Розуміння проблеми самоушкодження/членоушкодження

Сьогодні ми поговоримо на тему членоушкодження або самоушкодження. Я знаю, що це таке. Оскільки в мене є досвід заподіяння собі шкоди. Моя залежність від цього тривала 17 років. Тому я трошки розумію обидві сторони цієї медалі.

Структура нашої зустрічі буде схожа на літеру “U” – перші 40 хвилин ми будемо все спускатися і спускатися, вниз і вниз – що таке самоушкодження, як люди починають це робити, яку роль відіграє самоушкодження. Тому якщо за цей час ви відчуєте депресивний стан у себе, не хвилюйтеся – це частина плану. На половині нашої зустрічі ми повернемо і будемо йти вгору, щоб показати, як люди можуть вибиратися з цього стану членоушкодження до свободи.

Ми можемо часто стикатися з випадками завдання собі шкоди. Про це говорять у новинах, ви читаєте про це в біографіях відомих людей, коли знаменитості розповідають про свою боротьбу з цим. Можливо, ви навіть і не підозрювали, що деякі люди, припустімо актор Джонні Депп, олімпійська спортсменка Келлі Холмс відкривають деякі подробиці своєї боротьби з нанесенням собі тілесних ушкоджень. В інтернеті ви можете багато про це прочитати, де порушується питання про членоушкодження. Хоча іноді про це пишуть, ніби підбадьорюючи людей це робити.

У наших церквах багато людей, які борються із самоушкодженням. Але статистика не дає чітких і конкретних цифр. Справжня картина прихована. Але вважають, що близько 13% дітей 11-16 років намагаються і завдають собі шкоди в той чи інший спосіб. У чому ми можемо бути впевненими, то це в статистиці про кількість випадків, з якими звертаються до невідкладної допомоги за останні 2 роки. Кількість дітей 10-14 років збільшилася на 70%.

Це не тільки питання підлітків. Якщо ви працюєте з дорослими, кожен третій дорослий, який звертається по психологічну допомогу, також має досвід нанесення тілесних травм. Вони можуть не звертатися по психологічну допомогу саме через самоушкодження, це може бути лише як супутнє явище. І в церкві обов’язково є така людина, хто з цим бореться або боровся в минулому. Це цілком звичайне явище сьогодні.

Тому нам варто розібратися в цьому питанні, що таке членоушкодження, яку роль воно відіграє в життях людей.

Самоушкодження – це навмисне заподіяння собі фізичного болю або травми з метою задовольнити якусь емоційну потребу (і принести полегшення) – зазвичай прихованими способами, завжди такими, що впливають на духовне здоров’я.

Ми розберемо з вами, що означає це визначення на практиці. З якими видами самоушкодження ви стикалися у своєму служінні? Або з дорослими, або з дітьми. У який спосіб люди завдавали собі шкоди?

Порізи. Напевно, найпоширеніша форма самоушкодження, яка спадає на думку.

Бити себе або бити стіну кулаком. Щипання, кусання, виривання волосся. Протикати гострими предметами шкіру, або заганяти щось таке під шкіру. Опіки. Величезну кількість прикладів можна навести.

Самоушкодження включає в себе все, що завгодно, що може заподіяти нам фізичної шкоди, роблячи це цілеспрямовано. Можливо, це дивно дивитися на такий список, враховуючи, що ми намагаємося навпаки позбутися болю, а не шукати, як цього болю собі завдати. І ми повинні мати величезне серце, співчуваючи таким людям, намагаючись допомогти їм у їхній боротьбі із самоушкодженням.

Ви можете подивитися на цей список і не розуміти, чому люди допускають такі дії. Але давайте будемо чесними і розберемося, чому відбувається членоушкодження.

Оскільки ми всі тут християни, ми всі знаємо деякі непогані способи, як упоратися зі стресом. Ви знаєте, такий стан, коли ви приходите з роботи, після важкого дня, голова ось-ось закипить… І ми знаємо, що найкращий спосіб – це молитися, почитати Писання, отримати підбадьорення від брата чи сестри у Христі, згадати проповідь. Особисто я роблю тістечка. Як варіант. Я знаю, що тістечка не мають духовного творчого сенсу або якихось таких якостей. Я знаю, що це не змінить моєї ситуації. І я знаю, що лікарі мені вже говорили про мій високий рівень холестерину, щоб я не їла тістечка і печиво. Але я іноді роблю те, що для мене погано під час стресу. Хоча я і знаю, що мені це не допоможе. Але якщо ви з’їсте печиво, тістечко або щось на кшталт того, йдучи додому, не подумайте, що в такий спосіб ви займаєтеся членоушкодженням. Це не те, про що я тут говорю.

