У що ж нам обходиться богоборство? Частина 1

Також дивіться другу частину.

На зорі християнської ери в портовому місті Коринф виникла молода християнська громада, члени якої вирізнялися з-поміж інших дітей Божих своїм егоїзмом і плотським способом життя. Апостол Павло написав їй кілька листів, в одному з яких закликав вірян поміркувати над своїм духовним станом такими словами: “Невже ми [наважимося] дратувати Господа? Хіба ми сильніші за Нього?” (1 Кор. 10:22). Це досить-таки серйозне запитання мало змусити їх замислитися над своєю неправильною поведінкою. Таким чином, Павло бажав донести до своїх слухачів думку, що людині нерозумно жити за своїм свавіллям, йдучи при цьому наперекір волі Всевишнього. Адже від самого початку противлення своєму Творцеві люди приречені на поразку. Але, на превеликий жаль, багато хто у своєму божевіллі все ж наважується на боротьбу з Богом. І за це богоборство їм доводиться платити досить високу ціну. У першому розділі книги пророка Іони ми знайдемо сім важких наслідків, до яких призводять непослух і протистояння Вседержителю.

Богоборство призводить до втрати спілкування з Богом

Йона встав, але подався до Яффи, аби звідти втекти від Господа до Таршішу.

Йони 1:3

Послухавшись веління Божого, Йона біжить у далеку західну землю, у місто Фарсіс, намагаючись сховатися від обличчя Всевишнього. Вираз “обличчя Господнє” в цьому вірші передає ідею перебування людини в присутності Бога, ідею особливої близькості Творця зі своїм творінням. І дивно, що від цих стосунків намагається сховатися пророк. Невже він забув про те, що живе спілкування з Творцем є тією благодатною атмосферою, в якій відпочиває душа? Адже такі зустрічі людини з Богом є ні що інше, як передчуття небесного блаженства, що чекає на всіх Його дітей. На жаль, гірка правда полягає в тому, що багато хто шукає не обличчя Господнього, а руки Господньої. Такі люди бажають не спілкування з Ним, а дарів від Нього. Їм потрібно все, що завгодно: здоров’я, гроші, позбавлення від біди, але тільки не Сам Бог. Однак важливо пам’ятати, що наш Творець, перш за все, – велелюбна Особистість, і для Нього першочергове значення мають близькі взаємини. Цю істину особливо ясно розумів псалмоспівець Давид, який пристрасно шукав глибоких, особистих стосунків із Богом. Ось як він описує своє бажання спілкуватися з Творцем Всесвіту: “Боже, Ти мій Бог, Тебе я пильно шукаю. Тебе прагне моя душа, за Тобою нудьгує тіло моє в землі пустинній, спраглій і безводній.” (Пс. 63:2). Священикам, які навчали ізраїльський народ того, що спілкування з Богом важливіше за всі земні блага, було заповідано благословляти людей такими словами: “Нехай Господь засяє Своїм обличчям до тебе і помилує тебе! Нехай Господь поверне Своє обличчя на тебе і хай дасть тобі мир!” (Числ. 6:25,26).

