Безмовне випробування бездітності

“Ваш організм не зможе виносити дитину”, – п’ять слів лікаря, які змінили моє життя. П’ять слів, які розбили мені серце. П’ять слів, які з плином років навчили мене бажати Христа більше, ніж я хотіла дитину.

Відтоді, як гріх увійшов у світ, бездітність спіткала багатьох. Незліченна кількість чоловіків і жінок сильно жадали стати батьками. Одні зіткнулися з безпліддям, місяць за місяцем намагаючись завагітніти. Інші втратили дорогоцінних діток під час викидня. Ще хтось неодружений і хоча бажає стати татом чи мамою, проте не хоче одружуватися. А дехто пережив біль аборту. Бездітність може мати багато різних форм, проте є в них одна сполучна нитка – її переживають і носять у мовчанні.

Мій шлях із безмовним випробуванням почався, коли я була дев’ятнадцятирічною дівчиною, і лікар нашептав ті п’ять слів в історію мого життя. Того холодного листопадового дня я дізналася, що народилася з рідкісною аномалією, яка практично зводила нанівець можливість біологічного виношування дитини.

Чому часто це безмовне випробування

Бездітність – глибоко особиста скорбота. Наша фертильність або її відсутність настільки тісно пов’язана з нашим самовизначенням, що ми можемо відчувати себе ще більш вразливими, ділячись нашими випробуваннями в цій сфері навіть із сім’єю, друзями або церковною громадою. Коли наша здатність виробляти потомство ставиться під сумнів, крім смутку, це може викликати неймовірний сором, тому що бездітність суперечить нашому знанню того, якими ми повинні бути. Можливо, найгірше те, що часто це безмовне страждання на самоті. Ніхто не дізнається про те, що ви переживаєте бездітність, поки ви про це не розповісте. Тягар розкриття лежить на стражденному.

Після того, як я вийшла з кабінету лікаря, у моєму серці зародилося безліч різних емоцій. Найсильнішою з них був сором. Мені було соромно, що я була створена не такою, як більшість жінок. Культура християн, у яку я була занурена, здавалося, підтримувала ідею, що найвище покликання жінки в тому, щоб бути матір’ю. Моє тіло було іншим, і я думала, що якщо люди дізнаються про мою таємницю, вони почнуть дивитися на мене по-іншому, що на мене повісять ярлик “недожінки”.

Ворог тільки того й бажає, щоб сором тримав нас у мовчанні й у спробах уникнути погляду Бога і людей. Однак звернений до нас Божий голос, Боже бачення для нас і Його присутність у нас – глибші та правдивіші за будь-який сором, який ми відчуваємо через наше безпліддя.

Бог присутній у бездітності

Уперше я зіткнулася з реальним стражданням через бездітність. Я виросла в домі християн, і незважаючи на те, що наша сім’я переживала важкі періоди в житті, мої батьки слугували буфером. Будучи старшою дівчинкою з восьми дітей у сім’ї, я звикла до того, що мене вважали “паїнькою”, і не хотіла, щоб мої дії вносили розлад.

Завдяки тому, що я поводилася добре, я не потрапляла в халепи, і моє життя текло відносно легко. Так було до того відвідування лікаря. У період скорботи, що настав після нього, я не тільки навчилася підтримувати зв’язок із Богом, я почала дізнаватися, ким Він є насправді. Одним із найприємніших для моєї душі уроків було дізнатися, що мої молитви ніколи не набридають Богові. Для Нього – радість, а не обов’язок, бути присутнім у нашому житті. Йому приємно, коли Його діти приходять до Нього, довіряються Йому, оголюють перед Ним свої душі, довіряються Йому і стають більш подібними до Нього.

Бог пропонує всім нам приносити свої стурбовані й засмучені серця до Нього в молитві. Чарльз Сперджен каже, що “наші проблеми мають бути скакунами, які примчать нас до Бога, жорстокими вітрами, які несуть наш крик у небеса всіх молитов. Гіркота духу може бути показником нашої потреби в молитві, а також спонуканням до такої святої вправи”.

Наші труднощі і печалі з приводу бездітності можуть стати скакуном, що несе нас у молитві до Бога.

Батько прихованих печалей

Якщо в нас є таємна печаль, нам без зволікання потрібно прийти до Бога в молитві. А якщо ми не знаємо, як або про що молитися, Бог дасть нам слова, особливо з Псалмів.

Коли я почала ділитися з іншими людьми про те, що не можу мати дітей, дехто з них висміював мене, кажучи, що мені потрібно сильніше молитися і мати більше віри. І що якби я так чинила, то, можливо, Бог благословив би мене дітьми. Труднощі полягають у тому, що Бог не обіцяє, що кожна з нас народжуватиме дітей. Як же часто ми починаємо покладати нашу надію на щось хороше, тоді як Бог обіцяє нам лише найкраще – Себе. Я заглибилася в Писання, щоб знайти ті обіцянки, на які я могла б сподіватися претендувати. Він обіцяє:

• ніколи нас не покидати (Мт. 28:20; Євр. 13:5);

• любити нас вічно (Пс. 101:17);

• що Його благодаті завжди буде достатньо для нас (2 Кор. 9:8);

• завжди підтримувати нас (Пс. 55:23; 1 Кор. 1:8);

• нам свою допомогу (Пс. 54:6; Євр. 13:6);

• завжди бути вірним нам (Пс. 117:2);

• покривати всі наші потреби (Флп. 4:19).

Пустіть інших у вашу скорботу

Поступово я почала беззахисно ділитися своїм сумом з іншими людьми. Я знала, що цей тягар надто важкий для того, щоб нести його самій, і що громада християн – це один із дарів, даних Богом Його дітям. Виявилося, що ділитися не так страшно, як я думала. Пустивши друзів у свій сум, я відчула, ніби з моєї душі зняли тягар. Вони були поруч, щоб допомогти мені в любові та підбадьорити мене у важкі дні.

Спільні переживання, навіть найболючіші, можуть викувати глибоку дружбу. І хоча бездітність – болісне переживання, дружба може бути знайдена або сформована, коли брати і сестри разом проходять через випробування. Як сказав Клайв Льюїс: “Дружба народжується в той момент, коли одна людина каже іншій: “Що? І ти теж?! Думав, я один такий!””.

Відкритися і поділитися чимось настільки важким і особистим може виявитися справжнім випробуванням, однак я гарантую, що це далеко не так само виснажливо, як проходити через горе самому. Тягар бездітності занадто важкий, щоб нести його самій. Дозвольте вашій громаді оточити вас любов’ю, підтримкою, підбадьоренням і підставити плече, на якому можна поплакати. Подумайте над тим, щоб сісти з вашим пастором або старшим віруючим із вашої церкви і поділитися вашими печалями. Тіло Христове має “радіти з тими, хто радіє, і плакати з тими, хто плаче” (Рим. 12:15). Будьте готові дозволити іншим плакати разом із вами.

Не допускайте, щоб бездітність залишалася безмовним випробуванням. Навчіться приносити свій обурений дух Богові в молитві, а також пускати інших людей у свій сум, щоб вони могли допомогти направити вас до Бога.

Оригінал © Desiring God Foundation, переклад © Help for Heart.