Хоча ми маємо знати, що бувають моменти, коли ми розуміємо, що це не принесе нам жодної користі під час стресу. Але ми розуміємо і те, коли люди щось роблять, що їм це тільки шкодить. Іноді це можуть бути звичайнісінькі рутинні речі, які ми робимо день у день.

Хоча це і насильство над собою, це не бездумне насильство над собою. Є реальні причини, чому люди займаються членоушкодженням.

Є 4 основні функції, які виконує в житті людини самоушкодження:

• покарання;
• очищення;
• контроль;
• відчуття.

Я постараюся дуже простими словами пояснити ці функції. Сподіваюся, ви всі досить мудрі, щоб зрозуміти, що життя набагато пухнастіше, ніж я розповім про нього зараз. Давайте розглянемо ці функції по черзі.

Покарання. Членоушкодження як форма покарання самого себе. Кожен із нас звик до тієї ідеї, що, якщо ми зробили щось погане, ми повинні понести за це покарання. Наприклад, якщо ви дворічна дитина, яка відібрала у свого брата іграшки, вас можуть поставити в куток. Або ви вчитеся в школі і сказали вчителю, що ваше домашнє завдання з’їв собака, хоча у вас тільки золота рибка, вас також буде покарано. Ви перевищили швидкість на дорозі, вас зафіксувала камера, ви отримаєте штраф. Тобто, ми знаємо, що, порушуючи правила чи закон, має бути покарання після цього.

Але буває так, що ви зробили щось протизаконне, або відчуваєте, що робите щось не так, але розумієте, що покарання не настало. Ви відчуваєте усередині себе, що правосуддя не настало. Ви розумієте всю ситуацію, через яку у вас виникло почуття провини. Буває, що вас хтось образив, але ви відчуваєте і свою провину в цьому. І коли вони б’ють себе або в інший спосіб карають себе, це почуття провини трохи пригнічується. Тому що вони одразу ж відчувають, що справедливість восторжествувала. І вони трохи заспокоюються. Самопокарання може бути досить потужним способом нанесення шкоди собі.

Очищення. Наочний приклад – повітряна кулька.

Я думаю, всі знають те відчуття, коли тиск наростає, наростає і наростає всередині нас. Це ті емоції, які вирують у нас і навколо нас. Ви відчуваєте такий момент, коли все в житті відбувається не так, все накопичується і накопичується – робота, сім’я, здоров’я. І тоді за прикладом цієї кульки в нас є три варіанти.

Перший – просто втратити, залишити над усім цим контроль, поки все не вирішиться своєю чергою так чи інакше. Але найчастіше ми не хочемо втрачати, віддавати контроль над своїм життям.

Другий спосіб – дехто вважає, що це єдиний можливий варіант – вибухнути в гніві. “Ось я їм покажу, як я почуваюся, це вони в усьому винні, так, я буду кричати і сваритися, і мені байдуже, ображу я когось цим чи ні”. Такий варіант реакції на тиск, який наростає в нашому житті. Але багатьом такий варіант неприйнятний. Ви, можливо, так робили раніше, але зараз ви вже так не можете.

Третій спосіб – це той випадок, коли люди можуть завдавати шкоди самому собі. Ви насправді не позбуваєтеся тиску всередині. Ви робите невеликий “отвір” у тілі, тож тиск поступово зникає. Це досить символічно. Через цей “отвір” ви даєте вихід усьому негативному, що є у вас всередині. Але виходить не все, а лише маленький потік повітря. Коли, можливо, кров капає після порізу, з нею виходить і щось погане. Або принаймні такі думки.

Звісно, так не може довго тривати. Це не рішення, яке може тривати довго. Тому що від завдання собі шкоди ви також відчуваєте провину і сором, і ви знову завдаєте собі шкоди. І таким чином ви ніколи не дійдете до точки, коли повітряна кулька буде порожньою, оскільки вона весь час накопичує цей тиск.

Так, це може спрацювати в якийсь раз, але я в жодному разі не схвалюю і не закликаю до самоушкоджень ні в якій би то не було формі. Але іноді ви можете відчути, ніби те, що вам заважало, ось – ви нарешті позбулися цього. Але це акт контролю, і не для всіх підходить такий варіант самоочищення.

