Психологізація Церкви

Вдумайтеся в настанову Павла:

Отже, як ви прийняли Господа Ісуса Христа, так і ходіть у Ньому; будьте вкорінені й збудовані в Ньому, зміцнюйтеся вірою, як ви навчилися, переповнюючись [у Ньому] подякою. Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією і пустим обманом людських переказів, згідно з принципами світу, а не за Христом. Адже в Ньому тілесно перебуває вся повнота Божества. І ви в Ньому маєте повноту. Він – Голова всякого начальства та влади.

Кол. 2:6–10

Проблема в Церкві на сьогодні в тому, що різноманітний психологічний світогляд безперешкодно вкорінюється в головах більшості християн і спотворює сприйняття всіх життєво важливих питань та їхніх рішень, що християни стають не здатні відрізнити вчення Христа від лжевчення. Тому тема психології в Церкві стає більш актуальною і непоміченою водночас. Багато хто в Церкві вважає різні психологічні ідеї біблійними, такими, що відображають Божу істину і є необхідною підмогою у вирішенні проблем християн. Люди дедалі більше і більше покладаються на різноманітні “людські вигадки” як істину від Бога, не пропускаючи через фільтр істини Божого Слова.

Вплив світських теорій шляху пізнання людини настільки великий, що сучасний християнин із завзятістю і постійністю культивує відмінне від Божого розуміння себе і сенсу свого життя. Люди шукають відповіді в собі замість Бога. Дехто звертається до “експертів людських душ”, замість того, щоб звертатися до тих, кого Бог наділяє духовними дарами і використовує в служінні Його Тілу. І що найсумніше, ігнорують найбільш Дивовижного Радника (Іс. 9:6). Це і є криза віри Церкви нашого часу. Популярність “християнської психології” (так званий бум християнської психотерапії) неухильно набирає популярності в церквах. Церковні бібліотеки та магазини переповнені книжками “християнських” психологів, що впливають на слабкі серця, не здатні до розрізнення. Багато церковних семінарів, конференцій і проєктів орієнтовані на людину, на її “потреби-похоті”, на горизонтальні стосунки. Психотерапевтичні вчення викладаються в духовних семінаріях. І поступово богоцентричне поклоніння замінюється людиноцентричним. Тому наше занепокоєння має бути співзвучним із переживаннями Павла (2 Кор. 11:3) і псалмоспівця: “Я ненавиджу двоєдушних, а Закон Твій люблю” (Пс. 119:113).

А може, все не так погано, можливо, проблема перебільшена або її і зовсім немає? Давайте чесно відповімо собі, наскільки звично у вашому побуті та вашого християнського оточення використовуються слова і фрази: “підсвідомість”, “егоїзм”, “комплекс неповноцінності”, “значущість”, “мови любові”, “дитяча травма”, “самооцінка”, “пробачити себе”, “полюбити себе”, “самоповага”, “людська гідність”, “темперамент”, “розвиток особистості”, “законні психологічні потреби”, “емоційна нестабільність”, “детоксикація думок”? Але ж за кожним із цих висловлювань стоять вчення світської психології, що конфліктують з істиною Слова Бога Живого. І запитайте себе, а чи здатні ми відстежити і виявити ці протиріччя? Чи хочемо ми бути розсудливими, подібно до вірян, щоб досліджувати вчення, у світлі Божого Слова? Чи обурюємося ми духом, як Павло, коли зустрічаємо різноманітних ідолів у “людинопоклонницькому” світогляді?

Якщо аналізувати таку сумнівну науку, як світська психологія, то вона більше схожа на ще одну релігію. Це спроба людини, яка відкинула Бога – Творця душі, дослідити, зрозуміти стражденну душу і виробити методологію допомоги без Христа і Духа Святого. Усім відомо, що праотці психології Фрейд, Юнг, Адлер, Маслоу та інші, які створили різні теорії розуміння людської душі, були затятими богопротивниками. І Бог через Павла (Рим. 1:18 і далі) пояснює причину створення людьми невичерпної кількості розумінь людської душі. Коли люди не хочуть мати Бога в розумі, вони Божу Істину замінюють на людську брехню, підміняючи істину.

