Душеопікунство – це богословська дисципліна

Напевно від прочитаного заголовка “Душеопікунство – це богословська дисципліна” вас починає хилити на сон, але дозвольте мені пояснити. Дійсно, богослов’я може навіювати нудьгу. Деякі богословські книжки читаються, як статті зі старої енциклопедії або словника значних розмірів. Але, насправді, хороше богослов’я заряджає енергією. Воно відкриває нам задуми Самого Бога і спонукає нас до дії. Немає нічого більш захопливого.

Богослов’я шукає повторювані образи в Писанні. Що зустрічається раз за разом? Чи є якісь конкретні теми? Що здається найбільш важливим? Мається на увазі, що Писання єдине і послідовне, оскільки воно богонатхненне, отже, і його узгодженість відображає порядок Божих думок.

Коли вам відкриваються ці повторювані образи, то Писання вже менше сприймається, як перелік улюблених, але певною мірою розрізнених текстів, а натомість стає узгодженою історією з виразними основними темами. Порівняйте це з добре відомими мюзиклами “Король лев” або “Знедолені”. У них присутні певні мелодії, що повторюються. Щоразу почувши таку мелодію, ви відчуваєте себе на знайомій території, але при цьому чергове її звучання вбирає в себе все більше з цієї історії. І вже досягнувши фіналу, ця знайома мелодія тепер нагадує про всі важливі моменти цілої історії, і ви просто не можете втриматися від сліз.

Отже, знаходячи повторювані образи в Писанні, ми налаштовуємо своє сприйняття. Ми стежимо за цими образами в міру того, як вони вбирають у себе все більше від самої історії. Насолоджуючись ними, ми починаємо ними жити. Ось чому душеопікунство – богословська дисципліна: адже ми будуємо життя на підставі свого богослов’я, а у фокусі душеопікунства перебуває життя людини.

Наведу кілька прикладів тем із Писання. Ними можна насолоджуватися, їх можна втілювати в життя. А деякі настільки чудові, що неможливо стримати сліз.

Бог говорить, а ми відповідаємо.Читаючи послання Павла, вам зустрінеться структура, що повторюється: спершу Павло називає, що Бог зробив у Христі, а потім він закликає нас відгукнутися на зроблений Богом крок (наприклад, Еф. 2:13,19; 4:1). Виявляється, що ця структура присутня в Старому Заповіті, її явно видно в десяти заповідях. Заповіді починаються з діянь Божих: “Я – Господь, твій Бог, Який вивів тебе з єгипетського краю, з дому неволі” (Вих. 20:2). Потім ці заповіді вчать нас, як слід відповідати на Його спасительну любов.

Перше послання Івана навіює той самий знайомий мотив: “Ми любимо [Його], бо Він перший полюбив нас” (1 Ів. 4:19), – пише Іван. Бог проявляє ініціативу у стосунках із нами, а ми відгукуємося. Саме так влаштоване життя в Небесному Царстві. Бог говорить, а ми відповідаємо.

І що ж нам робити з цією богословською істиною? Варто тільки почати йти в цьому напрямку, і її практичному застосуванню не буде кінця. Бог завжди Сам робить перший крок. Його любов завжди більша за нашу. І така любов спонукає нас до вдячності, радості та поклоніння.

Законництво, за якого Божий закон стає найголовнішим, має вигляд релігійності, але воно докорінно неправильне. Законництво передбачає, що спершу ми діємо, а потім відгукується Бог.

Нехтувати Божим законом буде також неправильно. Закон, зрозумілий правильно, приносить нам радість. Начебто сам Господь сказав: “Від початку часів Я першим полюбив вас. А тепер вам захочеться дізнатися, як же висловити свою любов у відповідь. Ось так ви можете її висловити…”

Коли ми живемо в таких нерівнозначних стосунках, де Бог завжди висловлює свою любов першим і любить більше, тоді складно стати зарозумілою або осудливою людиною. Смирення стає природною якістю.

Наші очі спрямовані на Ісуса. Він – втілене Боже Слово. Бог проговорив до нас у Христі. Будь-яке преображення починається з пізнання Ісуса і того, що Він зробив. І тоді, вражені Його жертвою, ми відгукуємося.

А ось ще один образ зі Святого Письма.

