Заключна промова у Вестмінстерській семінарії

Девіда Паулісона запросили виступити із заключною промовою у Вестмінстерській семінарії на церемонії вручення дипломів 23 травня 2019 року. Але оскільки він не зміг сам бути присутнім, то декан факультету CCEF Майк Емлет зачитав таке від імені Девіда:

Мені дуже шкода, що я не можу бути сьогодні з вами. Я з дуже великим нетерпінням очікував, що буду на цій церемонії з вами, поклонятися разом з вами і слухати голос нашого Бога, а також підбадьорювати вас, коли ви переходите на наступний етап життя. Після того, як у листопаді мені поставили діагноз рак підшлункової залози IV стадії, я повернувся в CCEF на неповний робочий день, щоб зробити свій внесок у майбутнє, частиною якого я навряд чи буду. Одна з причин, чому я з таким нетерпінням чекав цього випускного, полягає в тому, що це повністю збігається з тим, що я переживаю в теперішні дні. Чесно кажучи, я глибоко засмучений. Я щиро шкодую, що не можу бути з вами. Моє здоров’я ослабло, і я нещодавно переїхав у хоспіс.

У мене є підбадьорення для вас, яким я хотів би поділитися. Мій перший випускний з Вестмінстерської семінарії був тридцять дев’ять років тому, і я досі пам’ятаю яскраві деталі однієї проповіді, яку почув на богослужінні в семінарії. Дік Гаффін проповідував на Послання до римлян 8:26 і говорив про те, як Святий Дух допомагає в немочах наших. Він дуже ясно висловив думку, яка назавжди закарбувалася в моїй пам’яті, що слово “немочі” – в оригіналі стоїть в однині. Тут не сказано “немочі”, так ніби у вашому житті є якийсь обмежений список гріхів A-Б-В і список страждань Е-Ю-Я. Слово “немочі”, яке стоїть в однині, вичерпно передає сенс нашого людського стану. Ми тлінні, ми смертні, ми стикаємося з безліччю страждань у нашому житті, а також грішні. Наші серця схильні до гордості, самоправедності, страху перед людьми і безлічі бажань і страхів, які нам не дають спокою. Божа милість приходить до нас тоді, коли ми перебуваємо в цьому відчайдушному стані нашої немочі.

Я довго захоплювався вчинком Папи Івана Павла II, що він не боявся публічно показувати свою неміч. Він був готовий стояти перед людьми, коли було очевидно, що його здоров’я згасає. Я дуже цінував це в ньому. Це настільки не відповідає культурі нашого часу, що деякі люди звикли говорити: “Ми сильні!” і “Ти зможеш, давай!”. Але ж правда в тому, що ми, насправді, за своєю суттю слабкі, і наша неміч є тим особливим каналом, через який Бог дає нам силу.

Один із моїх улюблених романів – “Плач, улюблена країна” Алана Патона. Я завжди захоплювався одним із персонажів: Мсімангу був англіканським пастором, який жив у Південній Африці під час апартеїду. Він був дуже добрий до літнього, скорботного пастора Стівена Кумало. Коли Кумало висловлював величезну подяку зі сльозами на очах за ту доброту, яка була надана йому з боку Мсімангу, він відповідав: “Я егоїстична, грішна і слабка людина, але Бог поклав на мене Свою руку. І цим все сказано!”.

Також правда і те, що цар Давид не боявся визнавати свою слабкість публічно. Слова наприкінці 39-го Псалма завжди справляли на мене величезне враження. У цьому Псалмі багато говориться про ефективне служіння і радісне поклоніння, але Давид наприкінці говорить про себе таке: “Я бідний і злиденний, але Господь піклується про мене”. Сила Давида виходила з його цілковитого осмислення своєї слабкості і його впевненості в Божій силі.

Ми бачимо щось подібне і в житті апостола Павла. Він благав Бога забрати сильне страждання, яке не давало йому спокою, але Господь сказав йому: “Ні, досить для тебе благодаті Моєї, сила Моя вдосконалюється в немочі”. Далі Павло продовжує: “І тому я набагато охочіше буду хвалитися своїми немочами – це ті двері, через які сила Божа приходить у моє життя”.

