Біблійне душеопікунство і спадщина Девіда Паулісона

Примітка редактора:

Член Ради TGC (Разом за Євангеліє) Девід Паулісон, пішов із життя у віці 69 років. Причина смерті Девіда – рак підшлункової залози. У цій статті Джеремі П’єр, доцент кафедри біблійного душеопікунства в Південно-баптистській теологічній семінарії, ділиться своїми роздумами про спадщину Паулісона. Джеремі працював із Девідом Паулісоном у раді директорів, Коаліції біблійного душеопікунства.

Про людину можна дізнатися з того, що вона любить. Це стосується будь-якої функції, яку людина бере на себе. Я думаю, що було б справедливо сказати, що Девід Паулісон виконував функцію головного лідера в царині біблійної душеопікунства та чинив свій вплив на тих, хто найбільше займається питаннями пастирського душеопікунства. Я впевнений, що для цього є низка причин, пов’язаних із його публікаціями та його керівництвом в Організації християнського душеопікунства та освіти (CCEF). Але для тих, хто був найближче знайомий з його лідерськими здібностями, причина зрозуміла: Девід був втіленням любові до всього того, що ми так прагнемо любити.

Девід любив багато чого, але я хотів би відзначити особливу любов, якої повинні дотримуватися ті, хто намагається йти його стопами.

Девід любив слова

Ми використовуємо слова, щоб цей світ був для нас зрозумілий, щоб передавати наші переживання і надавати їм потрібного значення. Девід мав величезну жагу до читання тих авторів, які мали особливий досвід у цьому: поети, письменники, есеїсти, коментатори. Він був у великому захваті, коли якийсь автор використовував найвідповідніші слова у своєму формулюванні, і саме ті влучні та виразні слова, які дають читачеві відчути, як те, що він читає, стосується його внутрішнього світу. Такі слова дозволяють читачеві радісно вигукувати “так”, я дійсно пережив те, про що ви говорите. Проте Девід намагався сам бути таким автором.

Те, про що писав Девід, не було літературним жанром, але все ж він писав у літературному стилі. Він любив винаходити слова, а не просто писати їх. Він дуже хотів, щоб істина була викладена красиво. Коли ви читаєте те, що він писав, ви можете одразу сказати, що він посилено працював над багатьма реченнями, щоб вони були цікавими, вишуканими та проникливими. Але його любов до слів також проявлялася і в тому, як він говорив із людьми. Слухаючи довго й уважно, він міг передати їм їхні ж переживання яскравішими й точніше підібраними словами, які також були красиво і ясно сказані. Це майстерність! Девіду подобалося, коли саме найпотрібніше слово вимовлялося в найпотрібнішу мить, для нього вони були як золоті яблука в срібних прозорих посудинах.

Любов Девіда до слів не була простою випадковістю, зважаючи на те, ким він був і що робив. Ті, хто хоче наслідувати Девіда, повинні прагнути якісного правопису, і цього можна досягти через читання хороших книг. Читайте так, щоб ви могли краще зрозуміти переживання тисячі читачів, які, найімовірніше, вам ніколи не доведеться проходити. Читайте так, щоб побачити, як це, коли хтось інший у деталях описує свій життєвий досвід таким чином, що це допомагає вам зрозуміти ваше життя краще.

Девід любив взаємозв’язок, встановлений у Божому світі

Незалежно від того чим займався Девід – чи ковзав прибережними хвилями на своїй дошці, чи читав останні дослідження щодо важливості сну, він був переконаний, що цей світ і все, що в ньому, – це все одне майстерне вираження Божого великого таланту. Кожен рівень життя, так чи інакше пов’язаний з іншим, тому що всі вони мають безпосереднє відношення до Бога, який створив усе. Він насолоджувався плющем, що розрісся по всій цегляній стіні, і неквапливим спостереженням за сонячним світлом не тільки тому, що це було гарно, а й тому, що це було Божим творінням.

Те саме почуття захоплення допомогло йому прийняти звістку про рак із тверезою радістю – це зробив Бог. Дійсно, рак – це важко контрольована пухлина і поділ клітин, які неможливо зупинити, бо виходячи з під контролю ці клітини дуже швидко розмножуються. Так, це дійсно дуже складно зрозуміти, що саме спричиняє ракове захворювання – чи є це екологічним, генетичним процесом, чи впливом канцерогенів? І насправді, наші очі не можуть зазирнути в ці шари незбагненної для нас реальності. Але Бог може. І все це має безпосередній зв’язок з Його цілями. І все ж Бог благий! Рак – це частина процесів, які взаємопов’язані з Богом.

