Провина та сором з Ісусом

Для мене велика честь бути з вами сьогодні. Кілька хвилин тому ми співали мій улюблений гімн. Ми почули твір, який я можу назвати улюбленою арією. І сьогодні я намагатимуся досягти однієї мети – відповісти на запитання: як може досвід ((як можуть переживання/почуття)) Фантіни, всі ті невиправдані надії, зломленість, біль і хаос, втілитися в досвід ((стати переживаннями/перетворитися на почуття)) Семюеля Кроссмана? Яким чином? Як катастрофи і жах, що трапляються на життєвому шляху, можуть перетворитися на подібне ((Як можуть… обернутися на краще/звернутися назад))? Як може болісний стогін серця, крик відчаю, безнадії, сорому, провини, жалю, страху, втрати і смерті стати ((… і смерті – як їм стати)) піснею любові?

   Ми поглянемо на Ісуса в дії, в Євангелії від Луки. Наша тема – вина і сором з Ісусом. Подивимося, що відбувається, коли в проблемні життя приходить Ісус. Ми розберемо кілька ((пару)) історій з Євангелія від Луки. Я хочу озвучити головну тезу, перш ніж ми почнемо. Ми бачимо кричущу про допомогу ситуацію. Є місця в Писанні у форматі «покажи і розкажи» – уривок показує нам якісь речі, а потім розповідає як їх витлумачити. Так от, Євангелія здебільшого показують нам, як працюють стосунки. Євангелія здебільшого виконують функцію «покажи» в Писанні.

   Одна з ниток, яка простежується крізь усе Євангеліє ((І одна з картин/один з образів, який вони показують)), – певний тип людей, які приходять конкретно в пошуках Ісуса, як у цих історіях, які ми прочитаємо. Вони шукають Його. Три речі хочеться сказати про цих людей. По-перше, вони приходять із найглибшим усвідомленням своєї потреби, яке включає в себе переживання, навколо яких розгортається наша конференція. Це почуття провини, сорому, і багато інших почуттів. Ед Велч допоміг нам дати гарне визначення деяких почуттів, вніс якусь ясність. Але є також переживання, в яких наші почуття й емоції не впорядковані. Дуже складно їх «розфасувати» за категоріями, вони – ніби банка з різнокольоровими кульками.

   І в пісні Фантіни, і в переживаннях людей, які шукають Ісуса, і у вашому особистому житті або житті коханих людей, яким ви хочете допомогти, ви не зможете чітко визначити: «Ось тут я відчуваю провину, тут відчуваю сором, тут на мене просто тиснуть мої невдачі, а тут само-терзання, тут я відчуваю тривогу, страх і паніку, а тут я переживаю розпач, тут у мене тривожні сни, а тут добрі наміри, в яких усе пішло не так; тут я почуваюся покинутим і зрадженим, тут зі мною вчинили підло, тут мені самотньо, а тут я відчуваю невимовний, невимовний біль і горе, а тут я просто пригнічений і не можу нічого робити. Ось мої проблеми». Людські почуття скоріше нагадують НЕ банку з різнокольоровими кульками, в якій можна розібрати дрібні деталі ((яку можна розділити на окремі елементи)). Вона, скоріше, як повінь. Не можна розділити воду в потоці на складові: це вода, це бруд, тут частинки нафти, тут сміття, тут уламки будинків, тут мертві тварини, ось забруднювальні частинки і пісок, а це якісь мерзенні покидьки невідомого походження. Усе це просто обрушується в повені.

   Є це основоположне почуття потреби, яке відчувають люди, що шукають Ісуса в Євангелії ((У кожного, хто шукав Ісуса в Євангелії, було основоположне почуття потреби)). Воно стає конкретним, воно вбирається в певний одяг – ваш одяг, воно набуває подробиць вашого життя. Біблія дуже цікаво описує цю основоположну людську потребу: знайти когось або щось, що може впорядкувати внутрішній хаос. Біблія використовує досить узагальнені слова, а не розділяє все за категоріями. Використовуються слова «слабкий», «бідний», «нужденний», «пригноблений», «безпорадний». Якщо ви читали Псалми, ви впізнаєте псалмоспівця, який описує себе такими словами, волаючи до Бога, молячись до Нього. Але в цій повені ((кожна)) людина відчуває і переживає свої особисті почуття. Надзвичайно глибоке відчуття потреби рухає нею.