Людина, яка опікає іншу людину, не може пояснити її, ігноруючи Бога, який у Слові Сам ясно і відкрито пояснює людину. Але богопротивник поза біблійним уявленням про суть гріховної природи людини, вченням про душу, серце, волю і поведінку, приходить до небіблійного самовільного тлумачення людини (що з нею не так, чому вона робить те, що робить) і, як наслідок, до небіблійної допомоги. Потім інші “прихильники світської істини про душу людську” намагаються допомогти Богові і Його дітям і впроваджують людські вишукування в християнський світогляд, використовуючи деякі вірші Писання, як розчин між цеглинами теорій людиноцентричного хибного мислення. Так народилася й існує “християнська психологія”, що слугує світській психології “троянським конем” для проникнення в церкву. Подібно до стратегії в Едемському саду, цей сатанинський метод завуальованого навіювання людинолюбної (гуманістичної) ідеології Церкви для її спокушання в узгодженні зі світом. І той, хто ратує за впровадження теорій психології в християнський світогляд, природним чином ратує за утвердження людинопоклоніння (“станете, як боги”) у середовищі дітей Божих, де має панувати богопоклоніння.

Психологи-християни намагаються схрестити два шляхи допомоги (світський і біблійний), користуючись тим, що чимало християн нечутливі (толерантні) до впровадження чужорідних світських ідей, які народилися в головах затятих супротивників християнства з атеїстичними, гуманістичними та еволюціоністськими віруваннями (Мт. 6:24).

Як і в світській психології, у християнській не існує певного стандартного підходу. Кожен християнський психотерапевт суб’єктивно обирає методики “допомоги”. Але є улюблене “дітище” інтеграціоналістів (християн-психологів) – теорія, що людина створена Богом від самого початку такою, що має потреби (“порожня чаша потреб”, яка потребує наповнення). І в неї є дві “психологічні потреби”: в реалізації себе і в любові (любити і бути коханим), але ось проблема: після гріхопадіння людина стала їх заповнювати гріховними шляхами. Як наслідок, людина відчуває біль, страх і сором. І вирішення цієї проблеми полягає у виборі правильних стратегій задоволення своїх законних “психологічних потреб”. І сенс життя людини зводиться до заповнення перерахованого вище.

Але якщо задатися питанням, яку проблему Бог вирішує протягом усієї історії людства після гріхопадіння? Ми побачимо, про що переживає Сам Бог. Він розв’язує проблему поклоніння серця, бо людина створена такою, що поклоняється, а не такою, що має потребу. Фокус зосереджений на Богові як на об’єкті поклоніння серця. Саме непослух Богу і є гріхом. Усе Писання богоцентричне, а людина переписує його в історію про заповнення Богом “психологічних потреб” людини.

Від 3-го розділу Буття до цього дня сцена вибору в Едемському саду розігрується в кожному серці християнина. Людина продовжує обирати не Бога і Його волю, а себе і те, чого бажає її серце.

Адже всі шукають свого, а не того, що належить Ісусу Христу..

Флп. 2:21

Обираються замасковані плоди людської богопротивницької думки в прагненні отримати знання від псевдонауки, щоб стати знову богами свого життя. “Психологічна потреба” в любові, прийнятті, реалізації та іншому подібна до потреби в пізнанні добра і зла, потреби бути богом свого життя, визначаючи власні бажання і досягаючи їх!

А той, хто почув і не виконав, подібний до людини, яка збудувала дім на землі – без основи. І підступила до нього ріка, дім відразу завалився, – велика стала з нього руїна!

Лк. 6:49

Серця християн випробовуються на довіру або Слову Бога (Біблії), або психології як плоду, що задовольнить прагнення серця швидше, легше і без жертв з боку людини. Якщо причина проблеми людини описана в одній із чотирьох сотень теорій, а серцю запропонований величезний вибір будь-якого, вподобаного пояснення проблеми (виправдання), то про який гріх і гріховну природу може йти мова?! Люди не бажають бути винними. І їм не потрібен Спаситель, не потрібен Христос. Вони бажають швидкого вирішення проблеми. Порада, як чарівна пігулка, має “спрацювати” миттєво і звільнити від внутрішнього болю. Почув, зробив, сталося – і проблеми як не бувало. “Зробіть мені добре” все частіше стає девізом тих, хто відвідує церкву. Таку саму вимогу висувають і до християнських психологів, які керуються шляхетним аргументом: у нас “законна потреба в реалізації себе” і наставляють нинішні церкви прагнути задовольняти їхні потреби. Адже людям важливо бути реалізованими й отримувати любов! Похоті (бажання) плоті, похоті очей і гордість життєва майстерно маскуються під легальні вимоги. Саме в цьому і є шкідливість вище перерахованого і небезпека боговідступництва.

І Церква непомітно атрофується, а християнське суспільство перетворюється на морально прийнятне для світу, з “хорошими загальнолюдськими” і “міжхристиянськими” цінностями. Біблійні категорії навмисно відкладаються як такі, що створюють незручність у відносинах “прийняття в любові” людей зі світу. Слово “гріх” стає якимось архаїчним і таким, що не відображає реальність психологічних виправдань. “Любов” стала співзвучна слову “прийняття”, а не похідна Духа Святого в християнині для Його цілей. Поняття підміняються, змішуються, нівелюються на догоду людині.