Найчастіше ми не бачимо страх публічно висловлювати свою слабкість у житті та словах Самого Ісуса. Заповіді блаженства звучать як основна складова в одній із найважливіших Його проповідей – Нагірній проповіді. У цих заповідях Ісус висловлює сутність Свого характеру. Коли ми думаємо про те, як образ Христа виражається в нашому житті, Заповіді блаженства показують нам правильну слабкість – фундаментальне почуття нужди, яке приводить нас до правильної сили, яка базується на потребі й бере свій початок.

Подумайте про якості сили, які описують останні чотири Заповіді блаженства:

– “Блаженні милостиві” говорить про те, що ваше життя має характеризуватися турботою про благополуччя інших, а також щедрістю, відкритим серцем і відкритою рукою для інших.

– Далі Ісус каже: “Блаженні чисті серцем“, описуючи здатність ставитися до всіх людей без брехливих і корисливих спонукань.

– Ісус продовжує: “Блаженні миротворці, бо вони названі синами Божими“. Миротворчість – це здатність бути відвертим, конструктивним і турботливим; прагнути миру в цьому світі, сповненому воєн, чвар, конфліктів, суперечок і нікчемних людей.

– Ісус каже: “Блаженні вигнані за правду“. Він закликає нас до радісної цілеспрямованості, набуття сміливості в скорботах, набуття стійкості в момент протистояння. Це дивовижні особливості характеру. Це якості лідерства і люблячої плідності в житті Ісуса і в нашому теж.

Правильна сила виходить із правильної слабкості. Правильна слабкість виражається в перших чотирьох Заповідях блаженства:

– “Блаженні убогі духом” – це ті, хто знає, що їм потрібна допомога, яка знаходиться поза ними. Про Ісуса йдеться як про того, хто був багатим, але зубожів. Він зубожів заради вас. Він став повністю залежним і повністю нужденним. Він помирав у стані абсолютної слабкості та людської тлінності.

– Ісус представлений як Той, хто протягом усього свого життя був Чоловіком скорбот: “Він Чоловік скорбот, який дуже добре знає, що таке горе“. “Блаженні ті, хто плаче“. Він оплакує вас, Він оплакує Свої майбутні страждання, які Він повинен пройти, Він оплакує все те, що спотворено в цьому світі, і Він іде, щоб здійснити цю місію милосердя для того, щоб все виправити і відновити.

– “Блаженні лагідні“. Ісус називає Себе лагідним і смиренним серцем. Лагідність це не слабкість у негативному сенсі, але в позитивному. Вона означає бути під керівництвом Іншого, слухатися голосу і виконувати волю Іншого, Свого Отця. Він був лагідний замість вас і мене, повністю довіряв обіцянкам Отця, повністю підкорявся Його волі. Він Той, на чий образ ми повинні перетворюватися.

– Ісус блаженний, тому що Він спраглий правди. Він виправляє спотворене гріхом. Виправляє неправду на правду. Він виправляє зло для блага Свого народу. Той, хто абсолютно праведний, жадає правди заради нас.

Отже, ми бачимо в самому житті нашого Господа, що Він є втіленням усіх цих якостей. Він успішний, Він сильний, але Він успішний і сильний на основі цього постійного почуття слабкості й потреби. Ми бачимо, як саме ця слабкість і потреба найвищою мірою проявилася наприкінці Його життя, коли Він іде на смерть замість нас, сподіваючись на милість і силу Свого Отця. Він воскрес у силі, зберігаючи при цьому співчуття до нашої слабкості і нашої потреби. Він з відкритим серцем кличе нас до Його престолу благодаті, щоб ми могли отримати милість, якої потребуємо, і благодать, необхідну в будь-якій важкій ситуації.

Говорячи сьогодні про це, моя величезна надія в тому, щоб ви як в особистому житті, так і в служінні іншим ніколи не боялися виражати свою слабкість і неміч перед людьми, бо це відкриває доступ до сили Самого Бога.

Оригінал © Christian Counseling &
Educational Foundation, переклад © Help for Heart.