дітей є абсолютно “доброю і досконалою” (Рим. 12:2).

На завершення хотів би навести приклад того, як ми можемо вчитися приймати речі, з якими важко змиритися, і жити з миром у серці.

Чудовий приклад однієї людини, яка використала, на мій погляд, простий спосіб, яким чином допомогти своїм дітям прийняти те, що не вкладається в них у голові.

Цей чоловік, будучи батьком, опускався перед своїми дітьми на коліна і, дивлячись у їхні очі, говорив: “Будь ласка, подивися татові в очі. Ти знаєш, що я дуже сильно тебе люблю. Ти знаєш, що твій тато не зла і не погана людина. Ти знаєш, що я б ніколи не попросив тебе зробити щось, що заподіяло б тобі безглуздий біль або страждання. Мені дуже шкода, що ти не можеш зрозуміти, чому тато просить тебе вчинити або жити саме так. Мені хотілося б пояснити це тобі, але ти ще дуже малий, щоб зрозуміти. Тому я збираюся попросити тебе зробити дещо – довірся татові. Коли ти будеш іти коридором, щоб зробити те, про що тебе попросив тато, нагадуй самому собі: “Мій тато любить мене. Мій тато ніколи не попросив би мене зробити щось погане. Я буду довіряти моєму татові і перестану намагатися бути татом мого тата”.

Друзі, Бог чинить з нами подібним чином знову і знову. Він зустрічає нас в одному зі складних коридорів нашого життя, стає перед нами на коліна, зглядаючись до нас у любові, і просить нас довіритися Його люблячому й мудрому керівництву, навіть якщо ми й гадки не маємо, що Він робить. Йому відомо, що неодноразово наше життя, робота, служіння виглядають так, ніби ним ніхто не керує, не кажучи вже про Когось мудрого і доброго. Він знає, що будуть часи, коли ми, охоплені занепокоєнням і панікою, бажатимемо мати можливість самостійно писати свою власну історію. Особливо важливо в такі періоди відчаю або безвиході, серед усього цього болю, страху, страждання засвоїти один простий урок: “просто зараз, я маю справу з Божим провидінням”. Це дає можливість перестати бути зацикленим на собі і дає можливість сфокусуватися на Христі, довіритися всемогутньому суверенному Богові, який любить Своїх дітей безмежною марнотратною любов’ю.

Таким чином, будь-які обставини, в яких ми можемо перебувати, повинні зміцнити нас у простій істині, що Господь знає, що справжній спокій неможливо знайти в розумінні того, що відбувається. Справжній спокій можна знайти в довірі суверенітету Бога і Його мудрому провидінню в нашому житті. Навіть тоді, коли течуть сльози по обличчю і душа роздирається від болю.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь.

1-е Петра 5:10-11