Робоче визначення душеопікунства

Біблійне душеопікунство – це процес цілеспрямованого й особистого християнського наставництва, в якому вірні підтримують одне одного для досягнення трьох головних цілей: по-перше, щоб допомагати одне одному послідовно застосовувати богослов’я Писання у своєму житті задля практичної перемоги над гріхом через слухняність Христові; по-друге, щоб із любов’ю попереджати одне одного про наслідки гріховних вчинків; і, по-третє, щоб скеровувати одне одного до безперервного зростання в процесі біблійного перевтілення та ставати духовно більш плідними послідовниками Ісуса Христа. Це визначення описує мету біблійного наставництва. Головним чином, біблійне душеопікунство полягає в допомозі віруючих один одному всередині Тіла Христового досягати духовної зрілості у Христі.

Ключові терміни

У Новому Заповіті використовуються чотири слова, що виражають цей найбільш зосереджений аспект виховання учнів Христа. Ось ці грецькі слова: parakaleo, protrepo, noutheteo і paraineo. Розуміння значення і вживання цих термінів допоможе нам сформувати правильне уявлення про гармонійне служіння, яке допомагає людям змінюватися.

1. Згідно зі словником “Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words”, грецьке слово parakaleo означає “кликати на чийсь бік” і “волати до чиєїсь допомоги”. Воно використовується щодо будь-якого роду заклику, який націлений на якийсь результат. Звідси випливають його різні значення, як-от “втішати, вмовляти, бажати, закликати”. Апостол Петро використовує це слово, щоб спонукати християн віддалятися від плотських пожадливостей (1 Петр. 2:11), а автор Послання до євреїв наполегливо просить вірян перестерігати один одного бути вірними своєму помісному зібранню (Євр. 10:25). До Божого плану зі зміни характеру людини завжди включалися інші люди зі спільноти віри, тому що людина не може нормально розвиватися духовно в ізоляції, а тільки поблизу з іншими віруючими.

2. Грецьке слово protrepo означає “спонукати до руху вперед, підштовхувати, підбадьорювати”. Наприклад, коли Аполлос захотів піти в Ахаїю, то брати звернулися з проханням до тамтешніх вірян, “спонукаючи” їх радо прийняти його (Дії 18:27). Тому ми виявимо, що час від часу кожна людина різною мірою потребує спонукання до продовження свого прагнення втілювати біблійну істину в життя.

3. У лінгвістичному ключі до грецького Нового Заповіту говориться, що грецьке слово noutheteo означає “застерігати, попереджати”. Воно буквально означає “покласти перед розумом” з метою виправити через настанову і попередження. Ця дія трохи відрізняється від вчення в тому, що зазвичай вона відбувається у відповідь на якусь помилку або ж слугує попередженням про духовну небезпеку, реальну чи потенційну. Коли Павло наставляв пресвітерів в Ефесі про небезпеку появи лжевчителів, які намагатимуться захопити учнів своїми лжевченнями, то він нагадав їм про те, що сам три роки безперестанку попереджав їх (Дії 20:31). У Римлян 15:14 йдеться про те, що віряни повинні бути здатні наставляти – тобто попереджати – один одного за допомогою Писання. Метою цієї дії завжди має бути духовна зрілість вірян (Кол. 1:28), і тому вірні мають бути вдячні своїм пастирям, які попереджають їх заради цього (1 Фес. 5:12). Однокореневий іменник noutesia означає “виховання словом – або підбадьорення, коли цього достатньо, або викриття, осуду чи критики, коли це необхідно”. Отже, ми також виявимо, що для втілення Божого плану виховання учнів потрібна така турбота віруючих один про одного, щоб вони були здатні викривати один одного, коли улюблені брати або сестри впадають в оману, рішуче попереджаючи й наставляючи їх про загрозу, яку вони зазнають від духовної небезпеки.

4. Нарешті, грецьке слово paraineo означає “застерігати умовлянням або порадою”. Приклад цього ми бачимо, коли посеред шторму на морі апостол Павло застерігав моряків і переконував їх підбадьоритися (Дії 27:9,22). Отже, ми також виявимо, що для процесу духовного зростання потрібно, щоб вірні підбадьорювали одне одного, слідуючи шляхом учнівства, особливо коли вони опиняються посеред життєвих штормів.

У всіх цих випадках віряни стають душеопікунами один одному, незалежно від того, чи мають вони це звання офіційно, чи ні. І ця порада завжди виражається в словах, породжених біблійною любов’ю один до одного. У Притчах 18:21 говориться: “Смерть і життя у владі язика, – ті, котрі його люблять (нестримані), споживатимуть його плоди (результати).”. Ми, як біблійні душеопікуни, повинні вкрай уважно слідкувати за своїми словами, які ми говоримо своїм учням, бо слова мають владу вбити людину розпачем або дарувати їй надію для життя. Я вдячний Девіду Паулісону за його просте визначення душеопікунства як “бесіди з наміром допомогти”. Сила поради біблійного душеопікуна залежить від того, наскільки його слова просякнуті Божим Словом.

Оригінал © counselingoneanother.com, переклад © Help For Heart.