Сором в розлученні

Розлучення — це важлива й складна тема. Ми можемо легко витратити цілі дні, досліджуючи, що Біблія говорить з цього приводу, намагаючись відповісти на такі запитання: як запобігти розлученню? які біблійні підстави для розлучення? яку роль відіграє церковна дисципліна в питанні розлучення? Це справді важливі питання, але зосередженість лише на них може не допомогти, якщо ми говоримо конкретно про почуття провини й сорому в тих, хто пережив розлучення.

Тож почнемо так. Ви перебуваєте серед людей, для яких розлучення — це неминуча реальність. Є ті, хто зараз проходить через розлучення або вже розлучився. Ми повинні любити таких людей попри все. У будь-якому випадку ви опинитеся поруч із цими людьми вже після розлучення, або ж тоді, коли розлучення стало неминучим. Ваша роль — не в тому, щоб запобігти розлученню, а в тому, щоб допомогти людям пройти через нього. Це не означає, що ми не маємо ресурсів, щоби говорити з ними, коли вони ще в шлюбі, й просити Господа зупинити цей процес. Але ми повинні бути готовими служити тим, для кого розлучення вже стало або стане реальністю. А почуття провини та сорому — це частина цієї реальності.

Це може бути провина, що пронизує все ваше життя, переслідує вас через помилки й гріхи, яких ви припустилися. Можливо, ця провина вплинула й на ваших дітей, які стали свідками вашого розриву, і це сформувало їхнє бачення стосунків та розуміння сім’ї в майбутньому. Це може бути сором, коли ви запитуєте себе: що зі мною не так? чому мій шлюб розпався? можливо, є щось таке, через що мене неможливо любити? Це сором відчуття, ніби ти зіпсований або зламаний товар. Або відчуття, що ти прихожанин другого сорту, який намагається сховатися від усіх у церкві. Ми маємо вміти визнавати й говорити про почуття провини та сорому незалежно від того, коли розлучення прийшло у ваше життя — нещодавно чи двадцять років тому. Люди все одно борються з цими почуттями.

Тож ми ставимо собі запитання: які інструменти дає нам Біблія для боротьби з провиною й соромом у тих, хто пережив розлучення? І головним ресурсом тут будуть не ті місця, де безпосередньо згадується розлучення. Історія набагато більша. Це історія зруйнованого шлюбу. Уся Біблія розповідає нам історію розлучення.

1. Від самого початку Біблії і до її завершення Бог описує Свої стосунки зі Своїм народом як шлюб. Мушу визнати, цей шлюб був доволі складним. Він починається з розділення, проходить через розлучення й завершується весільним бенкетом. Давайте пройдемо цей шлях і подивимось, як Божа любов перемагає провину й сором зруйнованого шлюбу.

Усе починається в Едемському саду. Що ми бачимо? Історія починається з медового місяця. Прекрасного медового місяця. Бог говорить, показуючи на все: «Я створив це все для вас, для нас, щоб разом цим насолоджуватися». Але медовий місяць перетворюється на трагедію. З’являється інший, хто спокушає наречену, веде її до зради чоловікові. Уявіть собі — це ж лише початок. Хіба вам не хотілося б утекти від сорому? Забути все, що сталося, і більше не згадувати? Ви б могли подумати, що на цьому шлюб і завершився. Але ні. Далі настає жахливий розрив. Але шлюб ще не закінчено. Бог все одно прагне відновити стосунки. Бог прагне до Своєї нареченої, щоб очистити її від гріха, провини та сорому, щоб повернути її. І Він робить це впродовж усієї історії.