Нинішнє покоління зледащіло настільки, що готове прислухатися до чужих голосів, які розжовують, як їм жити, у що вірити, що робити, які цінності мати тощо.

Дух же ясно говорить, що в останні часи деякі відступлять від віри, прислухаючись до спокусливих духів та вчення бісів.

1 Тим. 4:1

Новоявлені ліцензовані професіонали людинолюбного суспільства беруть на себе місію “рятувати” психоемоційний стан Тіла Христа. “Вам погано, боляче, неспокійно, некомфортно – ми йдемо до вас”! І християни-психологи з ретельністю замінюють Слово Боже людською мудрістю (1 Кор. 3:19). Біблія “переписується” в умах і потім у житті християн. Дія Святого Духа (1 Кор. 3:9,16) замінюється майстерністю дипломованого гуру-професіонала. Покладаючись на професіоналів, Церква програє, бо применшує віру в Бога як Джерело істини, “води живої”, мудрості, водійства, сили, перемоги. Кількість зруйнованих душ збільшується. Люди ухиляються від Живого Бога, відкидають Його Слово, не вчаться жити вірою в Дусі Святому, не користуються духовними ресурсами і не служать дарами. Царське Священство перетворюється на паразитарних споживачів. Що ще бажати сатані?

Як же церкві не узгоджуватися зі світом і зміцнювати свою віру в Божій істині в “запсихологізовану” епоху? Цими питаннями задається кожен, хто стикається з ‘обмирщенням’ християн. А на противагу чується інше запитання: “Хіба ми не можемо взяти з психології щось, що буде корисним для християн, і застосовувати в християнській психотерапії?”. Корисне є – це спостереження й описи. І тільки! По суті психологія, що і може робити, так це спостерігати й описувати. Але будь-яка спроба пояснити, витлумачити і вивести чергову “істину” для розв’язання проблем із людиноцентричним світоглядом призведе до ще одного витка зваблювання брехнею до наступної спроби зрозуміти людину. Коли ми чуємо: “У результаті досліджень психологи, нейропсихологи, квантопсихологи, парапсихологи, метапсихологи та інші дійшли висновку…”. Пильнуйте! Створюється ще одна теорія. Церква потребує відповідального ставлення до дослідження вчень, що “пестять слух” і подаються під соусом “наукових досліджень”. Необхідно пам’ятати: в овечій шкурі можуть бути і вовки. Лжевчень ніхто не скасовував. Народу Божому життєво важливо зупинятися, озиратися, досліджувати свій світогляд (чи не на небезпечному шляху, чи не ухилилися від простоти у Христі), наповнювати себе Його Словом і перебувати в Ньому. Християнам-психологам, які бажають осягнути душу людини, необхідно скрупульозно вивчати Святе Письмо, яке чітко описує головну проблему людської душі та способи її перетворення, відкинути людські гіпотези і Словом Божим вести душі до Христа (Ів. 14:6). Це і є завданням кожного християнина. Христос доступний усім у простоті; Слово Боже доступне всім Духом Святим; обдаровані ресурси сім’ї Божої доступні всім для благовчасної допомоги.

На нас відповідальність серйозно ставитися до того, що впускаємо у свій розум (Ів. 8:32). Наше мислення і віра не тільки відбиваються на житті, але або прославляють, або безчестять Христа. Мир, спокій, радість, щастя – усе, що акумулює в собі слово шалом, тільки в Єдиному Джерелі – Богові. Ісус – Шлях, Істина і Життя. Він засновник нашої віри, Він же і звершувач її. Христос показує приклад Своїм життям і смертю: чию волю Він виконував і що Він робив зі своїми потребами! І цього Він очікує від тих, хто називає себе Його учнем (християнином). Христос закликає до особистих стосунків із Ним, ходіння в Ньому в пізнанні Бога Отця. Жити не заради себе, а заради Нього (Ів. 15).

У церкви за часів об’єднання вірувань різних релігій і неорелігій навколо людських цінностей і устремлінь неймовірно складне завдання – берегти основні цінності та дотримуватися принципів:

– sola Scriptura ʻтільки Писанняʼ;

– sola fide ʻтільки віроюʼ;

– sola gratia ʻтільки благодаттюʼ;

– solus Christus ʻтільки Христосʼ;

– soli Deo gloria ʻтільки Богу славаʼ.

Це допоможе вистояти нам завтра (1 Кор. 3:11).