Служителі Божі прекрасно розуміли, що не може бути більшого благословення, ніж перебування в тісному союзі з Небесним Отцем. Протягом усієї людської історії найнещаснішим у житті святих був час, коли вони відчували почуття покинутості Богом. Багато людей не розуміють трагедії богопокинутості лише тому, що вони духовно мертві й ніколи не мали тісних взаємин із Всевишнім. Але той, хто насолоджувався спілкуванням із Творцем, завжди буде вельми болісно переживати таку втрату. Згадайте Христа, засудженого Пілатом на ганебну і болісну страту. Він не скаржився на те, що був зраджений Своїм народом і залишений послідовниками. Він не кричав від пекучого болю, коли римські солдати немилосердно били Його тіло бичами, і вплетені в них кістяні уламки буквально здирали шкіру з тіла. Ніхто не чув нарікань, коли знесилений від катувань Господь падав під вагою хреста на вузьких вулицях Єрусалима. Він мужньо переносив гострий біль, коли кати прибивали Його руки і ноги до перекладин хреста. Понад шість годин піднесений над землею Божий Син терпів неймовірні страждання під пекучим палестинським сонцем, відчуваючи спрагу і задихаючись від задухи. Його серце повільно вмирало від інфаркту міокарда, що розвивався. Його душа була розтрощена злісним ганьбою натовпу і розіп’ятих поруч розбійників. Але лише одного разу, у найкритичніший момент душевних мук, Він не стримав Себе і закричав гучним голосом: “Боже мій, Боже мій, чому ти Мене покинув?” (Мк. 15:34). Апогеєм Христових страждань, найглибшим, найстрашнішим і найболючішим сумом було гнітюче почуття розлуки зі Своїм Небесним Отцем!

Багато людей не розуміють однієї важливої істини: вічна розлука з Богом і є суть пекла! Якщо в нашому світі навіть тимчасовий розрив стосунків із Творцем завдає такого болю тим, хто знайшов їх, тоді що говорити про вічність? Там ті, хто обрав у земному житті шлях богоборства і знехтував запрошенням Господа розділити з Ним спілкування, назавжди позбудуться цього благословення. Колись усі дізнаються цю страшну правду, але дехто, на превеликий жаль, занадто пізно. Дозвольте запитати вас про таке. Чи розумієте ви, що найбільше горе – не мати або втратити спілкування з люблячим Богом? Чи починається ваш день з молитви і читання Його Слова – Біблії?

Чи ділитеся ви своїми проблемами насамперед із Господом, чи поспішаєте розповісти про них людям? І, нарешті, чи приходите ви до Бога “в ім’я Ісуса Христа”, чи це словосполучення вам ні про що не говорить? Всевишній відкрив нам, що є тільки один шлях розвитку стосунків із Ним. Наш Спаситель, перебуваючи на землі, сказав: “Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене.” (Ін. 14:6).

Ніхто не може спастися, якщо не звернеться до Христа як до посередника між собою і Святим Богом! Якщо ви не потребуєте Спасителя, значить, у вас немає добрих взаємин із Творцем Всесвіту. Якщо ви прекрасно обходитеся без Христа, значить, ви свідомо або через незнання стали Його противником! Адже Він Сам говорив: “Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає.” (Лк. 11:23).

Богоборство призводить до прогресуючого свавілля

…але подався до Яффи, аби звідти втекти від Господа до Таршішу. Там він знайшов корабель, який мав плисти до Таршішу, і, заплативши за переправу, піднявся на борт судна, щоб плисти на ньому від Господа до Таршішу

Йони 1:3

У кожної людини існує тільки два варіанти того, як вона може відреагувати на Божий заклик: вибрати або шлях покори, або шлях свавілля. Але ми ніколи не зможемо піти обома цими шляхами одночасно. Якщо раніше Йона робив те, що хотів Бог, то тепер він діє так, як хоче сам. Господь наказав йому йти на схід до Ассирії, він же вирушив морем на захід у далеку Іспанію, вважаючи при цьому, що чинить правильно. Однак варто було рідним берегам сховатися з поля зору, як відразу ж виявилися гіркі плоди його непослуху. Бог спорудив на морі велику бурю, під час якої постраждав не тільки Йона, а й усі його супутники. Гріх одного непокірного пророка накликав лихо на багатьох абсолютно невинних людей. Взагалі, свавілля постійно було каменем спотикання для всіх нащадків Ізраїлю. Бог не раз скаржився на свій народ:

Тоді Я дав їм лише таку Заповідь, говорячи: Слухайтесь Мене, і Я буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом! Ходіть тільки тими дорогами життя, які Я вам накреслюю, – і вам буде добре! Та вони не слухали, і не зважали на все це, а діяли за власним розсудом і впертістю свого нечестивого серця, – вони обернулись назад, замість того щоб дивитись уперед!