Ми зустрічаємо таких людей, як Ной, Авраам, Йосип. Вони є образом цієї «нареченої». Тих, хто має віру і намагається слідувати за Господом. Але шлюб так і не було остаточно відновлено. Народ Ізраїлю — в кайданах, у рабстві в єгиптян, виробляє цеглу під палючим сонцем. Але Бог не може це терпіти. Ви б не змогли терпіти, якби ваша наречена була в такому рабстві. І тому Бог рятує їх, виводить з єгипетського полону. Він веде їх через пустелю, де в «нареченої» безліч причин не довіряти «нареченому», адже на цьому шляху постійно виникають труднощі. Але Бог озирається на той час. Єремії 2:2: «Іди і проголоси в Єрусалимі такі слова: Так говорить Господь! Я пам’ятаю ласки твоєї юності й любов твоїх заручин, коли ти (дочко Сіону) ходила за Мною в пустелі, в незасіяній землі».

І Він вводить її в новий дім. Маленьке нагадування або спогад про медовий місяць в Едемському саду. Він описує ту землю, де тече молоко і мед. Вони ще тільки увійшли в цей дім, а Ізраїль уже знову стає невірним. «Наречена» йде за богами народів, що довкола. Бог знову і знову її попереджає. Посилає любовні листи. Через пророків говорить про те, що її перелюбство робить з їхнім шлюбом. Ці листи сповнені благання, заклику повернутись, згадати шлюбний союз. Вони також сповнені ніжного співчуття. Послухайте, що каже Бог, яке Його страждання через зраду:

Псалом 55:13-15:
«Якби ворог зневажав мене, я стерпів би; якби мій ненависник повстав проти мене, я заховався би від нього. Але ти, такий же чоловік, як я, – мій довірений і мій приятель, з яким ми спільно насолоджувалися розмовами і разом з іншими ходили до Божого Дому!?».

Псалом 55:20-22:
«Бог, Який править споконвіку, почує і впокорить їх. Адже вони не міняються, і не бояться Бога. Кожен підносить свою руку на своїх же приятелів, ганьбить свої заповіти. Мова його гладенька, наче масло, але в його серці ворожнеча; його слова м’якші за масло, але вони – оголені мечі».

Відчуваєте біль, страждання, жах зради? А далі — слова ніжного очікування, прагнення, щоб стосунки були відновлені. Осія 11:8-9:
«Як же мені залишити тебе, Єфреме? Як видати тебе, Ізраїлю? Хіба можу Я вчинити з тобою так, як з Адмою, – допустити те, що сталось з Цевоїмом? Моє серце перевертається в Мені, і Я сповнений милосердя. Я не зроблю за спонуканням Мого гніву, – не зможу цілковито знищити Єфрема. Адже Я – Бог, а не людина, і пробуваю посеред тебе, як Святий, – тому не ввійду у гніві в місто».

Але Ізраїль не перестав «перелюбствувати». І Бог виганяє «наречену» з дому. Бог посилає Ізраїль у вигнання, відкидає її. Єремії 3:8:
«Я також бачив, і хоч за всі випадки перелюбу зрадниці на ім’я Ізраїль Я її відкинув, давши їй розвідного листа, – проте її сестра, невірна Юдея, знаючи це, не злякалася, але пішла, і так само почала чинити блудство й вона».

Ассирійці прийшли і знищили десять північних племен, а згодом прийшли вавилоняни й зруйнували Юдею.

Не думайте, що це лише історичні факти. Це — стосунки Бога з Його нареченою. Бог пережив жах розлучення, розрив шлюбного завіту через перелюбство нареченої. І попри це — Бог прагне повернути Свою наречену. Але вона має змінити своє серце. І Бог знає, що є лише один спосіб зробити це. Вона сама не здатна. Вона зрадила. Це в її природі. Було багато посланців із листами-попередженнями. Більше жодних листів. Бог приходить особисто. І Він наближає її до Себе ще більше, ніж це було в Едемському саду. Він приходить як слуга, щоб пережити страждання, спокуси, все, що вона пережила. Але при цьому не згрішити. І Він проявляє до неї любов, нову відданість. І, звісно, віддає за неї Своє життя. Він платить за її злочини ціною власного життя. Ось що Він зробив. Він викупив серце Своєї нареченої раз і назавжди. Очистив її зсередини, поселив у ній Свого Духа.

