Підготовка до смерті. Частина 2

Також дивіться ПЕРШУ ЧАСТИНУ.

Спостерігаючи за останніми подіями на Сході України, дедалі більше стикаєшся зі смертю зовсім молодих людей.

Смерть! Смерть. Смерть… безцеремонно вривається в наше життя, не стукаючи і не питаючи дозволу.

У першій частині ми родумували про те, що допомогло б служителям церкви у підготовці до смерті інших людей. У другій частині ми розглянемо, як невіруючій людині найкраще підготуватися до смерті.

Як людям, які не знають Бога, мудро готуватись до смерті?

Дехто, готуючись до смерті, відкладає гроші на похорон, інші складають заповіт і продумують кожну його деталь, інша категорія людей заздалегідь купує собі місце на цвинтарі, хтось завчасно купує труну і зберігає її у комірчині. Але розумніше помиритися з тими, на кого ображений, і закінчити незавершені справи, якщо є така можливість.

Також правильно провести якомога більше часу з дітьми, наставляючи їх, висловити подяку вашому чоловікові/дружині –тоді спогади про вас зберігатимуться протягом усього життя ваших рідних і близьких. І в пам’яті більше залишиться не те, як ви починали своє життя, а те, як ви його закінчили.

Усі ці кроки можна назвати розумними, але жоден із них не здатний допомогти дістатись до Небес і отримати гарантію вічного життя.

На мій погляд, найкращим прикладом людини, яка підготувалася до вічного життя, навіть коли смерть уже дихала в потилицю, був один із розбійників, що висів на хресті. Він, будучи на волосині від смерті, вчинив мудро, на противагу своєму напарнику. Які ж його кроки можна вважати для безбожної людини найкращою підготовкою до смерті? Пропоную ознайомитися з його історією:

“І вели з Ним на страту також інших двох злочинців. І коли прийшли на місце, яке зветься Череповище, тут розіп’яли Його й злочинців – одного праворуч, а другого – ліворуч.

Ісус говорив: Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять! А ті, які ділили Його одяг, кидали жереб. А народ стояв і дивився. Насміхалися і начальники [з ними], кажучи: Він інших спасав, тож нехай спасе і Себе Самого, якщо Він Христос, Божий Обранець! Глузували з Нього й воїни; вони, приступаючи, подавали Йому оцет і казали: Якщо Ти – юдейський Цар, спаси Себе! Над Ним був напис, [зроблений грецьким, латинським та єврейським письмом]: Це – Цар юдеїв. Один із розп’ятих злочинців лихословив Його, кажучи: Хіба Ти не Христос? Спаси Себе й нас! А другий обізвався і, докоряючи йому, сказав: Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засуджений? Але ми – справедливо, бо дістаємо належне за те, що вчинили; Він же нічого поганого не зробив! І додав: Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє! А Він сказав йому: Запевняю тебе: сьогодні ти будеш зі Мною в раю!” (Лк. 23:32–43).

З котрим із розбійників ви хотіли б розділити свою долю?

Хай там що, але кожна людина, подібно до цих двох розбійників, перебуваючи на порозі потойбіччя, повинна відповісти на найважливіше запитання, яке визначає її вічність: «Як я ставлюся до Христа? Ким Він був і є для мене?”

Саме відповідь на це запитання, а не на жодне інше, буде цікавити Господа Бога, коли людина після смерті постане перед Ним на суді. Бога не цікавитиме ваше походження, освіта та статус. Перед судним престолом вам не зарахують ваші справи, благодійність, жертовність у служінні, не матиме значення, скільки разів ви були в церкві та ще багато чого, чим людина може хвалитися. Єдина умова для пропуску в рай – це віра в Ісуса Христа як єдиного Пана та Спасителя вашого життя.

“Хто вірить у Сина, той має вічне життя, а хто в Сина не вірить, той життя не побачить, але Божий гнів перебуває на ньому” (Івана 3:36).

Повертаючись до нашої історії, ми бачимо три різні життя і три різні смерті. Своїм приходом повільна смерть одного робить запеклим, іншого – пом’якшує. Одна людина тремтить від думки, що їй доведеться зустрітися з Богом і відповісти за свої беззаконня, інша – глузує з Христа і відчуває до Нього зневагу. Одних людей смертельна безвихідь веде до покаяння у своїх гріхах, а іншу категорію людей агонія залишає самоправедними у своєму невігластві.

Обидва ці чоловіки були безбожниками, обидва певною мірою були ознайомлені з релігією, обидва мали уявлення про порятунок:

“Один із розп’ятих злочинців лихословив Його, кажучи: Хіба Ти не Христос? Спаси Себе й нас!” (Лк. 23:39).

У стані відчаю або смертельної безвиході багато людей чекають допомоги від Бога, але водночас зневажливо ставляться до Нього; деякі висувають Богові умови, але не вірять у Христа.

Тому один із розбійників і не дізнався, що спасіння без покаяння, без поваги до Бога та віри у Христа (як Спасителя) просто неможливе.

Отже, як найкраще підготуватися до смерті невіруючій людині, яка “стоїть на краю до вічності”?

Крок 1. Визнавати існування Бога і мати повагу до Нього.

“А другий обізвався і, докоряючи йому, сказав: Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засуджений?” (Лк. 23:40).

“Чи ти не боїшся Бога?” – це, мабуть, найкраще запитання вмираючої людини, яке будь-коли звучало в подібних обставинах. Скоро настане смерть! “Чи ти не боїшся Бога?”

Крок 2. Визнати свої гріхи та покаятися у них.