Ця любов до взаємопов’язаності Божого світу, також зробила Девіда взірцем у роботі з джерелами знань, що перебувають за межами Божого Слова. Будь-хто, з ким він спілкувався, хто мав інший теоретичний підхід – навіть підхід не зовсім доброзичливий до тих принципів, яких він дотримувався та цінував, Девід все одно продовжував ставився до цих людей із незвичним поєднанням своєї смиренності та переконаності. Те, що у Девіда краще виходило, ніж у більшості інших, це була його “критична зацікавленість”. Обидва слова важливі для розуміння того, як він це робив. Критикувати – це значить розуміти розбіжності й розрізняти те, що завгодно і не завгодно Господу в даному матеріалі. Але слово зацікавленість – значить визнати наявну легітимність цього матеріалу, щоб поставити гарне запитання і знайти гарну відповідь.

Критика, яку він висловлював щодо людей, з якими він не погоджувався, була збудовуючою, і ще більш ефективною була його оцінка за будь-який позитивний момент, який він знаходив у їхніх доводах. Ця критика була сповнена співчуття і набагато більш збудовуючою, на відміну від неприйняття або радикального засудження. Щоразу Девід залишав враження, що він дізнався щось цінне від людей, з якими він категорично не згоден. Кожна точка зору давала йому нову інформацію про якийсь фактор у взаємопов’язаному світі, який створив Бог.

Ті, хто присвятив своє життя вивченню подібної сфери діяльності, мають наслідувати Девіда і в цьому. Кожна людина має обмежений набір досвіду в цьому світі, тому ми зростаємо і розвиваємося, коли збираємо інформацію з ширшого розмаїття досвіду інших. Якщо ми послідовні в нашому розумінні людей як обмежених особистостей, які потребують спільності, ми маємо користуватися ширшим спектром розмаїття матеріалів.

Девід любив інтерпретаційну силу Божого Слова

Девід побачив світ новими очима (підморгую тим, хто знайомий з тим, що він писав), але, можливо, краще сказати, що він бачив світ відродженими очима. Очі серця постійно заглиблюються в любові до Божого Слова.

Коли Девід ділився своїми останніми роздумами в письмовій чи усній формі, у вас ніколи не виникало відчуття, що він був у захопленні від нової теорії, яку він раптом виявив, чи нової методології, над якою він працював. І навпаки ви могли побачити його ентузіазм від того, що він нещодавно зміг дізнатися, яким чином Слово Боже проливає світло на світ. Він любив теми Писання та унікальні перспективи в житті, які кожна з них пропонує. Він завжди відкривав щось нове для себе в Писанні.

Ми повинні наслідувати таку любов, щоб нас завжди найбільше захоплювала роз’яснювальна сила Писання, а не роз’яснювальна сила будь-чого ще. Тільки Писання забезпечує прямий і цілком надійний доступ до Божої точки зору на все, і, отже, тільки воно має незаперечну владу. Нашим основним і найрадіснішим завданням має бути пошук розуміння нашого життя в глибинах Божої мудрості. Наша любов до Писання має наповнювати нас до рівня наших очей, змінюючи наш погляд на все довкола нас.

Девід любив допомагати людям, розуміти Слово Боже і Його світ

Любов Девіда до людей і його любов до Слова об’єднувалися разом, як два потоки, що з’єднуються в одну могутню річку. Ця річка протікала потужним потоком через усе служіння Девіда, несучи життя для багатьох людей.

Його любов до людей була наче атмосфера, в яку ти занурюєшся, коли розмовляєш із ним. Девід міг настільки зацікавитися людиною, яка сидить навпроти нього, що він із великим задоволенням бажав вивчати її унікальний досвід. Ти відчуваєш, що ти цікавий і важливий, коли розмовляєш на різні теми з ним, починаючи від теорії душеопікунства і закінчуючи спортивними змаганнями у Філадельфії. Ця любов до людей була не просто сентиментальністю. Це якраз таки спонукало його переводити тему розмови на те, що принесло найбільшу користь душі людини. Він робив це м’яко й тонко, ніби Ісус Христос був природною метою будь-якої розмови з людиною. Це не було різким і неприємно нав’язаним. Там завжди була присутня здорова врівноваженість.

Ми повинні наслідувати Девіда в тому, як він проводив бесіди, оцінюючи переживання людей, яких було достатньо для того, щоб слухати, а потім пов’язувати ці переживання з Богом і їхнім ширшим контекстом. Це, мабуть, найвищий набір навичок і здібностей, які Девід виявляв, що було не просто набором навичок, а чимось глибшим. Це були ті якості, які виражали його особистість.

Девід любив свого невидимого Бога

Незважаючи на те, що Девід ніколи не бачив Бога, він любив Його. Це дар віри. Ця віра викувала в Девіді особливо сильну здатність усвідомлювати Бога і насолоджуватися Його красою. Але тепер Девід бачить свого Бога і навіть зараз вважає Його ще прекраснішим, ніж він міг собі це уявити раніше. Насправді, Девід бачить Бога зараз абсолютно новими очима.

Це та багатогранна любов, яка характеризувала Девіда. Я молюся, щоб це була любов, яка характеризуватиме нас, у міру того, як ми продовжуємо його діяльність.

7 червня 2019 | Джеремі П’єр

https://www.thegospelcoalition.org/article/biblical-counseling-legacy-david-powlison/