Ось чому наприкінці Писання ми бачимо таку радість, коли йдеться про шлюбний бенкет, коли Наречений і Наречена знову будуть разом. Об’явлення 19:6–8:

«І я почув наче голос величезної кількості людей і наче шум великої води, і наче голос гучних громів, які вигукували: Алилуя, бо запанував наш Господь, Бог Вседержитель! Радіймо й веселімося, віддаймо славу Йому, тому що прийшло весілля Агнця, і Його дружина приготувала себе! І їй дано одягнутися в чистий світлий вісон, оскільки вісон – то праведність святих».

Ця історія — наша історія. Ми — та Наречена, Божий народ, який не мав віри, який вчинив перелюб. І є три надзвичайно важливі моменти в цій історії, про які варто сказати, перш ніж ми підемо далі.

Я вже сказав, що ми всі — та «Наречена», яка вчинила перелюб у цій історії. Усі ми. Ми — причина зруйнованих стосунків. Через гріх. І ми постійно піддаємося спокусі знову відвернутися від Бога. Бо в Адамі зрада стала частиною нашого духовного ДНК. Нам усім потрібно оновлення і очищення від цієї провини. Тому ми маємо дещо спільне з тими шлюбами, які розпадаються через власні гріхи. Але Бог прагне повернути таких грішників, як ми. Бог любить нас і бажає відновити наші стосунки з Ним. Ми всі однаково потребуємо прощення і відновлення, і тому ми здатні пройти через розлучення, приниження й отримати благодать. Але ми також маємо пам’ятати ту історію й те чудо, коли Бог Сам проходив через сором. Кожного разу, коли Ізраїль відвертався від Нього, Бог, навпаки, наближався з милістю і благодаттю, у Своїй досконалій любові. Сором з’являється тоді, коли ти прагнеш до людини, любиш її — а вона знову і знову тебе відкидає. І це може бути не лише нашим особистим досвідом, але й частиною того, що переживав Бог, коли наближався до нас. А ми відверталися від Нього. Та Бог залишається з тими, хто любить Його. Це має велике значення, коли йдеться про розлучення і почуття сорому, яке воно залишає у тих, хто через нього пройшов.

І найважливіше — ми маємо бачити цю історію як історію нездоланної любові. Ця історія, звісно, не завершується так, як наші розлучення. Адже врешті-решт Бог знову єднається зі Своєю Нареченою. Але як частина Божої історії, навіть спустошення після розлучення не здатне відокремити нас від Його любові. Розлучення не може здолати чи скасувати Божу любов до нас. Ми стаємо частиною Його історії, в якій любов перемагає страждання й гріх. Це означає, що незалежно від вашої ролі в розлученні, любов і благодать Ісуса Христа здатні зцілити й відновити вас. Адже всі ми проходимо шлях відновлення після розлучення. Він зцілює наші рани, усуває провину й сором, наближає нас до Себе з Христовою любов’ю — як Наречений, Чоловік, який ніколи нас не залишить.

Ось чому ми ототожнюємо себе з тією історією, коли говоримо про розлучення і почуття сорому. І саме тому ми дивимось на все це крізь призму Божої любові до нас.

2. Ми повинні зрозуміти складний досвід розлучення. Те, як ми можемо почати служити людям, які відчувають провину та сором через розлучення, — це роздуми над стражданнями, про які говорить Писання, щоб допомогти краще зрозуміти переживання тих, хто проходить через розлучення. У Писанні є багато місць, де йдеться про зраду, зруйновані стосунки тощо — у світлі чогось жахливого. Це дуже важливо, бо в нашій культурі до розлучення часто ставляться доволі легковажно.