“Але ми – справедливо, бо дістаємо належне за те, що вчинили…” (Лк. 23:41).

Ми засуджені справедливо: істинна віра передбачає визнання своєї гріховності. Кожна людина, міркуючи та глибше розуміючи святість і праведність Бога, побачить і прийме істину про самого себе: вона є грішною та справедливо заслуговує на засудження і покарання за порушення Божого закону.

Отже, найважливіший крок, який необхідно зробити людині, – визнати свою гріховність і попросити у Бога прощення за свої гріхи.

Крок 3. Визнати непорочність і праведність Христа.

“Він же нічого поганого не зробив!” (Лк. 23:41).

Людині на порозі смерті необхідно повірити, що Христос – Той, Хто є праведним і невинним, а також потрібно визнати Його чистим, як непорочного і безгрішного Агнця. Він єдиний у Всесвіті “нічого поганого не зробив”. Праведник помер за грішників, щоб прийняти покарання замість тебе та мене, і у такий спосіб дав тобі і мені можливість отримати Його праведність по вірі.

Один із розбійників побачив, що Христос, перебуваючи на межі загибелі, молиться не за Свої гріхи, а за інших людей, і просить Господа змилосердитися над ними. Цей безбожник зрозумів, що Праведник помирає за неправедних, щоб привести їх до Бога.

Історія Голгофського хреста дивовижна: вона рано чи пізно розділить все людство на дві частини. Те, по який бік хреста перебуватиме кожен із нас, визначить сутність нашої вічності.

Крок 4. Визнати Христа Господом.

“І додав: Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє!” (Лк. 23:42).

Визнати Христа своїм Господом означає підкоритися верховній владі Царя неба та землі, прийняти Його керівництво над своїм життям, як володаря Небесного Царства, куди Він мав повернутися. І розбійник вірив у це. Як піддані царства і слуги, слухняні владі царя, так кожна людина має підкоритися владі та керівництву Христа у своєму житті. Це означає, що ви вже не живете, як вам хочеться, але підкоряєтеся Слову Божому, Автором якого є наш Бог.

Крок 5. Благати Христа про милість.

“І додав: Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє!” (Лк. 23:42).

Вмираючи, безбожник благав про милість і сподівався на неї. Розбійник мав лише одну можливість звернутися до Христа як до Господа, і він скористався нею. Скільки нам випадає нагод зробити те саме, поки у нас ще є дихання, поки ще є така можливість?

Ці слова розбійника нагадують прохання про милість із Псалма:

“Згадай нас, Господи, коли милуватимеш Свій народ, і нас відвідай спасінням Своїм, щоб ми бачили добробут Твоїх обранців, раділи щастям Твого народу, хвалилися Твоєю спадщиною. Ми згрішили з нашими батьками: чинили беззаконня, творили неправду” (Пс. 105:4–6).

Ми бачимо, що об’єднує ці два уривки: обидві людини усвідомлюють свою гріховність і просять Господа поручитися за них, не забути про них, щоб здобути милість перед Богом. Це крик душі, це благання про помилування через Посередника, Яким є Христос. Інакше кажучи, розбійник, що кається, показує свою віру в те, що людська душа має життя і після смерті. А прохання, спрямоване саме до Христа, свідчить, що ця людина визнає у Христі право на володарювання в царстві душ людських і те, що незабаром Ісус увійде до цього царства, незважаючи на свою близьку смерть.

Це прохання показує, що людина усвідомлює своє банкрутство і злидні духу, вона не може врятувати сама себе, їй потрібен Той, Хто врятує. Благання розбійника демонструє, що йому нема на що сподіватися, окрім Божої милості, а також те, що Ісус має владу розпоряджатися цією милістю. У цьому виявилася істинна віра вмираючого розбійника, і Христос великодушно запевнив його у спасінні:

“А Він сказав йому: Запевняю тебе: сьогодні ти будеш зі Мною в раю!” (Лк. 23:43).

Це неймовірна Божа милість до людини, яка кається, до розбійника, який усе життя, будучи лиходієм, чинив насильство, щоб отримати бажане. Тільки Той, Хто є Богом, міг запевнити таку людину у світлій перспективі. Бог може пробачити і помилувати навіть жорстокого злочинця. Злочинець просить помилування, а Христос говорить не просто про царство – Він обіцяє рай. Неймовірно! Смиренним і скорботним духом Бог дає незрівнянно більше, ніж вони Його просять.

Зверніть увагу, що Христос не очікує сліз, добрих справ, старань. Скромне прохання з вірою здатне дарувати вічне життя і спасіння людської душі.

Злодій відбирав те, що йому не належить – Христос по вірі дарує грішникам те, що ніколи їм не належало і чого вони зовсім не варті. Злодій не піклується про людей – Христос піклується навіть про наймерзенніших і найогидніших, бо любить.

Тільки уявіть собі: цей грішник ще вранці снідав із дияволом, а вже наприкінці дня буде на бенкеті у Господа. Розбійник, який ще зранку прилюдно оголошений грішником, ввечері вже стоятиме перед Божим престолом, як викуплений святий. Ще вранці його вивели з Єрусалиму, а вже ввечері з Божої милості та віри у Христа він увійде до Небесного Єрусалиму.

Христос є об’єктом ворожості та глузувань для одного, і об’єктом поваги та віри – для другого.

Отже, для одних смерть означає кінець життя, але для віруючого у Христа вона означає початок вічного життя.

Дорогий друже, якщо ти ще не примирився з Богом, не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні, бо, на жаль, для багатьох із нас завтра вже може не настати. І ти, і я у цьому списку не виняток.