   Другий пункт – дуже важливий. Слова «Фантіна і я мали мрію» ((У мене і Фантіни була мрія)), лунають цим відчуттям нужди і зламаності, що не минає. Потім вони усвідомлюють, що в Ісусі щось є. Навіть на такому простому рівні, як думка: «Думаю, Він може мені допомогти. Він допомагає нужденним, зцілює хворих, прощає гріхи і Він друг грішників». Можна було б сказати, що це таке собі, як ми б його назвали, перед-теологічне розпізнавання Ісуса, яке ми зустрічаємо в Євангеліях, і найбільше ((найбільше)) – у євангеліста Луки.

   Помістіть себе в ці історії. Уявіть, що перший розділ Івана ще не був написаний. Вони не знають, звідки взялася ця людина. Вони не знають, що це Син Божий. Це так зване перед-теологічне розпізнання Ісуса. Вони не знають, що Сам Ісус їх шукає. Вони не читали 6-й розділ Івана. Вони не знають, що «Ніхто не може прийти до Мене, якщо не приверне Його Отець». Вони шукають Його і знаходять щось дуже просте, що ніби відповідає на їхню потребу. Мені здається, Він може допомогти мені. Мені потрібна допомога. Вони не знають, що має відбутися розп’яття і воскресіння. Вони не знають, що Ісус понесе їхню провину і сором на Собі Самому! Він Сам буде принижений, осміяний, катований замість них. Вони цього не знають. Вони не знають, як усе це буде. Вони не чули від Ісуса, що закон, пророки, Псалми і все в Старому Заповіті говорило про Нього. Старий Завіт ніби запускає 10 тисяч стріл – Ед Велч називає їх траєкторіями – і всі вони потрапляють у Євангеліє. Усі обітниці здійснюються в Ісусі. Вони всього цього не знають. Це внутрішнє, німе, перед-теологічне розпізнання когось ((розпізнання Того)), хто здатний допомогти. Послання до Римлян ще не було написано, вони не знають, як усе це працює і що це означає. Це напівусвідомлене розуміння. Вони не знають, хто ця людина, вони не знають, як усе це працює. Але є низка речей, які завжди присутні в цих історіях.

   Перше: мені потрібна допомога, у мене є проблема. Друге: ця людина здатна допомогти. Третє: «Допоможи мені!» Четверте: «Дякую». Це зміна, яка відбувається у стосунках. Це те, що відбувається між людиною в проблемі, яка просить про допомогу, і людиною, здатною допомогти, яка надає допомогу.

   Є дві історії в Євангелії від Луки, які я хотів би з вами розглянути. Це дуже цікаві історії. У них ідентична кінцівка. Є два місця в Біблії, де Ісус каже: «Віра твоя врятувала тебе. Іди з миром». Таке проникливе благословення Господа стражденним. Дві жінки в цих історіях приходять із різними потребами, різним відчуттям потреби, з різними проблемами.

   Першу історію я назву високою драмою за вечерею ((драма вищого суспільства?)). Вона описана наприкінці сьомого розділу Луки. Я спробую розібрати цю історію. У цій історії жінка описана як грішниця, вона зганьблена, це жінка з поганою репутацією ((… зганьблена. Мало того, вона була безсоромна, за нею вже закріпилася репутація)), вона винна. А ще її соромлять, її явно зневажають, на неї вороже поглядають. Вона – людина, яку суспільство не приймає. Вона ніби ця суміш, цей потік брудної води.

   Слухайте історію. Був фарисей, якого звали Симон. Він запросив Ісуса до себе. Ісус прийшов і сів за столом. І тут я буду цитувати: «І ось жінка одна, що була в місті, грішниця» – слово «ось» доволі цікаве, тому що ми не вживаємо його в повсякденному житті, це одне з біблійних застарілих слів. Це слово можна перекласти типу «воу, зупиніться і гляньте сюди, зверніть увагу». Розгортається історія, і раптово, камера сповільнюється, кадр наїжджає, і далі нам надається дуже детальний опис того, що відбувається. «І ось, жінка того міста, яка була грішницею» – і, до речі, не тільки кадр наїжджає і камера сповільнюється, а й уся атмосфера вечері ніби затихає, погляд усіх спрямований на цю жінку. Ця жінка не повинна була бути там, вона втрутилася. Вечеря не мала піти в цьому руслі. Коли вона дізналася, що Ісус буде на вечері в домі фарисея, вона взяла алебастрову посудину з миром, прийшла туди і почала підбирається до Ісуса ззаду, до Його ніг. Тоді люди їли лежачи, розтягнувшись на подушках. Вона стоїть позаду, ридаючи, починає омивати Його ноги своїми сльозами. Вона отирала їх своїм волоссям. Вона цілувала Його ноги і вилила на них миро.