Нещодавно я зустрів одну людину, ми снідали разом. Його дружина раптово пішла. Він не бачив особливих проблем у шлюбі. Це застало його зненацька. Він був спустошений. Не міг їсти, не міг спати, не міг ні про що думати. Він сказав так: «Таке враження, що мені вирвали серце. Фізичний біль. Я не можу знайти вихід з цього стану. Цей біль постійно зі мною». Це чудове біблійне бачення шлюбу. Біблія говорить про шлюб і подружні стосунки як про одне ціле. І коли одна частина відривається, це жахливо для іншої. Довіра й близькість зруйновані. Юридичні битви, постійні конфлікти, крики, скандали, розлука з дітьми — усе це приносить страждання. Здається, що цьому не буде кінця. Ми повинні виявляти любов до таких людей, допомагати їм. Вони пережили втрату, яка для них здається смертю. Вони переживають депресію. Вони переповнені емоціями. Вони постійно відчувають відірваність, відкинутість, знецінення тощо. Вони проходять через те, чого навіть уявити не могли. Вони можуть втягнутися в алкоголь, наркотики, сексуальні спокуси.

І кожна людина по-різному відчуває і переживає розлучення. Можливо, хтось відчуває полегшення від болісного шлюбу — шлюбу, повного негативних емоцій, сварок тощо. І коли настала мить розлучення, людина зізнається собі, що вона радіє. Проте, навіть попри це, розрив стосунків завжди болісний. Хоча сам шлюб міг бути набагато гіршим, і наслідки продовження таких стосунків — ще серйознішими. І під час розлучення здається, що починається новий етап, і вже не потрібно нести цей тягар, який мучив тривалий час.

Часто люди думають, що вони недостатньо духовні, раз так сталося з їхнім шлюбом. Вони починають відчувати сором. Тому перше, що ви маєте зробити, — це дати їм відчути безпеку, щоб вони могли поділитися з вами своїми переживаннями. І щоб незалежно від того, що вони розкажуть, це було б сприйнято з розумінням. Щоб це була нормальна реакція на те, що одне ціле було розірване.

Зрозуміло, що вони не почуватимуться добре, навіть якщо шлюб був поганим. Добрих відчуттів навряд чи варто очікувати. Це зрозуміло. Можуть з’являтися різні емоції, які спричинятимуть страждання.

Добре, що Писання дає можливість почути про жах зради і сорому. І ви проходите разом з цими людьми крізь ці слова з Писання, даруючи підтримку, розуміння, допомогу. Вони відчувають, що можуть ділитися своїми почуттями, болем. Це, у свою чергу, дає вам можливість не поспішати з відповідями чи порадами тільки для того, щоб скоріше заспокоїти. Це не принесе користі. Важливо закласти фундамент. Переживайте разом із ними.

3. Визначення й опрацювання почуття провини. Під час розлучення часто важливо чітко усвідомити власну провину та відповідальність. Іноді люди намагаються взяти всю провину на себе. Це часто трапляється з дітьми. Вони вважають себе винними в тому, що батьки розлучилися. Подібне відбувається і з тими, хто пережив сексуальне насильство в дитинстві. На жаль, це звична ситуація: люди вважають себе винними в тому, що сталося. Так само і з розлученням — з’являється спокуса взяти всю відповідальність на себе. У такому випадку людина намагається зробити щось, щоб загладити свою вину, контролювати ситуацію або хоча б запобігти повторенню подібного. Це своєрідна спроба контролювати інших, беручи відповідальність на себе.

Я розмовляв з однією жінкою кілька років тому, коли тільки починав консультувати. Вона підозрювала, що чоловік їй зраджує. Мене здивувало те, що, коли вона отримала докази зради, ніби не хотіла визнавати очевидне. Вона почала говорити, що, можливо, даремно хвилюється, що, можливо, сама винна в усьому. Вона не хотіла визнавати провину чоловіка. І хоча була християнкою, знала Писання, сам факт зради був для неї таким приголомшливим, що вона боролася в собі з почуттям провини, не знаючи, чи має вона право на засмучення.