Иер. 7:23,24

Як видно з цього уривка, Бог бажає, щоб Його народу жилося добре. Але благоденство могло чекати на людей тільки на шляхах Господніх. На превеликий жаль, євреї постійно обирали інші шляхи. Їм більше подобалося чинити на свій розсуд: поклонятися богині неба замість Єдиного Творця, брехати, пиячити, брати хабарі, розлучатися з дружинами. Одна непокора тягнула за собою іншу, і люди дедалі глибше і глибше загрузли в пороці свавілля. Таке становище найнегативнішим чином позначалося на всіх сферах життя обраного народу. У своєму божевіллі він втрачав Божі благословення одне за одним. “Горе непокірним дітям, каже Господь, – котрі проводять наради, але без Мене, і укладають угоди, та не в Моєму Дусі, а щоб долучати гріх до гріха.” (Іс. 30:1).

Трагічна історія Ізраїлю повторюється в долі практично кожної людини і сьогодні. Ми всі схильні до прояву свавілля. Особливо яскраво це стає помітно в сімейному житті, де люди скидають маски і повністю оголюють свою гріховну сутність. Не можна не погодитися з Ігорем Губерманом, що в багатьох випадках:

Чоловік – хам, зануда, деспот,

Мучитель, скнара і тупиця.

Щоб це стало нам відомо,

Нам просто слід одружитися.

Саме подружжя відкриває багатьом людям очі на проблему згубного свавілля. Найчастіше чоловік і жінка одружуються, розвивають стосунки, народжують дітей і потім, нібито через несхожість характерів, а насправді через небажання нести відповідальність і позбуватися свого егоїзму, розлучаються, ламаючи життя не тільки собі, а й своїм дітям. Слідування своїм забаганкам позбавляє мільйони людей можливості скуштувати Божі благословення і призводить до деградації як самої особистості, так і всього суспільства, в якому вона живе. Що ж є першопричиною таких жахливих наслідків? Що передує прогресуючому егоїзму? Які головні передумови неправильного вибору життєвого шляху? Відповідь досить проста. Усе перераховане є неминучим результатом відкидання керівництва Слова Божого. Коли відкидається найоб’єктивніший критерій істини – Писання, то не залишається нічого іншого, як вигадувати свою “правду” і бути самому собі “богом”. У нашому повсякденному житті можна знайти безліч прикладів, коли нехтування елементарними правилами призводить до плачевних наслідків. Одним із них є історія про льотчика, який загинув тільки тому, що він не повірив показанням приладів і став керувати літаком, ґрунтуючись на своїй інтуїції та досвіді. На жаль, те ж саме нерідко трапляється і в духовній сфері: люди відвертаються від Бога і будують свою долю за власними поняттями і волею. При цьому вони не тільки не досягають повноти, подарованого їм Творцем життя, а ще й здійснюють дуже серйозний в очах Господа гріх, який називається ідолопоклонством. Хіба ми створили цей світ, щоб встановлювати в ньому свої закони? Хіба ми самі дали собі життя, щоб бути здатними продовжити його хоча б на кілька хвилин? Хіба в наших силах зазирнути в майбутнє, щоб визначати, яке рішення буде найправильнішим у тій чи іншій ситуації?

Якщо через нашу обмеженість ми не нехтуємо допомогою влади, лікарів і продавців, які вимагають винагороду за свої послуги, то тим паче не повинні нехтувати Богом, Якому від нас нічого не потрібно! Для Нього важливі ми самі. І тому в надлишку Свого милосердя Він дає нам усе, необхідне для життя і благочестя. Він хоче, щоб ми узгоджували з Ним наші життєві плани: де нам жити і працювати, з ким одружитися, як виховувати дітей і витрачати гроші. Це робиться не для того, щоб поневолити нас, а для того, щоб спрямувати наше життя в правильне русло і допомогти уникнути згубних помилок.