Бог є Сущий ‘a se’. Ця таємнича доктрина християнської теології. Коли ми говоримо про Божу сутність, то маємо на увазі, що Він “Сам у Собі” або “Сам від Себе”. Він не був створений і не залежить від Свого творіння. Іншими словами, ми Йому не потрібні для Його повноти і задоволення. Він говорить про Себе: “Я є Сущий” (Вих. 3:14)

На відміну від інших богів, колись народжених, чимось обумовлених і взаємозалежних, істинний Бог сидить над усім. Він і є повнота. Ми потребуємо Його, щоб жити, рухатися і дихати, але Він не потребує нас. У Нього не було жодних зобов’язань до того, щоб створити, полюбити й усиновити нас. Він любить нас просто тому, що любить. І знову це підкреслює непропорційність наших стосунків із Господом. Спершу Він, без жодної причини, дає нам Свою любов, і вона перевершує нашу власну.

Що ми можемо з цим зробити?

Бог не скупиться на любов. Він не виділяє її лише невеликими порціями для Своїх улюбленців, утримуючи решту від більшості з нас. Замість цього Він показує нам картину щедрого надлишкового достатку. Своєю чергою, нам слід покаятися, якщо ми вважали, ніби Божа любов схожа на людську.

Оскільки Він вилив на нас Свою любов, коли ми були ще грішниками, і спокутував нас кров’ю Христа, то чому ми вважаємо, ніби наші падіння, що трапляються, схилять Його любити нас менше? І знову ми можемо покаятися у своєму спотвореному розумінні Його любові, яка все вище піднімає нам планку. Ми бажаємо любити не тому, що очікуємо щось отримати у відповідь. Ми бажаємо любити, тому що вже отримали надлишкову любов Божу.

І на завершення, тема, яку можна простежити в усьому Писанні.

Ми приймаємо те, що нам відомо про Бога, і ми волаємо. Читаючи Пс. 107, я помітив одну фразу, на яку раніше не звертав особливої уваги: “У своїй недолі вони заволали до Господа, і Він визволив їх від страждань… Тож нехай прославляють Господа за Його милосердя” (Пс. 107:6,8). Точно такі ж слова повторилися через кілька віршів. Тоді я прислухався. Ще через кілька віршів вони знову повторилися, і ясно вималювався образ. Це було важливим для історії Божого народу, це було важливим у Божому розумінні, і, отже, це важливо для мене. Коли фраза повторилася вчетверте, я вже очікував на цей рефрен і готовий був його включити у своє повсякденне життя. У мене навернулися сльози, коли я розмірковував над Божою милістю, що відкриває нам, як будувати своє життя.

Я вникав в основи богослов’я. Я перебував у пошуку того, що виділялося, віддавалося луною і було знайомим. І коли я знаходив подібні речі, я краще розумів Бога, і більше усвідомлював, як мені слід жити, будучи частиною Його народу. Взивати, спостерігати за тим, що Він робить, або роздумувати про те, що робив, і дякувати – ось така послідовність. Проте, настільки простий спосіб ходіння перед Богом, насправді набагато складніший, ніж здається. За природою ми схильні кричати і плакати, а не волати до Бога (Ос. 7:14), і тому Бог терпляче нагадує нам, що ми створені, щоб говорити з Ним від серця.

У Писанні існують десятки інших тем. Часто вони нам відомі як доктрини: доктрина про Бога, про те, як ми змінюємося, про церкву, про кінець часів, про небеса тощо. Вони виникають, коли ми ставимо певні запитання Писанню, наприклад: “Хто я?” Вони також з’являються, коли ми шукаємо повторювані образи в Писанні. У міру того, як Писання розгортається, всі ці доктрини формують наше уявлення про життя і те, як ми можемо допомогти людям у труднощах.

Біблійні душеопікуни – це богослови. Ми досліджуємо повторювані образи в Писанні, помічаємо схожі риси в людях і зіставляємо їх. Іноді виявлення ясного образу в Писанні, явленого в потрібний час іншій людині, буває достатньо, щоб ми сповнилися побожним усвідомленням того, що ми стоїмо на святій землі – на тому місці, де колись проговорив Бог і хтось відгукнувся.

Оригінал © The Christian Counseling & Educational Foundation.