Як би людина не переживала розлучення, завжди присутнє якесь почуття провини. Іноді ми можемо зрадіти, коли хтось готовий взяти на себе відповідальність за розлучення. Але часто це не справжнє покаяння, а форма самообману — бажання контролювати ситуацію. Люди можуть носити це почуття провини в собі навіть через 20 років після розлучення. Але є одне важливе завдання: потрібно допомогти людині чітко побачити, де саме її відповідальність. Це непросто, бо шлюб — це переплетення життів, поведінки, рішень тощо. Проте людина рідко є єдиною причиною чийогось гріха. Наші слабкості, наші гріхи можуть стати перешкодами або спокусою для інших, але ми не можемо стверджувати, що є причиною чийогось рішення грішити. Кожен має сам нести відповідальність за свої вчинки.

Особливо це видно у випадках зради. Навряд чи людина, яка зрадила, прямо скаже, що винна лише її дружина. Хоча він може скаржитися, що вона його ігнорувала, не хотіла інтимної близькості, була вимогливою тощо — і нібито тому він шукав когось іншого.

Прийняття відповідальності за чужі дії не принесе користі жодній зі сторін.

Ще одна форма провини — батьківська. Коли ми бачимо, як страждають наші діти через розлучення, важко дивитися на їхній страх і біль. Ми хвилюємося, що завдали їм шкоди, що вони не знають, як сильно ми їх любимо. Іноді ми думаємо, що вони звинувачують себе. І ми самі почуваємось винними. Ми починаємо всіляко намагатися полегшити їхні страждання — завалюємо подарунками, компенсуємо нестачу уваги привілеями та пільгами. Так, ми маємо з розумінням і співчуттям ставитися до їхнього стресу. Але почуття провини — це дуже поганий мотив для батьків. Це загалом жахлива мотивація. Батьки повинні любити, підтримувати й допомагати своїм дітям — не намагатися “викупити” свою провину.

Це не просто брак батьківських навичок. Потрібно допомогти таким людям впоратися з цим. Звісно, однією розмовою проблему не вирішиш. Але батьки мають зрозуміти: діти проходять через те, чого ніхто не хотів би для них. І водночас це життєвий урок. Діти мають усвідомити, що світ не ідеальний, у ньому трапляються болючі речі, і з цим потрібно вчитися жити. У цьому — нагода показати, як діяти правильно. Ви не зможете повністю приховати від дітей реальність нашого світу, замаскувати її або проігнорувати. Ви повинні навчити їх звертатися до Ісуса, довіряти Йому. І самі маєте робити те саме. Це може відбуватися й через спільну молитву з дітьми. Звісно, варто враховувати вік дитини. Ви повинні показати дітям, що розумієте їхній біль, свої власні емоції — чому ви засмучені, чому вам важко. Але діти мають відчувати, що їх люблять і про них дбають. Бо Ісус любить нас і піклується про нас. Не намагайтеся просто приглушити їх почуття провини — виявляйте любов, турботу й розуміння.

Варто пам’ятати, що розлучення — це не непростимий гріх. Так, Бог ненавидить розлучення, як і будь-який гріх у цьому світі. Але ми часто поводимося так, ніби це смертельний гріх. Ставимось до нього з осудом, підозрою. Не приймаємо людей після розлучення до церковного життя, уникаємо їх. Але, як і будь-який інший гріх, окрім богохульства проти Святого Духа, розлучення може бути прощене. І ми повинні допомогти тим, хто бореться з почуттям провини через розлучення, щиро покаятися. Ми маємо переконати їх у Божій любові до них, у Його прощенні. У тій історії, з якої я починав — ми всі зрадники. І я не кращий за будь-кого іншого. Ми всі потребуємо Божої благодаті. Допоможіть людям визнати провину, покаятися, прийняти Боже прощення та Його благодать.