Чи є у вас величезна потреба робити все з Господом? Або ж ви вважаєте за краще справлятися з усіма проблемами без Нього? Якщо вірно друге, то вам слід найсерйозніше покаятися в нехтуванні Господом. Адже Він сказав: “Я є Виноградна Лоза, ви – галузки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого.” (Ін. 15:5).

Без Господа ми не зможемо правильно розпоряджатися безцінним подарунком – своїм життям. Лише тільки підкорившись Його керівництву, людина здатна пройти свій земний шлях, радіючи кожному дню. Подивіться, як Христос вирішував проблему власного свавілля. Його воля ніколи не була гріховною, як у нас, і в Нього ніколи не виникало бажання протистояти волі Бога. Однак у Гефсиманському саду наш Спаситель мусив випити чашу ототожнення з гріхами всіх людей. Усе Його святе єство протестувало, відвертаючись від цієї гіркоти. Але, незважаючи на це, у молитовній боротьбі Божий Син повністю підкорив Себе волі Небесного Отця. “Вийшовши, Він попрямував за звичаєм на Оливну гору, а за Ним пішли учні. Прийшовши на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не потрапили ви у спокусу. А Сам відійшов від них на віддаль, як кинути каменем, упав на коліна й молився, промовляючи: Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя! З’явився Йому ангел з неба, який додав Йому сили. Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став, як краплини крові, що капали на землю.” (Лк. 22:39-44).

Своїм прикладом Бог у плоті накреслив єдиний вірний шлях, яким слід іти і кожному з нас. Щоразу, коли наше “Я” починає диктувати свої умови, що суперечать Божій волі, нам необхідно беззастережно підпорядкувати його Христу. Перемогти себе нелегко, але за допомогою Господа це можливо! Ніколи не забувайте, що найголовніший наш ворог – той, кого ми щоранку бачимо в дзеркалі.

Богоборство призводить до різних лих

Та Господь здійняв на морі сильний вітер, – почався на морі великий шторм, – здавалося, що кораблю загрожує катастрофа. Моряків охопив жах, тому кожен почав голосити до свого бога, – а щоб полегшити корабель, викинули в море весь вантаж.

Йони 1:4,5а

Четвертий вірш першого розділу книги пророка Йони починається з протиставлення. Сполучник “та” показує, що якщо до цього часу діяла непокірна Слову Господньому людина, то тепер настала черга дії Бога. Цей текст ясно показує, що нам від Всевишнього втекти нікуди. Адже, як справедливо зауважив Августин: “Втечемо від Бога, що милує, прибіжимо до Бога, що карає”. За Господом завжди і в усьому залишається останнє слово! Коли люди неслухняні Богу і Його Слову, Він починає вчити їх покаранням: “Він накаже і здіймається буря, що підіймає вгору величезні хвилі. Вони (люди на кораблі) підносяться до неба й знову опускаються у безодню; їхня душа буває у відчаї від небезпеки. Вони хитаються й заточуються, наче п’яні, і вся їхня мудрість нічого не варта.” (Пс. 107:25-27).

Саме в такому скрутному становищі й опинився Йона, який гірко усвідомлював, що ризикує життям не тільки він, а й уся команда корабля. Корабельники, охоплені великим страхом, перебували в повному розпачі від безвиході. Вони зовсім вибилися з сил, борючись зі стихією, що розбушувалася. Купці заради того, щоб полегшити корабель, викинули свої товари в море, і в підсумку зазнали значних матеріальних збитків. Невинні люди заплатили високу ціну за непослух пророка, який волею випадку вирушив з ними в плавання. Так повсюдно відбувається і в нашому житті: за беззаконня керівників розплачується народ, за гріхи батьків платять їхні діти. Давайте разом прочитаємо уривок із глави 28 книги Повторення Закону, де наведено значний список лих, що обрушуються на кожну людину, яка чинить опір голосу Божому. Зазначте для себе – чи не доводилося нашій країні й кожному особисто пройти через усе це?