Контроль… Можливо, молода людина відчуває, як усе виходить з-під її контролю: усі кажуть їй, що робити, – вчителі, молодіжні лідери, батьки, тренер, а потім вони приходять у церкву в неділю, і Бог каже, що їм робити. Ми знаємо, що Бог нам не каже робити щось погане. Але в них відчуття, що вони втратили контроль над своїм життям. Постійно є хтось, хто каже, як їм поводитися, як вони мають думати, діяти. Ніби вони маріонетки. Тому членоушкодження може бути певним відновленням. Вони говорять про те, що, якщо вони не можуть контролювати, що відбувається навколо, вони можуть контролювати свою шкіру, припустимо. Я не можу контролювати своє життя, але я зможу контролювати, коли робою щось зі своїм тілом. Мені необхідно те, що я можу контролювати.

Відчуття. Або придушення відчуттів, якщо ви не хочете відчувати біль. Ви приймаєте знеболювальні. Або створення відчуттів, тобто ви робите щось, щоб отримати ці відчуття. Це може бути жахливо, але це краще, ніж не відчувати взагалі нічого. Бо ми не любимо той стан, коли ми взагалі нічого не відчуваємо.

Отже, самопокарання, самоочищення, самоконтроль, самовідчуття (створення або придушення). Чотири основні способи, 4 функції завдання собі шкоди.

Коли людина бореться, це того варте. Ці всі способи завдання собі шкоди – лише на короткий час, але вони можуть принести полегшення від того, що відбувається.

Іноді це все відбувається приховано. Але іноді самобичування привертає увагу інших. І очевидно, коли хтось уперше говорить про завдання собі шкоди, вони ніби розмахують прапором, говорячи про те, що вони зробили. Але насправді, все не так. Є багато інших легших і менш болісних способів привернути увагу, ніж членоушкодження. Це коли ми беремо емоції під контроль, життя під контроль. Це те, що впливає на наше духовне здоров’я.

Ви можете бути християнином і завдавати собі шкоди. Але це не той шлях, який задумав Бог для вас. Господь Ісус поніс уже все покарання на хресті, Він помер на хресті за нас, нам не потрібно себе карати. Він вибілив усі наші гріхи біліше снігу, Він очистив нас. Як ми можемо очистити себе самі? Якщо Ісус найсильніший Цар і наймудріший лідер, нам немає сенсу встановлювати самим контроль над нашим життям. І якщо Ісус покликав нас до життя, до повноти життя, як говориться в Івана 10:10, тоді нам не треба створювати або пригнічувати відчуття в нашому житті. Є кращий шлях. Шлях за Христом, який зможе вгамувати справжній біль, що приводить людей до нанесення собі шкоди.

Варто також зазначити, що заподіяння собі шкоди і спроба самогубства – не одне й те саме. Вони можуть бути схожими. І якщо ви лікар невідкладної допомоги, лікувати іноді доводиться ці випадки у схожий спосіб. Якщо хтось наковтався пігулок або сильно порізався, їм треба зробити промивання, нанесення швів. Але в плані мети вони суттєво розходяться. При спробі самогубства людина хоче позбавити себе життя. Той, хто завдає собі тілесних каліцтв, намагається жити далі. Вони намагаються продовжити своє життя. Це саморуйнування, що дає їм змогу утримувати той хаос, який є в їхньому житті під контролем, щоб жити далі. Вони не здаються. Такі люди можуть довго завдавати собі шкоди, і розуміючи, що це ні до чого не призводить, вони можуть дійти висновку про самогубство. Але в більшості випадків такі люди все одно чіпляються за життя. І це хороша новина.

Давайте подивимося, як люди приходять до членоушкодження. Дуже важливо розуміти, чому люди роблять це. Чому вони приходять до таких жахливих дій. Є три чинники, які є спільними для всіх. Історія кожного відрізнятиметься, кожен робитиме свій акцент. Немає стандартного шляху. Але є спільні риси.

Перше. На людей вплинула болюча ситуація в їхньому житті. Це може бути булінг у школі, фізичне насильство від батьків, сексуальне насильство, це може бути виховання, коли ти маєш бути в усьому ідеальним – у навчанні, роботі. І часто дитина відчуває, що вона не може бути такою ідеальною. І вони приречені на постійний провал. І тут часто залишається біль. Біль від насильства, від булінгу. Це не єдиний чинник. Бо якби тільки біль приводив би людей до нанесення собі шкоди, тоді більшість би це робили навіть серед нас. Мають бути й інші чинники.