   Це дуже дивна історія. Це дивна, незручна, неприємна історія. Що взагалі відбувається! Але водночас вона цікава. Люди здивовані, вони ставлять запитання, дивлячись на неї. Але Ісус розуміє, що вона робить. Він розуміє, що з нею любов одного разу зіграла злий і небезпечний жарт ((Він розуміє, що для неї «кохання» було чимось кепським і небезпечним)), але зараз вона дізналася і полюбила Його, вона висловлює Йому подяку ((дізналася і виявила справжню любов, вона вдячна Йому)). Ми ще торкнемося цієї теми.

   Але гості в домі так не думають. Коли фарисей, який запросив Його, побачив усе, що відбувається, він подумав усередині себе: «якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка торкається Його, бо вона грішниця». І в наступному вірші така іронічна ситуація, класичний для Біблії зворот: «Звернувшись до нього, Ісус сказав». Іншими словами, Ісус відповідає на думки іншої людини. Якщо хтось відповідає на твої думки, він близький до пророчого дару. Звернувшись до нього, Ісус сказав: “Симоне! Я маю дещо сказати тобі”. Симон ніби знову вмикає ввічливість – “Добре, кажи, Учителю”. «Один позикодавець мав двох боржників: один винен був п’ятсот динаріїв, а інший п’ятдесят, але оскільки вони не мали чим заплатити, він пробачив обом. Скажи ж, який із них більше полюбить його? Симон відповів: думаю, той, якому більше простив». Симон уже розуміє, що потрапив у пастку. «Ісус відповідає йому: правильно ти розсудив». Далі відбувається щось чудове. Камера знову наїжджає на жінку, Ісус зміщує Свою увагу, фокусуючись на ній, і каже Симону: «Чи бачиш ти цю жінку?» Адже те, що бачить Симон, відрізняється від того, що бачить Ісус. Ісус бачить те, що відбувається, а Симон бачив усе крізь скло сорому, презирства, ненависті й осуду. «Я прибув у твій дім, ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропила слізьми Мої ноги й обтерла волоссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, а вона, відколи ввійшов Я, Мої ноги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, а вона миром ноги мої намастила… Ось тому говорю Я тобі: Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить. А до жінки сказав Він: Твоя віра спасла тебе, іди з миром собі!» – як Ісус міг сказати, що численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила? – «Кому ж мало прощається, такий мало любить».

   По суті, Ісус критикує Симона. Це один із тих зворотів у Біблії, коли хтось низький, принижений, ганебний, потворний, поганий і грішний на вигляд, зрештою здіймається. Ісус дивиться на неї, фокусується на ній. Він називає те, що вона робить, актом чистої любові. І Він вказує на Симона, як на винного і присоромленого. Симон дурень, але він цього не знає. Симон не любить Ісуса. Симон не усвідомлює, що йому потрібне прощення гріхів і що Ісус здатний їх пробачити. У нього немає вдячності, йому нічого не потрібно. І в цій історії ми бачимо, як Ісус каже, що у Симона борг перед Ним. «Ти зобов’язаний Мені своїм життям». «Їй же сказав» – зараз Він говорить до жінки – “прощаються тобі гріхи”. І це викликає скандал. І ось як закінчується історія: «І ті, що лежали з Ним, почали говорити про себе: «Хто це, що й гріхи прощає?» Якщо хтось прощає гріхи, значить ці гріхи були проти нього. Як може Він так говорити? В історії вже присутнє презирство, насмішка, скептицизм, і плюс до всього – Той, хто прощає гріхи, сидить тут за столом.