4. Щодо почуття сорому.  Багато людей страждають від почуття провини, але мало хто визнає, що відчуває сором через розлучення і що вони борються з цим почуттям. Найочевидніший його прояв — коли люди намагаються це приховати. Щоб ніхто про це не дізнався. Вони можуть уникати друзів, почуватися ніяково, уникати церкви. Вони відчувають себе оскверненими, невпевненими, що подумають про них інші. Вони можуть почуватися самотніми.

Тому ви маєте зробити перший крок назустріч, щоб показати, що ви їх любите, що ви про них думаєте, що хочете підтримувати дружбу, що вони завжди бажані гості, що ви цінуєте ваші стосунки з ними, що хочете проводити з ними час.

Вони можуть сказати, що впораються самі, можуть відмовитися від запрошення. Але якщо ви спитаєте їх ще раз, а потім ще, вони зрозуміють, що вам справді не байдуже.

Бували випадки, коли покинута дружина починала діяти зовсім неординарно або навіть безумно, аби не дати чоловікові піти. Вони можуть ховати якісь речі, намагатися спокусити, погрожувати самогубством. Усе це може бути проявом сорому. І тут не можна ставитися до ситуації легковажно. Не можна просто її уникати. Це може проявлятися в самобичуванні: «Як я могла полюбити таку людину? Якою ж дурепою я була? Як могла повірити, що він мене любить?» Після цього вони можуть заподіяти собі шкоду, яка негативно позначиться на їхньому здоров’ї.

Звісно, ви не зможете змінити їх одразу, але кожного разу потрібно нагадувати їм про Божу любов до них, про те, що Він також переживав відчуття відкинутості. Він як ніхто інший знає, як дарувати досконалу любов, у відповідь на яку плюють, яку відкидають, над якою знущаються, з якою поводяться як з ніким.

Не соромно намагатися зберегти шлюб. Христос робить те саме. Не соромно любити і бути відкинутим. Це — героїчно. Така Христова любов. Вона виглядає гідно в очах Бога.

5. Церква повинна чітко висловлюватися щодо розлучення. Ми можемо багато сказати про почуття провини й сорому, які виникають після розлучення, якщо будемо ясно говорити про становище тих, хто розлучився. Ми маємо навчати в церквах, як спілкуватися та як ставитися до тих, хто пройшов через розлучення. Особливо, якщо розлучення відбулося не на основі біблійних принципів. І тут я зіткнувся з кількома суперечливими уривками. Виникають природні запитання, які люди можуть ставити щодо розлучення, особливо якщо вони знову вступили в шлюб.

Якщо вони розлучилися без біблійних підстав, чи вважаємо ми їх розлученими? Чи порушили вони дисципліну? Чи розглядаємо ми їх як брата і сестру з доброю репутацією?

Розумієте, розлучення в церкві часто сприймається як щось принизливе. Складається враження, що тобі наче дали умовний термін у церкві. Так, іноді це може бути внутрішнє переживання самих розлучених людей — як вони себе почувають, які відчувають провину й сором. Але буває і так, що люди просто не знають, як спілкуватися в такій ситуації, що говорити, як реагувати. Це походить від нестачі чіткості у вченні. Саме тому я хочу навести два принципи, яких слід дотримуватись.

1) Розлучення — на біблійних підставах чи ні — трапляється в шлюбі. Звісно, не слід вважати розлучення позитивною подією, але воно відбувається. Інколи складається враження, що навіть якщо люди розлучилися, вони все одно залишаються одруженими «в очах Бога». І що, відповідно, якщо вони вдруге одружуються, то вважаються перелюбниками. Таким чином виникає відчуття постійного осквернення. Але якщо ми дивимося на них саме так — як ми можемо бути разом із ними? Як ми можемо бути «єдиним тілом»? Проте я вважаю, що з богословської точки зору таке бачення є неправильним. Це правда, що Ісус сказав: «Кажу ж вам, що кожен, хто розлучається зі своєю дружиною, – за винятком випадку, спричиненого розпустою, – і одружується з іншою, чинить перелюб, [і хто одружується з розлученою, чинить перелюб]» (Матвія 19:9). І мені здається, що в такому разі повторне одруження буде постійно вважатися оскверненням. Але ж це все одно шлюб — просто з іншою людиною. Я не думаю, що саме це каже цей уривок.