Друге. Неправильні переконання про Бога, нас самих і світ, у яких нас переконує наш біль. Зараз ми прочитаємо три уривки різними голосами. М’яким, солодким голосом; ніби говорить Бог; і трохи підлим голосом. Ми прочитаємо їх перед дзеркалом.

Біблія каже, щоб ми дивилися на слова Писання, як на дзеркало. Яків каже, що ми дивимося на Писання, в якому бачимо справжніх себе. І якщо ми коротко подивимося на те, якими ми є, що ми за люди, воно прозвучить приблизно так. Говорячи це, ми дивимося на себе в біле дзеркало, яке відображає Божий погляд на нас.

“Ти в Божому образі, тебе безмірно любить Творець всесвіту, який знає, що тобі необхідно найбільше – це прощення гріхів, примирення з Ним, скромність”.

І це те, що ми бажаємо людям, щоб вони знали про себе. Ми не хочемо бути наївними. Ми грішні. Але ми також не хочемо бути в депресії. Ми в Божому образі, ми цінні в Його очах. Ми усиновлені Ним діти, улюблені, обрані, змінені, прагнемо до небес тощо.

Ми як християни тримаємо фокус на цьому дзеркалі. Ніхто, звісно, не може бути завжди ідеальним, але наша мета – бути такими, якими нас бачить Бог.

Але іноді культура має трохи інший погляд. Іноді в культурному середовищі це спотворюється в бік надто зворушливого погляду на самих себе. Це ніби рожеве дзеркало ляльки Барбі. Воно повністю спотворює сенс того, що відбувається.

“Ти неймовірний! Ти чудовий! Ти ідеальний такий, як ти є! Твоя боротьба – це не твоя вина! Ніколи не змінюйся! Завжди будь вірним собі!”

Іноді світ хоче, щоб ми дивилися на себе як на ідеальних, яким не потрібно змінюватися. Часто такі люди не страждають від заподіяння собі шкоди, але мають цілий набір інших речей, з якими вони вступають у боротьбу.

А ось люди, які дивляться на себе в темне дзеркало, розуміють, що вони невдахи, вони нічого не можуть виграти, що тіло їхнє не ідеальне. Є явне спотворення дійсності.

“Ти даремна людина. Ніхто тебе не буде любити. Ти жалюгідний черв’як. Який сенс у тому, що ти є на цій землі!”

І ці слова можуть впливати день за днем на таких людей. Вода камінь точить. Навіть якщо в них чудова християнська сім’я, яка молиться за них, проводить із ними час, вони ходять у чудову церкву. Але одного разу, коли настає момент болю, їхній погляд звертається на це ось дзеркало. І коли біль посилюється, їхній погляд прикутий до цього дзеркала, чуючи ці слова, вони починають справді вірити, що вони марні, що їх ніхто не цінує.

Звісно, коли ви вірите, що ви цінна Божа дитина, яка жадає вічності, прощена, вам складно буде завдати собі шкоди. Але якщо ви свято вірите, що ви – ніхто, так легко нашкодити собі.

Отже, коли люди вирішують завдати собі шкоди, вони переживають глибоке відчуття болю. Вони починають саме через це завдавати собі шкоди. Вони починають думати про себе, про Бога, про світ навколо них, що все несправедливо, все неправильно. Що все їхнє життя коту під хвіст.

Ви бачите, як хтось робить те, що їм нібито допомагає, і ви намагаєтеся спробувати це теж. Що вам втрачати? Якщо це допомагає знаменитостям, якщо про це пишуть в інтернеті, чому б не спробувати? І коли це приносить маленьке полегшення, а потім ще й ще, ви розумієте, що, може, це і є вихід. І завдання собі шкоди стає частиною вашого життя. У когось це триває кілька днів, тижнів, і потім усе припиняється. А хтось стає залежним від цього. У мене це тривало 17 років, перш ніж мені нарешті вдалося позбутися цього. Це не зовсім хімічна залежність, хоча тут виробляється ендорфін, який призводить до певної залежності. І психологічно це є залежністю. І для мене було важливо зробити це, завдати собі шкоди, зробити порізи, а не піти з друзями, або зайнятися чимось іншим. І звичайно це займає всю вашу увагу, вам складно переключитися на щось інше. І тільки якщо ви трохи заспокоюєтеся, ви можете продовжувати нормальне життя.

Чи може бути вроджена схильність до членоушкодження? Так, загалом може бути генетична схильність до такого роду боротьби. Загалом, діти з раннього віку починають відповідати, реагувати на тиск, який вони відчувають, вони можуть помічати багато чого, що відбувається навколо них. І якщо батьки були схильні до нанесення собі шкоди, це може передатися і їхнім дітям. І про це потрібно говорити.