   Ця жінка шукала Ісуса, переповнена любов’ю і вдячністю. Вона – Семюель Кроссман першого століття. «О, мій Друже, мій вірний Друже, я все життя буду любити Тебе, дякувати Тобі, знаходячи відраду в Тобі». Природно, є передісторія. Ось передбачуваний сценарій: вона чула, як Ісус навчає людей у натовпі, це описується трохи вище. Вона чула, як Він говорить, що Син Людський прощає гріхи. Вона побачила, що Він за людина. Вона побачила, як Він ставиться до людей. Вона побачила, як Він поставився до неї, як Він любить і приймає людей, як Він пробачив і облагородив її. Вона пережила Його доброту. Він вийшов їй назустріч просто посеред цього брудного потоку, в якому вона перебувала.

   Тут трапляється щось дивовижне. Пам’ ятайте, у цих людей якась перед-теологічна інтуїція. Це ніби раптове, примітивне, інтуїтивне розуміння того, що це за Людина. «Він допоможе мені в моїй проблемі, почує мене в моїй потребі. Він пробачить мені мої гріхи, Він прийме мене навіть із моїм соромом». Вона не могла ((не змогла б)) пояснити, хто такий Ісус і що Він прийшов зробити. Усе це було пізніше. Сьогодні Марк Девер розмірковував над значенням хреста щодо провини ((про те, що хрест означає для нашої провини)), а завтра Ед Велч говоритиме про значення хреста щодо сорому ((про те, що хрест означає для нашого сорому)), ви почуєте ці деталі. Але вона знала Його, вона знала щось про Нього, і ми можемо припустити, що вона інтуїтивно відчула щось, що має теологічне значення ((інтуїтивно отримала глибоке богословське одкровення)). «Ця людина благословить мене, а не прокляне! Він збереже мене, а не покине. Ця людина зверне Своє світле обличчя до мене, а не похмуро погляне. Він дасть мені благодать, не звинуватить і не знехтує. Він не відвернеться від мене. Він дасть мені мир, а не сум’яття». У передісторії вона робить крок Йому назустріч – «почуй мене, допоможи мені, прости мене, прийми мене. Дякую Тобі! Я люблю Тебе!» Вона була захоплена Його добротою, красою, милістю. Навіть не усвідомлюючи, що Він є Господом неба і землі, який прийшов заради неї на землю. Але вона вже захоплена Ним.

   І такі стосунки – це те, про що нам не варто забувати. Величезне благословення мати не просто внутрішню неосмислену потребу в Бозі, а й багату теологію, щоб розуміти, як усе влаштовано. Але ці речі ніколи не замінять цей звичайний людський зв’язок. «Ти мені потрібен, допоможи мені, Ти можеш допомогти мені, Ти допомагаєш мені». Тут відбувається щось особисте.

Друга історія. Я назву її «Несподівана публічна зустріч». Невеликий вступ до неї є наприкінці 8-го розділу Луки. Жінка страждала на кровотечу 12 років. Вона – інший вид ізгоя. Вона не грішниця, – вона нечиста, до неї не можна торкатися, вона в ганьбі, вона в нужді, вона ізольована. По суті, вона навіть не повинна була опинитися в натовпі. Вона робить людей нечистими. Її не раді бачити в суспільстві, як і ту грішницю в попередньому розділі.