Цитую Лоррена Бетнера: «У нас на столі може стояти гарна й дорога ваза. З нею треба поводитись обережно. Вона не повинна бути розбитою. Її не створили для того, щоб розбивати; її створили, щоб вона існувала як річ краси та витонченості. Але її можливо розбити. І якщо хтось розбиває її через необережність або навмисне, нічого не залишається, як змести уламки й викинути їх. Ми ж не будемо казати: “Ця ваза не була створена, щоб її розбивали, отже її неможливо розбити; вона не розбита, тому, попри те, що вона лежить розбитою на підлозі, ми не будемо її викидати; ми збережемо її назавжди”. Ніхто не сказав би так про розбиту вазу; і все ж саме такий аргумент часто використовують ті, хто стверджує, що шлюбні узи «нерозривні» та «не підлягають знищенню».»

Шлюбний союз завершено, і якщо його можна відновити — його слід відновити. Але якщо союз, стосунки завершено, і люди вдруге вступають у шлюб — вони створюють новий шлюбний союз, нові стосунки.

2) Повторно одружені — насправді одружені. Якщо люди публічно дали шлюбні обітниці й вступили в подружні стосунки, вони перебувають у шлюбі. Ми не повинні намагатися соромити їх за новий шлюб — ми можемо допомогти їм бути успішними в ньому. Ми можемо говорити про причини, через які розпався їхній попередній шлюб, щоб уникнути повторення ситуації. Ми не повинні тримати їх у постійному стані випробувального терміну.

Джон Пайпер, який, можливо, дотримується одних із найконсервативніших поглядів на розлучення та повторний шлюб, говорить про таку ситуацію так: «Шлюб не повинен був укладатися, але тепер, коли він укладений, його не слід руйнувати людськими руками. Це справжній шлюб. Були дані справжні обітниці. І цей справжній шлюбний завіт може бути очищений кров’ю Ісуса і посвячений Богові. Іншими словами, я не думаю, що пара, яка кається, шукає Божого прощення і отримує очищення, повинна сприймати своє життя як постійне перелюбство, хоча в очах Ісуса саме так почалися ці стосунки». (Цитата з його книги «Цей минущий шлюб»).

Тому, де це можливо, ми маємо допомогти людям розібратися в ситуації, яка склалася, і якщо потрібно — покаятися. Вони повинні відчувати, що вони вільні, що мають друзів, що вони залучені до життя церкви та служіння. Ми повинні серйозно ставитися до питань, які в них виникають.

Важливо, щоб у церкві була ясність. Люди не повинні перебувати в підвішеному стані. Звертаю увагу на деякі ресурси, якими варто скористатися, говорячи про розлучення та повторний шлюб. Зокрема, книга Джея Адамса «Шлюб, розлучення і повторний шлюб», у якій автор дає чіткі визначення і тлумачення ключових уривків про шлюб, розлучення та повторне одруження.

Як бути в ситуації, коли ви впевнені, що людина розлучилася не з біблійних причин і прагне нових стосунків, а в Біблії сказано: «Коли така справа чоловіка з жінкою, то краще не одружуватися» (Матвія 19:10)?

Я вважаю, що в 1 Коринтянам, у 7 розділі, це питання досить чітко розкривається. Про це варто говорити з тими, хто перебуває в процесі розлучення. Але ми не можемо категорично засуджувати повторний шлюб. Тут необхідно з мудрістю підходити до цього питання.