Щодо обжерливості, то так це теж одна з форм нанесення собі шкоди. Хтось скаже, що це цілковита нісенітниця, що зовсім інше. Але тут можна провести певну паралель, зокрема, що стосується анорексії, наприклад.

Членоушкодження – це явище, якому вже понад 2000 років, тому тут немає нічого нового. Був час, коли церква навіть схвалювала самобичування серед ченців (умертвіння плоті), і це було цілком нормально, і це було частиною церковної історії. Звісно, це не зовсім відбувалося, як ми бачимо це зараз. Зараз багато пишуть в інтернеті, і молоді люди слідкують за цим, і потрапляють у такі пастки. Іноді люди знаходять про це в інтернеті, а до цього навіть і не підозрювали про такий вид управління стресом.

Що стосується субкультур та їхнього впливу на це явище, я думаю, тут варто говорити про ширший вплив таких субкультур взагалі. Вони шукають способи привернути на себе увагу. Це готи, це різні націоналістичні групи. Серед таких груп нанесення собі шкоди може відбуватися масово, одночасно. Це розглядатиметься, як певний ритуал, долучення до групи. Це привернення до себе уваги. Питання має бути поставлене, а що привело людину до того, що вона хоче бути серед цих людей, членом цієї групи?

Якщо ми говоримо, наприклад, про школи, то це теж якась підгрупа. І звісно, підлітки зазвичай дивляться один на одного, порівнюють себе один з одним, і вплив є величезний. Вони намагаються перейняти одне в одного те, що впливає тим чи іншим чином на них. Ви робите те, що роблять ваші друзі, особливо якщо ви проводите багато часу разом.

Отже, ми рухаємося далі і будемо підніматися вгору, шукатимемо і дізнаватимемося, в чому ж справжня надія криється для людей, які борються. Найзахоплююче це те, що в біблійному душеопікунстві завжди має бути надія. Одного разу мені сказали, що я повинна змиритися зі своїм становищем, що так уже буде весь час. У мене була сильна депресія. Але дуже добре, що мене це дуже сильно розлютило. Я хотіла довести протилежне. І це якраз стало тим переломним моментом для мене.

Тут може з’явитися відчуття, що, якщо завдання собі шкоди пройшло якийсь рубіж, тоді ти просто застряг на цьому моменті. І буває, люди борються з цим усе життя. І Бог не дає гарантій повного зцілення кожному, хто лише бореться з цим. Бог, якого ми бачимо в Біблії, – це Бог надії, Бог змін. Ніхто не повинен залишатися на місці, потрібно рухатися, щоб перетворюватися на образ Христа, рухатися до свободи.

І я хочу, щоб ми засвоїли три речі, перед тим, як ми будемо рухатися далі.

Це важливе тріо, без яких ми не обходимося в пасторському піклуванні.

Отже перше, кордони. Моє побажання, якщо ви працюєте з підлітками, переконайтеся, що у вас прописано про захист прав дітей у вашій церкві в питаннях, що стосуються завдання собі шкоди. Щоб була відповідальна людина за це питання. Щоб знати кому говорити і що робити далі. Коли у вас є хтось під пастирською душеопікою, хто ще неповнолітній, коли, в яких випадках треба обов’язково говорити батькам, ставити їх до відома. Це потрібно обумовлювати в церкві, щоб вас не застала така ситуація зненацька.

Також мають бути розумні межі дозволеного в питанні того, коли до вас можуть звертатися. Ніколи не говоріть фразу “Можеш телефонувати в будь-який час”. Ніколи. Краще сказати “Пишіть мені на електронну пошту в будь-який час. Коли в мене буде можливість, я відповім”.

Друге. Це не обговорюється навіть. У підтримці людей, хто завдає собі шкоди, має бути обов’язково Біблія. Ми думаємо, що повинні використовувати Біблію на проповіді, на вивченні Біблії, у бесідах один на один. Але обов’язково в бесіді з людьми, які перебувають у боротьбі з гріхом, має бути Біблія, люди мають чути, що Бог говорить через Своє слово. Ми можемо сказати, як ми любимо ту чи іншу людину, але вона має почути, що Бог говорить їй про це. Такій людині необхідний цей доказ. Коли вона чує його з Писання, це допомагає їй бути більш наполегливою у своїй боротьбі. Ми знаходимо там істину.