• «Але якщо ти не прислухатимешся до голосу Господа, свого Бога, дотримуючись усіх Його Заповідей та Його постанов, які я тобі сьогодні заповідаю, щоб їх виконувати, то тебе досягнуть і на тебе впадуть усі ці прокляття.» (Втор. 28:15). На тих, хто нехтує Словом Божим, очікує досить-таки незавидне майбутнє, оскільки своїми діями вони накликають на себе прокляття. А наразитися на прокляття – означає втратити будь-яку значущість і опуститися до найбільш рабського становища.

• «Проклятий ти будеш у місті й проклятий у полі.» (Втор. 28:16). Прокляття переслідує своїх жертв усюди. Немає на землі такого місця, де можна було б сховатися від нього непокірним голосу Божому.

• «Проклятий буде твій кошик та твоя діжка з тістом. Проклятим буде твоє потомство та плоди твоєї землі, приплід твоєї великої худоби та приріст твоєї дрібної худоби.» (Втор. 28:17,18). Прокляття, подібно до заразного вірусу, вражає кожен аспект життя всіх, хто противиться волі Господа. Воно поширюється навіть на їхнє потомство і на засоби до існування.

• «Господь вразить тебе сухотами, пропасницею, гарячкою, запаленням, посухою, задухою та іржею. Вони переслідуватимуть тебе, аж доки не загинеш… Господь віддасть тебе на поразку перед твоїми ворогами. Однією дорогою ти виступиш супроти них, а сімома дорогами втікатимеш перед ними і будеш розпорошений по всіх царствах землі… Господь вразить тебе єгипетським чиряком, пухлинами, коростою та сверблячкою, від яких ти не зможеш вилікуватись. Господь вразить тебе божевіллям, сліпотою і розумовим притупленням, так що ти ходитимеш навпомацки опівдні, як ходить навпомацки в повній темряві сліпий, і тобі не щаститиме на твоїх дорогах. По всі дні тебе гнобитимуть і кривдитимуть, і не буде кому рятувати… Плоди твоєї землі й усі твої здобутки споживатиме народ, якого ти не знав, і ти відчуватимеш себе пригнобленим і розбитим кожного дня, – ти божеволітимеш від того, що бачитимуть твої очі… Чужинець, який буде серед тебе, підноситиметься вище і вище над тобою, а ти опускатимешся все нижче і нижче. Він позичатиме тобі, ти ж йому не будеш позичати; він буде головою, а ти будеш хвостом.» (Втор. 28:22,25,27–29,33,34,43,44). Прокляття включає в себе численні трагічні лиха, які одне за одним наздоганяють усіх непокірних.

• «Отак упадуть на тебе всі ці прокляття. Вони переслідуватимуть тебе і наздоганятимуть тебе, аж поки не знищать тебе лише через те, що ти не послухався голосу Господа, свого Бога і не дотримувався Його Заповідей та постанов, які Він тобі заповів.» (Втор. 28:45). Завершальним штрихом посланого прокляття стане безславна смерть. Коли ви оцінюєте своє особисте життя і життя суспільства, в якому ми живемо, чи не знаходите ви, що деякі, якщо не сказати багато, з цих прокльонів уже наздогнали і нас? Якщо ж хтось не зазнав Божого покарання за скоєні злі справи в цьому світі, то він заплатить за них у майбутньому: з нього сповна буде стягнуто в іншому світі (див. Лк. 16:19-31). Адже на землі покарання посилаються для виховання, щоб, зрештою, дарувати нам благо і навчити праведності. Однак нічого подібного не можна сказати про страждання в пеклі, які будуть вічною відплатою і не принесуть нічого, окрім душевного болю і жалю.

Також дивіться другу частину.