   Ось контекст цієї історії. Біблійні історії настільки життєві! Є ((чоловік на ім’я)) Яїр, начальник синагоги, який падає в ноги Ісусові у своїй нужді, і благає Його прийти до нього в дім, бо його єдина 12-річна донька помирає. Схожий сюжет, є кричуща потреба, тільки тут вже не у ключі гріха. Тут присутній відчай – помирає єдина донька. Далі Ісус пробирається крізь натовп, це підкреслено в історії, намальована сцена натовпу. Там була жінка, – тут, можливо, мається на увазі це горезвісне «ось», бо ця жінка не повинна бути тут, – яка страждала на кровотечу 12 років. Цікаво, що доньці 12 років, жінка страждає 12 років. Вона витратила всі свої гроші на лікарів, і ніхто не зміг її вилікувати. Вона підійшла до Ісуса ззаду, із зусиллям пробираючись крізь натовп, вона доторкнулася до краю одягу Його, і негайно вичерпалося джерело кровотечі в її тілі. Це один із моментів, коли камера сповільнюється і показує деталі, великі кадри її обличчя, Його обличчя. Ісус сказав, «хто доторкнувся до Мене?» Він починає шукати її. «Коли ж усі заперечували, Петро сказав і ті, що були з Ним: Наставник! Народ оточує Тебе і тіснить». «Але Ісус сказав: Доторкнувся до Мене хтось, бо Я відчував силу, що вийшла з Мене». Він шукає її. «Жінка, бачачи, що вона не сховалася, з трепетом підійшла і, впавши перед Ним, оголосила Йому перед усім народом» – у присутності натовпу, у публічному місці, вона сказала це. Вона не повинна була бути там, вона була ізольована і принижена, але «вона сказала перед усім народом, чому вона доторкнулася до Нього і як негайно зцілилася. Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя врятувала тебе; йди з миром». Я знаходжу це дуже цікавим. Це надзвичайно ніжний момент. Ісус ніби каже: «Яїр прийшов до мене, бо його дочка помирає, а ти – Моя дочка, яка помирала. Я врятував тебе. Ти шукала мене, і ти знайшла Моє благовоління».

   Тут також є певна передісторія, бо ця жінка чула, що говорив Ісус, бачила, як Він зцілював нечистих людей. Вона чула, як Він відповів Яіру, коли той благав про допомогу. І вона виявляє ту саму реакцію ((і її реакція була точно такою ж)), хоча її потреба відрізняється від потреби жінки в попередній історії. «Мені потрібна допомога і ця людина здатна допомогти».

   Ще один коментар до цієї напрочуд цікавої історії. Що відбувається, коли камера сповільнюється? – Ісус ніби виводить її на сцену. У контексті сорому, відчуження, страху і провини, Ісус шукає її і звертає погляд усього натовпу на неї. Її сором зумовив її ізоляцію. Ісус виводить її на видне місце, щоб сказати їй, що Він її любить, що вона Його донька, що вона відновлена, здорова, прийнята, вона знову частина суспільства. Він виводить зганьблену людину з тіні в ясне денне світло, кажучи «віра твоя врятувала тебе; йди з миром». Він благословляє її.

   Дві історії, в яких присутній гріх, провина, сором, біль, горе, зломленість і потреба в Ісусі. А як щодо вас? Зрештою, кожен із нас стикається з вибором, фундаментальним вибором. На початку і посеред кожного дня, наприкінці кожного дня ми стикаємося з вибором смерті або життя. З одного боку – те, що я назву «анти номер 6» – це прокляття, ви відчуваєте почуття розгубленості. Там ви отримуєте чистий досвід Фантіни, у підсумку ви втрачаєте все. Це не благословення. Ви самотні, і все висить на вас. Ніхто не охороняє вас, ніхто не піклується про вас. Навколишні дивляться на вас несхвально. Люди засуджують вас, вони пліткують, зраджують вас, підривають довіру, ніхто не прикриває вас, люди можуть прикидатися вашими друзями, вони хочуть отримати щось від вас. Ви живете у важкому і непростимому світі, в якому немає благодаті, немає милості й доброти. Якщо хтось вас і знає, то відвертається від вас із презирством. Ніхто не звертається до вас із любов’ю. Ви один на один зі своїми проблемами. Ви не оточені миром. Це анти-благословення, так би мовити.

   З іншого боку – благословення. Бог благословить вас. Бог захистить вас, буде опікуватися вами, збереже вас.  Бог приглянеться до вас світлим обличчям Своїм. Він буде шукати вас, щоб поглянути на вас, навіть якщо ви й самі шукаєте Його ((І коли ви станете шукати Його, ви виявите, що Він уже давно шукав зустрічі з вами)). Бог буде милостивий до вас. Бог зверне своє обличчя до вас, і дасть вам мир. І ви зможете просити саме тієї допомоги, яка вам потрібна, у Того, хто здатний допомогти.