Ну і третій пункт. Ніколи не проводьте душеопікунство без “бегемотів”. Серйозно. Ви читали історію Йова? Наприкінці книги (39-40 гл.) Йов каже Богові, про що це все? І відповідь Бога обширна і дуже поетична. Бог говорить про різних звірів, птахів. І основним став фрагмент про бегемота. ВИ можете створити тут і зараз бегемота? А БОГ може! Тому нам потрібно вказувати людям на Бога, який може зробити все. Бог каже нам “Ви не можете створити бегемота. Тільки Я!” Вказуйте людям на Творця бегемотів. Можете використовувати магнітики, маленькі фігурки з бегемотом, просто як знак, символ того, що Бог сильніший. Це моє нагадування собі, що я не можу зробити все. Але потрібно вказувати людям на того, хто може, на Спасителя.

Зараз ми говоримо про чотири базові елементи, які ми повинні тримати в голові. Давайте подивимося, як ми можемо допомагати комусь вибратися з цієї залежності від членоушкодження.

Отже, уявімо. Андрію (це може бути для прикладу чоловік чи жінка – на ваш вибір) 19 років. Працюючи в магазині 6 днів на тиждень, Андрій має деяку фінансову незалежність, але все ще живе вдома з батьком, який роками завдає йому словесних, а іноді й фізичних образ. Андрія люблять на роботі, але він погано справляється з клієнтами. Коли приходять скарги, Андрій заходить у складську кімнату і завдає удар за ударом по своїй руці.

Давайте обговоримо кілька запитань. Через який біль доводиться йому проходити? Які можуть бути його неправильні переконання? Яку функцію може виконувати завдання собі шкоди в його житті? Давайте припустимо деякі варіанти. Звісно, ми не можемо робити повних висновків з тієї короткої інформації, яка у нас є. Але коли ви вперше спілкуєтеся з людиною з подібною проблемою, ви також не маєте великого обсягу інформації про їхнє життя. І іноді нам потрібно більше інформації дізнаватися у людей, які їх оточують. Ну, і ми не можемо ж почати взагалі з чистого аркуша, взагалі не володіючи будь-якою інформацією. Тому виходячи з того, що ми маємо, ми робимо деякі припущення про те, що може відбуватися в їхньому житті.

Отже, ми можемо сказати, що він зазнає словесного та фізичного насильства вдома, він працює 6 днів на тиждень, це вимотує його. Він живе вдома. І тут момент, що він не може не бути там, де він бути не бажає. Це завдає серйозного болю також.

І він також не зовсім справляється з роботою. Таке теж буває. Кожен із таким стикається на роботі. Якщо ми говоримо про магазин, можуть бути не дуже адекватні покупці. Я буваю таким покупцем, коли щось роблять не так, як я замовляла, припустімо.

Отже, у житті Андрія достатньо болю. І він часто думає про те, що з ним щось не так, не так зі світом, не так із Богом. Що відбувається в його голові? Які його переконання неправильні? Його не люблять. Недолюблюють. У цій ситуації зовсім не йдеться про матір: де вона, що з нею сталося, чому її немає в житті Андрія. Тут явно не вистачає материнського чинника.

З цього опису ми бачимо, що він заслуговує на покарання, коли щось він робить не так на роботі, він ніби розплачується за свої недоліки. Що стосується насильства – він зазнає і фізичного, і словесного. Перше рідко обходиться без другого. Емоційне насильство також має сильний вплив на людину.

Він також може відчувати, що він не гідний син, що він не має цінності в цьому світі, як дитина, як співробітник тощо. І він не може контролювати свої емоції, поки не зайде в складську кімнату, щоб завдати собі каліцтва.

Тому ми завжди повинні звертати свій погляд до Бога, як до небесного Отця. Але бувають ситуації, коли батьки ображають дітей, дітям складно сприймати Бога, дивитися на Нього з позиції дитини, оскільки її рідні батьки ображають її. І це призводить до того, що дитина починає собі завдавати шкоди, таким чином ніби спокутуючи свою провину. І коли щось відбувається на роботі не так, що необхідно зробити? Очиститися.

Давайте тепер подивимося, як ми можемо допомогти Андрію?

Наведена нижче структура “Люби, Знай, Говори, Роби” ґрунтується на роботі Пола Тріппа в його книжці “Інструменти в руках Відкупителя”.

Ми повинні робити ці кроки один за одним, коли ми повинні допомогти людині, підтримати її.

Я не кажу, що вони миттєво спрацюють і дадуть моментальний ефект. Але роблячи це, ми створюємо оточення, де люди можуть зростати в благодаті Божій з любов’ю, мудрістю, добротою, у Біблійному вченні.

Отже, перше. Люби.

Ми маємо показати людині, що Бог її любить. Щоб вона справді зрозуміла це. Бо іноді виникають розбіжності між тим, що ми проповідуємо, і як ми живемо. Я сподіваюся, це не стосується нас із вами. Іноді ми можемо почути на проповіді слова про те, що ми прощені, що все так добре, що ми заспівали гімн, подякували Богові, а потім приходимо додому, і думаємо, які ж ми нерозумні та інше. Я не можу повірити в це, я ніколи себе не пробачу за це і т.д. І ви дивитеся на Бога з погляду Старого Заповіту або Євангелія, ви бачите силу Ісуса або Небесного Отця, ви молитеся, але всередині вас відбувається щось незрозуміле. І в людей, які завдають собі шкоди, часто відбувається ось ця невідповідність між тим, що вони чують, і тим, що відбувається з ними, в їхньому житті.

У таких випадках необхідно намагатися обирати вірш із Біблії, який резонує вам, вашому стану, може дати вам заспокоєння того болю, який є у вас, слово, що заміщає ті неправильні переконання, та просто роздумувати про це хоча б хвилин 20 на тиждень. Ви можете ділитися цими віршами з друзями. Нехай ці вірші з Біблії вкорінюються у вашій свідомості. Нехай вони сяють вам щодня. Слова розради з Біблії можуть надихнути вас, дати надію, застосовуйте їх у своєму житті якомога частіше.

Отже, як душеопікуни, ви виявляєте співчуття до людей, чиї серця розбиті. Я не знаю, як у вас. Чи відкрита ваша церква, чи відкриті люди. Дуже добре, коли люди в церкві розуміють, що вони слабкі. І добре, коли в церкві немає дива на парковці. Це ситуація, коли сім’я збирається вранці в неділю до церкви. Усі вранці мотаються, хто у ванній застряг, хто не хоче вставати, комусь треба вивести на прогулянку собаку, а ніхто не хоче, всі один на одного кричать… а коли приїжджають до церкви, і відчиняються двері автівки, усі заспокоюються, заходять до церкви, вітають один одного, кажуть, як усе ідеально і все добре. Це та реальність, яка існує в церквах. Має бути відкритість, і ви маєте про це говорити в церкві також. Я раніше ходила до церкви, і була просто розчарована, оскільки ніхто не був справжнім. І мені сказали, щоб я теж “грала”. Але так не повинно бути.

Я прийшла в біблійне душеопікунство через вкрай важкі ситуації. Я проходила реабілітацію тричі від трьох різних залежностей – алкогольної, харчової, і членоушкодження. Коли я розповідаю про це своє свідчення, після цього до мене підходять люди і кажуть, що вони борються з порнографією, з харчовою залежністю, з різними іншими проблемами. І люди щасливі бути справжніми. Нам потрібні церкви, де люди будуть відкриті, можуть ділитися одне з одним навіть протягом тижня. Які проявлятимуть любов.

Щоб церква не була голослівною, ви маєте бути разом один з одним, проводити разом час за кавою, говорячи про футбол, ділитися, про що була проповідь. Ми можемо це обговорювати на малих групах. Якщо тут є пастори, не дозвольте вашій церкві залишатися без малих груп протягом тижня. Будьте практичними, щоб заявлене на проповіді мало практичне втілення в житті.

Є книжка під назвою “Webster. The preacher duck”. Це книжка з картинками про качку, яка ходить до церкви, і вона все хоче літати. Але коли вона повертається додому, вона тут же швиденько йде на ставок, де любить плавати. Тому наші слова і бажання не повинні розходитися з діями.

Потрібно бути люблячим душеопікуном. Не панікувати. Любити людей. Люди – не проєкти, це люди. Давайте співпрацювати з людьми. Їм потрібна допомога, якщо в них депресія, можливо навіть допомога психіатра, але потрібно бути з цим обережними. Іноді навіть медична допомога, якщо необхідно.

Як церква ми маємо разом допомагати людям, які завдають собі шкоди. Пропонувати їм гостинність, разом запропонувати почитати Біблію, вигуляти собаку, разом пов’язати, тобто проводити час, бути залученими.

Повертаючись до Андрія, ми можемо запитати: як ти почуваєшся? Який біль ти переживаєш? Що ти відчуваєш, коли батько тебе б’є? Ти втомлюєшся на роботі? Як ти почуваєшся вдома? Я хочу краще пізнати тебе.