   Це якась особистісна транзакція ((Це ніби особиста угода)). Люди, які шукали Ісуса, відчували потребу. Вони розпізнали в Ньому того, пізнання про кого могло б розв’язати їхні проблеми ((Вони розуміють: знаючи Цю Людину, мої найглибші проблеми будуть вирішені)). І ось що чудово – і це йде всупереч нашому звичному мисленню – подумайте, якщо ви знаєте про свою провину, ви можете бути прощені. Якщо ви не знаєте своєї провини, ви не можете бути прощені. Якщо ви знаєте про свою слабкість, ви можете здобути силу. Якщо ви знаєте, що вам не вистачає мудрості, ви отримаєте мудрість. Якщо ви обізнані про свою зломленість, ви можете стати цілісним. Якщо ви знаєте, що ви один із безликих людей, ви можете стати кимось з ім’ям і метою в житті – ви можете отримати білий камінь, про який знаєте тільки ви і Бог. Якщо ви знаєте, що ви припустилися помилки в житті, ви можете бути посаджені біля потоків вод і приносити плід у свій час, і бути успішним у всіх справах. Якщо ви бездомні, і знаєте про це, ви можете знайти дім. Якщо ви не знаєте, що ви бездомні, ви навіть його не шукаєте. Якщо ви не знаєте, що ви зламані, ви не шукаєте відновлення. Якщо ви не знаєте, що ви заблукали, ви не можете бути знайдені. Якщо ви не знаєте, що ви сліпі, ви не можете отримати зір. Якщо ви не усвідомлюєте, що ви в проблемі, ви не можете примиритися з Богом. Це Божественний парадокс – щоб піднятися, потрібно схилитися. Ті, хто смиряться, будуть піднесені. Це дивовижний парадокс. Ось що означають наші стосунки з нашим Господом, нашим Спасителем.

   На закінчення прочитаю анекдот. Августина одного разу запитали: «У чому три основні принципи вашого християнства?» Він сказав: «Ну, знаєте, коли я вивчав риторику, був такий відомий римський риторик. Його запитали: «Які три основні принципи всієї риторики?» Він сказав: перший принцип – подача. А другий принцип – подача. А третій принцип – подача». І Августин сказав: «Коли йдеться про християнську віру, є три принципи. Перший принцип: смирення, а другий принцип – смирення. І третій принцип – смирення». Смирення в усвідомленні своєї потреби. Смирення в тому, щоб попросити про допомогу. Смирення в тому, щоб сказати «Дякую» і полюбити того, хто допоміг вам. 

   Я б хотів, щоб ми помолилися разом. Нас тут багато, і навряд чи вийде особиста атмосфера, тут прямо як на площі. Але стежте за моєю думкою. Я б хотів, щоб ви подумали про те, в якій сфері ви потребуєте допомоги. Є багато проявів допомоги, як ми вже бачили. Є цей брудний потік, у якому в кожного свої складові. У чому проявляється ваша потреба в допомозі ((У якій сфері ви потребуєте допомоги))? Хто може допомогти вам? Що вам потрібно з цього переліку – благословення, охорона, світло Його обличчя, милість, турбота про вас, мир? Що найбільш точно відповідає на вашу потребу? Потім попросіть про допомогу, і скажіть «дякую». 

   Я поведу в молитві, а потім зроблю паузу, під час якої у вас буде час самим подумати і помолитися.

   Господи, дякуємо Тобі за те, що коли ми чесні з Тобою, Дух допомагає нам у наших немощах, що сила проявляється в немочі, і що Ісус співчуває нам у слабкості, і що наш Первосвященик може чинити милостиво й довготерпляче з тими, хто заблукав і помиляється, бо Він Сам був схильний до слабкості. Дякуємо за те, що ми сильні у своїх немочах, і усвідомлюючи свою провину, ми отримуємо прощення, переживаючи сором, ми переживаємо покриття, у нашій зламаності ми стаємо цілісними, у смерті ми отримуємо вічне життя. Коли ми бачимо свою дурість, ми знаходимо мудрість. Господи, почуй нас, коли ми просимо Тебе про допомогу. Господи, почуй нас, коли ми говоримо «дякуємо Тобі». Дякуємо Тобі, дякуємо Тобі. Величезне дякуємо за те, що Ти виходиш назустріч там, де ми найбільше Тебе потребуємо. Ми любимо Тебе і ми вдячні Тобі. Ми хочемо знати Тебе. Ми хочемо перетворюватися на Твій образ. Ми просили в ім’я Ісуса. Амінь.