Разом помолитися. Можливо вести щоденник, щоб розуміти, коли настають випадки членоушкодження, що їм передує. Щоб розуміти, у чому їхні неправильні переконання – про Бога, про світ. Вони можуть думати, що Бог їх не любить, світ їх не любить. Слухайте, про що вони говорять, з ким проводять час. На нас впливає наше оточення.

І ще два пункти “Говори” і “Роби”.

Ми повинні молитися, ми залежні від Бога. Ми повинні щиро молитися за людей, з якими працюємо. Але не тільки мої слова, а головне те, що Бог робить. Ми повинні плакати з тими, хто плаче, знаходити слова розради. Як написано в Римлян, гніватися на несправедливість. Як сказано в Амосі, говорити про Євангельську надію. Щоб люди були впевнені, що, якщо вони з Христом, це чудово. Давайте втілювати слова з 1 гл. Ефесян. Потрібно говорити про те, що люди обрані. Ще до початку часів ви вже були в Божому задумі. Ви прийняті, усиновлені кров’ю Христа. Ви в безпеці, перебуваючи в Його родині. Дух Святий всередині вас. На вас чекає чудова вічність із Богом. Нам потрібно правильно себе ідентифікувати.

Ефесян 4. Залишимо стару людину, почнемо нове життя, будемо по-новому себе поводити. Більше довіряти Христу. І будемо практичні. Давайте допомагати їм боротися зі спокусами. Одягатися в духовний одяг (Ефесянам 6 гл.). Допомагати приспати спокуси (Тимофія 2 гл.).

Можливо, Андрію варто змінити торговий зал, де він спілкується з клієнтами, на складську кімнату, де він почуватиметься в безпеці, де не буде стільки тиску на нього.

І необхідна підзвітність. Часто, якщо я працюю з кимось, хто завдає собі шкоди, я прошу укласти якийсь договір. Короткий, у якому йдеться, що якщо людині захочеться завдати собі шкоди, вона робить три речі:

• я напишу про це трьом людям
• я згадаю вірш, який я вивчив цього місяця;
• я піду вигуляю собаку (напишу вірш, спечу щось, просто побігаю тощо).

Щось, що може їх відволікти і дати вам час щось зробити, якщо необхідна конкретна дія. Має бути підзвітність, і якесь відволікання, якщо хтось потрапив у цю пастку членоушкодження. Іноді потрібен перший крок. А буває, що прірва величезна. І складно самому вибратися з цієї пастки. Таким людям обов’язково потрібна підтримка на їхньому шляху. Хтось, хто скаже, що вірить у них.

Подумайте, які конкретні дії ви можете зробити в 4 кроках “Люби, говори, знай, роби”.

Наприкінці, я ще раз хочу нагадати, що для людей, які завдають собі шкоди, є надія. Я – живий тому доказ, що в таких ситуаціях є майбутнє. Завжди є надія. І у вас є Бог. І він не дозволить вам понести більше, ніж ви можете витримати. Він вам обов’язково допоможе впоратися з труднощами. Вам необхідно триматися за Писання, любити людей навколо.

Ми з вами говоримо про те, що це займає достатню кількість часу, щоб допомогти їм знайти рішення із ситуації, що склалася. Ми повинні пам’ятати, що ви не повинні робити це поодинці. І присутнім має бути не тільки допомога Божа, але також і оточуючі люди. Коли я переживала цей період, на моєму шляху трапилася людина, яка щодня понад годину вислуховувала мене на якомусь етапі мого відновлення, і це мені надало величезну допомогу, але це не завжди так відбувається, і необов’язково має бути саме так.

Якщо говорити про договір, про який я згадувала, то тут теж потрібно бути акуратним. Це не має виглядати так, що якщо людина порушила умови договору, то ви більше не будете їй допомагати. Ні. Просто подумайте, як ви можете підбадьорити її продовжувати, підбадьорювати її діяти по-новому, але не полишати, не кидати почате, не розчаровуватися в Бозі.

Усе має бути індивідуально, виходячи з потреб людини, з якою ви спілкуєтеся, і пам’ятайте, що кращої, ніж у Біблії, допомоги ви ніде не знайдете. Для всіх Біблія в усі часи єдиний беззаперечний варіант.

Посилання на оригінал: https://s3-eu-west-1.amazonaws.com/bcuk-2015-residential/Seminars/Self-Harm-Helen-Thorne.mp3